29 вересня, отцю Георгію виповнилося − 85! Він є одним з наймудріших і найдосвідченіших кліриків Закарпаття, ім’я якого добре відоме і за межами нашого краю.
Пропонуємо Вашій увазі велике інтерв’ю з настоятелем Свято-Петро-Павлівського храму с. Білки, благочинним Іршавського благочиння, митрофорним протоієреєм Георгієм Чулей. Інтерв’ю присвячене Церкві Христовій, бо вона є найвеличніше явище у всесвітній історії. Церква – серце світу, серце Вселенної, оскільки Господь Церкви – Господь і цього світу.
*****
− У всі часи Православна Церква давала правильну відповідь на виклики цього земного світу. Церква завжди з честю здійснювала свою священну місію − приводила до спасіння і вічного життя свої духовні чада. Всі святі праведники у земному житті були вірними синами і дочками Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Православної. Про це свідчить і минуле XX століття, яке дало світу сонм праведників, святих сповідників православної віри. Сьогодні цих викликів чимало. Що можете сказати, отче, про виклики сучасного світу, які є перед Церквою сьогодні?
− Я вдячний Богу, бо народився у глибоко віруючій православній родині. З молодих років був вихований у чистоті православної віри. Оскільки на Хустщині у ті роки навіть дорадянських часів у нашого народу була глибока віра в Бога і шана до святої канонічної Православної Церкви. Діточки разом з батьками постійно відвідували храм Божий і тому разом з материнським молоком глибоко у генах у нас залишалася закладена сім’єю та у храмі непохитна віра в Бога і любов до Святої Матері Церкви Христової.
На сьогоднішній день у нас настав духовний вакуум у наших дітей, сучасних молодих батьків, які виховувалися в атеїстичному дусі. І це дає відбиток на духовний стан сучасної молоді. Виховання дітей, яке є мистецтвом з мистецтв, завжди починалося з сім’ї та храму Божого.
Сьогодні дуже важливо толерантно підходити до виховання дітей, інколи до кожного індивідуально, бо сьогодні у світі чимало спокус і молодь, легко піддаючись їм, може безповоротно повернути на гріховну сторону життя, з якої важко її навернути на правильну дорогу.
Справа ще і в тому, що в Церкву намагаються втручатися сучасні політики, які взагалі не знають правил і норм канонів Церкви, і намагаються нав’язати, особливо молоді, свою гріховну волю, гріховний спосіб життя, який суперечить вченню Церкви Христової.
− З волі Божої наш благословенний Богом карпатський край, який провів нелегке історичне минуле, сьогодні прославлений сонмом Карпаторуських святих, пам›ять яких почитається всією Повнотою Православної Церкви в останню неділю травня. Серед цих святих угодників Божих є низка імен минулого XX століття: преподобний Олексій Карпаторуський, преподобний Іов Угольський, священномученик Максим Сандович, ісповідник протоієрей Олексій Товт та інші сповідники двох Мараморош-Сиготських судових процесів 1903 р. і 1913–1914 років.
Впродовж, всечесний отче, Вашого довголітнього життя були такі зустрічі у Вас з праведниками православної віри та благочестя. Розкажіть про цих подвижників духа і віри, їх сповідництво та праведне життя. Згадайте їх імена і хоча б короткі відомості про них.
− Споконвіку народ карпатського краю був сповідником православної віри. Цьому сприяла і так звана «соляна дорога», і знайдені «візантійські» хрести VI століття, перелік 26 православних єпископів Мукачівської єпархії, які керували ще з XIV ст. Їх часто переслідували католицькі правителі краю Магочі, Ракоці та інші. Вони жили до нав’язування Ужгородської унії з Римом у 1646 році. До речі, серед них є три єпископи православні, які були вихідцями з Іршавщини.
Незважаючи на переслідування, судові процеси над православними у кінці XIX століття відбулося масове повернення нашого карпаторуського народу у лоно святої Православної Церкви. Необхідно зауважити духовні особливості та ревність нашого духовенства, які не похитнулися у важкі часи і до кінця вистояли, іноді жертвуючи своїм власним здоров’ям, відстоювали і відстояли чистоту православної віри. Згадаймо ігуменію Параскеву (Прокоп) з с. Іза, яку угорські жандарми загнали у льодяну воду разом з іншими дівчатами і фізично знущалися над ними. Вони були великими сповідницями православної віри. Два судові Мараморош-Сиготські процеси дали православному світу десятки, а то й сотні сповідників. Серед них можна згадати архімандрита Матфея (Вакарова), настоятеля Свято-Миколаївського чоловічого монастиря, що в с. Іза; преподобного Алексія Карпаторуського, який на декілька років був кинутий до в’язниці. У його житії можна вести мову і про те, як у возі з кіньми, прикритого сіном, його перевозили до Великих Лучок. Жандарми багнетом проколювали сіно, а праведник не був фізично ушкоджений.
Особисто добре пам’ятаю преподобного Іова Угольського, до якого ми, молоді вихованці духовної Волинської семінарії, приходили до ісповіді та Причащалися Святих Тіла і Крові Христової. А ставши священиком, мені доводилося декілька разів співслужити зі святим праведником за Божественною літургією.
Добре знайомий мені подвижник Православ’я ігумен Феодосій, засновник Свято-Іоанно-Предтеченського жіночого монастиря с. Дубрівка. Іноді говорив з ним цілими годинами на духовні теми. Таких зустрічей з багатьма сповідниками та праведниками краю було багато.
− Багато років Ви є благочинним Іршавського благочиння і одним із самих відомих і талановитих пастирів у нашому краї. Позаяк Вас добре знаю, Ви завжди мали величезну повагу та користувалися особливим авторитетом серед православного народу, духовенства, архіпастирів нашої єпархії. В чому, на Вашу думку, успіх духовного керівництва?
− Як благочинний, я ніколи не виділявся від іншого духовенства. Вважав себе рівним серед рівних. (І я, як автор даного інтерв’ю, добре знаючи о. Георгія не одне десятиліття, авторитетно скажу про скромність, простоту, щирість, повагу та велику християнську любов до Бога, Церкви та всіх нас).
− Вам випала велика честь, ще з 90-х років минулого XX століття відроджувати та організовувати у благочинні будівництво нових монастирів, храмів. Звичайно, це нелегка та відповідальна місія. І тільки з особливою Божою допомогою та вірою у Господа відбувалося в молитві і праці це духовне відродження краю. Розкажіть, отець Георгій, про Ваш вклад у відродження православних духовних святинь краю.
− Коли настали часи потепління і на то була Божа воля, почали відроджуватися монастирі, будуватися нові православні храми на Іршавщині. Серед монастирів − відкрилися, а деякі збудувалися у нових місцях: Свято-Іоанно-Предтеченський жіночий в с. Дубрівка; Святого Серафима Саровського жіночий в с. Приборжавське; Свято-Введенський жіночий у с. Кушниця; Свято-Пантелеймонівський жіночий в с. Осій-Кам’янка; Свято-Георгіївський чоловічий в с. Заболотне; Святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова в с. Сільце.
Нові храми побудовані у селах Лисичово, Луково, Осій, Кушниця, Дубрівка, Вільхівка, два в м. Іршаві, Заріччя, Хмільник, Горбок, Доробратово, Дуби, Дешковиця, будується в с. Гребля.
− Слава Богу, нашого Карпатського краю майже не торкнувся сучасний розкол, який болісно проходить серед українського народу. Загальновідомо, що вилікувати рани розколу можливо лише через покаяння. Чи є у Вас підстави для оптимізму на майбутнє у розв’язанні цієї проблеми?
− Оскільки наш закарпатський народ є ревнісним сповідником православної віри і в даний час маємо таку велику постать, як керуючий Мукачово-Ужгородською єпархію Високопреосвященніший Митрополит Феодор, то у такому випадку боятися розколу немає сенсу. Як говорив наш покійний архієпископ Євфимій «наш карпаторуський народ завжди був мудрий і тому він вистояв та зберіг чистоту православної віри у важкі часи минулої історії». Ми віримо в Бога і живемо надією, що ніякі злі та лукаві сили не подолають чистоту православної віри нашого народу.
− Свято-Петро-Павлівський православний храм у с. Білки є духовною окрасою не тільки села, але і всього нашого регіону. Величезний вклад у цю благородну справу внесли Ви особисто своєю молитвою, працею, організацією різних ремонтів, духовного життя громади і т. д. Розкажіть про це.
− Коли я був призначений настоятелем Свято-Петро-Павлівського православного храму в с. Білки, то знайшов храм у плачевному стані: протікала крівля будівлі, сходів до храму не було. Замість них − невеликі дерев’яні східці, якими важко було заходити до храму.
Довелося багато працювати: спочатку перекрити храм, а згодом привести все до належного вигляду, в якому знаходиться він сьогодні. Це величезна праця і пастирська відповідальність перед народом. За багато років пастирського служіння приведено у належний вигляд як зовнішнє так і внутрішнє оздоблення храму.
− Ви, отче, є одним зі досвідчених духівників нашого краю. І не тільки. Часто чимало християн приїжджають до Вас із різних місць України для молитви, духовної підтримки у вирішенні іноді дуже складних питань особистого життя… З власного духовного досвіду життя дайте відповідь на питання нашим читачам, що таке духовне життя? Як стати на дорогу спасіння, як досягнути святості і вічного життя?
− Дійсно, приходять люди з різних місць для духовної поради, молитви. Не знаходячи відповіді зі світської сторони, християнин може отримати її у Церкві через молитву, покаяння. Це відповідальна місія священика, який зобов’язаний дати відповідь на часто непрості запитання, дати духовну пораду, звершити молитву, щоб людина отримала духовний спокій та мир Божий.
Великий подвижник Святої Русі преподобний Сергій Радонезький розповідав своїм духовним чадам: «Пильнуйте себе братіє, всіх благаю: перш майте страх Божий, чистоту душевну і любов нелицемірну. До них бо ж і гостинність, смирення із підкорення, піст і молитву, їжа й питво в міру. Честі і слави не любіть, над усе бійтеся та згадуйте годину смертну та Друге Пришестя». У цих словах зображено правильні основи християнського життя, які приводять нас до спасіння.
− Сьогодні в Україні є три сили, які намагаються розділити нашу Святу Українську Православну Церкву канонічну. Це уніатство, філаретівський розкол з так званою ПЦУ і експансія з боку різних сектантів. На Вашу думку, чи є надія, що ці рани будуть виліковані у майбутньому?
− До певної міри, ми вже торкнулися цього питання. Це все зробила не канонічна Українська Православна Церква, а сучасні політики, які втручаються в церковне життя, грубо втручаються не в свою справу, причому не знаючи часто і свою власну справу. А живуть і діють вони за стародавнім принципом «розділяй і володарюй».
Проте сила Божа велика. Господь завжди оберігав та збереже Свою Церкву. І я можу сказати словами Христа Спасителя, що настане час, коли буде «Один Пастир і одне стадо».
− До кінця віків на землі буде існувати Єдина, Свята, Соборна і Апостольська Церква Православна. І вона завжди буде гнаною. Саме в цій канонічній Українській Православній Церкві можливо лише спастися і досягнути вічного життя у Царстві Небесному. Пригадую слова нині покійного митрополита Київського Володимира (Сабодана), які він написав під час перебування на Афоні в одному зі своїх віршів:
За Вітчизну свою помолися,
І за Церкву святу і гониму.
Ваше Високопреподобіє! Іноді до цього часу зустрічаються люди, які намагаються знайти саме в Церкві якісь недоліки, погрішності, щоб хоч у чому-небудь звинуватити Її та служителів Олтаря Господнього. Чим це викликано, з чим пов’язано?
− Православна Церква у всі часи історії ніколи не жила спокійним життям. Вона завжди була гнаною. Лукавий ворог людського роду шукає ворожнечі, ненавидить Церкву Христову і дуже легко знаходить людей, які мають слабу віру, а в крайньому випадку, взагалі невіруючих, які легко можуть вести наклепи на священника, на церкву, не знаючи того, що це хула на Святого Духа. А хула на Святого Духа, за словами Христа Спасителя, «не відпуститься ні в цей, ні в будучий вік».
− Православна Церква завжди несла, несе і буде нести народам землі «світло і мир». Та, на жаль, чимало людей у сучасному світі не здатні прийняти це Божественне світло, прийняти Божий мир. І тому сіється ненависть та ворожнеча між людьми, ллється кров наших православних братів і сестер. Всечесний отче, дайте відповідь на питання, коли на нашій багатостраждальній українській землі засяє світло правди Божої та настане довгоочікуваний мир? Що необхідно зробити всім нам для цього?
− Як уже було сказано, сьогодні політики втручаються у життя Церкви, чого не потрібно робити. Та й різні політичні сили самі роблять ворожнечу між нашим мудрим українським народом. Тому довгоочікуваний мир може настати тільки тоді, коли ми вимолимо у Бога, щоб Він послав нам добрих і мудрих правителів, якими були київська княгиня свята рівноапостольна Ольга, святий рівноапостольний князь Володимир Великий, які зуміли об’єднати народ, вивести із темряви язичництва, просвітити світлом євангельської віри та встановити мир і спокій у нашій державі у стародавні часи, коли і виникла могутня православна Київська Русь. І кожному з нас необхідно просвітитися світлом євангельської істини Божої, мати мир, творити мир з Богом, із своєю власною совістю та з ближніми. Сам Господь закликає нас до миру та любові.
− Усім нам необхідно дорожити Святою Православною Церквою та спасительною вірою. Серед випробувань, що їх зазнає сьогодні Церква на своєму шляху, деякі є наслідком нерозуміння світськими людьми саме її духовної природи. А можливо, найбільшою проблемою Церкви сьогодні є і ми самі, якщо не живемо за євангельськими заповідями Божими, не живемо духом євангельського життя. Ким є і залишається Православна Церква для кожного з нас? Яким, всечесний отче, Ви бачите майбутнє Церкви Христової?
− Канонічна Українська Православна Церква Христова є великою святинею для кожного віруючого християнина. Вона виліковує не тільки нашу душу, але і тіло. Та оскільки у кожної людини є добрі справи, які ніколи не пропадають, але є і недобрі вчинки − гріховні, які пропадають через святість Церкви Христової, коли християнин приходить до Покаяння та Причащається Тіла і Крові Господньої. І тому Церква залишається святою і безгрішною, адже Пастиреначальником Церкви Христової є Сам Господь Ісус Христос. А ми покликані бути виконавцями Його Божественної волі та жити за заповідями Божими. Церква завжди алишається для кожного з нас святою Матір’ю, яка любить нас Своєю Материнською любов’ю.
Церква має майбутнє − бо Вона є Cвітлом, бо Вона непереможна, і навіть ворота пекла не здолають її до кінця віків. І тільки в Церкві ми знаходимо вічне спасіння, знаходимо вічне життя та вічну славу у Царстві Небесному.
− Ваше пастирське служіння проходило у різних історичних періодах. Велика частина пройшла у так звану «радянську» епоху, яка була для православних християн епохою сповідництва, страждань, епохою праведного життя Церкви.
Останні десятиліття служіння позначені, здавалось би, свободою совісті, так званої демократії, але життя Церкви сьогодні проходить у випробуваннях та намаганнях знищити Святу Православну Церкву, коли відбувається насильницьке захоплення православних храмів, жорстоке насилля з боку деяких темних сил. Хіба не так? Які Ваші погляди з цього приводу? Який шлях проходить сьогодні Українська Православна Церква канонічна?
− Моє пастирське служіння спочатку відбувалося справді не в легкий час так званого «войовничого атеїзму». І не кожному віруючому православному юнакові у той період вдавалося знайти в собі сили присвятити своє життя служінню Святій Церкві. Бо якщо просто думати по-людськи, то здавалось, що взагалі немає ніякої перспективи у майбутньому. Але сила Божа велика. У Євангелії знаходимо слова, «що неможливо у людей, то можливо у Бога». А Бог завжди був з нами. А цього нам було достатньо. І у всі важкі часи ми, тоді молоді священники, мали надію тільки на Бога. А Бог завжди був з нами.
Потрібно було проявляти велику пастирську мудрість, щоб знаходити правильний вихід з того або іншого важкого становища. І у найбільш важкі хвилини, дні, ми знаходили можливості і храм розписати, і втримати народ у вірі до Бога, коли в основному дев’яносто відстотків церковних треб звершувалися під покровом ночі. Та Бог завжди був з нами, є сьогодні, і буде вічно!
− Отець Георгій! У день святкування Вашого славного ювілею, зверніться зі словами щирих побажань до православних християн та жителів краю. Будь ласка, скажіть декілька слів та преподайте їм благословення Боже.
− По-перше, я хотів би щиро подякувати своїй пастві, що і у важкі часи і по сьогоднішній день, православний народ Божий завжди прислухався до голосу свого пастиря.
Мій заповіт − завжди майте глибоку і щиру віру в Бога та шану до Святої Православної Матері Церкви Христової.
Хочу побажати усім православним віруючим християнам, щоб Господь послав їм добре здоров’я, душевний спокій та Божий мир, і щоб усі ми пам’ятали дві найбільші заповіді − любити Бога всім серцем, всім єством своїм, всією душею своєю, а друга заповідь подібна до неї − любити ближнього свого, як самого себе. Благодать вам і мир від Господа нашого Іісуса Христа.
Спаси Вас, Господи!
Інтерв’ю на замовлення редакції газети «Нове життя» провів настоятель Свято-Петро-Павлівського православного храму м. Іршави, протоієрей Василій Ігнат.