Всі явища, предмети, відносини, справи в нашому житті мають закладен ів собі, крім всіх інших принципів та основ, таку рису, як відстань. Відстань не у вимірі кілометрів, метрів, сантиметрів, а відстань у форматі «наближення», «віддалення», «відриву» чи то «розриву», «усамітнення» і т.д.
В просторі Тіла Христового, Його Церкви (Єф. 1:22-23) це визначення набуває кардинально іншого змісту та наповнення…
В дні Великого посту кожен із нас старається віднайти себе. Розібратися в собі. Упорядкувати свої думки і вчинки згідно простих правил та заповідей Христа. Піст, це і час коли можемо трохи відірватися від побутового і позайматися собою. Однак, виявляється, що піст виявляє нас нам такими, які ми є насправді. Піст по своїй суті та природі завжди повертає нас собі, але ми часом не готові до такого повернення… до себе.
Чому? Щоб, побачити себе справжнім ми повинні бути готові до цього «бачення» та «побачення» з собою справжнім. Воно часом є жахливим і нестерпним для нас. Ми настільки іноді звикаємося з життям без себе справжнього, що втрачаємо здатність знати «себе» і як наслідок стаємо акторами і виконавцями ролі чогось в житті. Нам властиво йти та крокувати в ритмі світу заради матеріального і свого становлення. Ми форсуємо все, що оточує нас заради нас… Як результат, ми настільки «закопуємося» в це акторство, що втрачаємо себе справжнього в ньому.
Разом з втратою свого лиця та іпостасі ми відділаємося від Неба! Не Небо віддаляється від нас, а ми від Нього! В алгоритмі відстані діє закон: Бог – це стала, яка є незмінною! Він є аксіома! Він є, і все! Він незмінний в Своїй любові до нас! Навіть коли ми Його втрачаємо та віддаляємося від Нього Він не перестає БУТИ ЛЮБОВ’Ю! Таким чином ми втрачаємо завдяки самі собі, можливість бути і жити з Любов’ю! Але, при цьому ця Любов завжди є поруч з нами, і проблема не в Ній, а в нас!
До Пасхи залишилося 14 днів… Як ми провели ці 35 днів? Чи розпочався для нас взагалі піст? Чи вирушили ми з Ним в подорож до Голгофи, Гробу і Воскресіння? Нехай кожен дасть сам собі відповідь! Проте в нас завжди є можливість вибору: жити «з» Ним чи «без» Нього…
Відстань до Неба – це наше сприйняття світу через призму Євангелія. Ця відстань може вимірятися в кілометрах, а можливо вона стане для когось і присутністю цього Неба в єстві вже тут на землі. До цього a priori ми повинні йти!
Наша подорож з Христом ще триває… Ми мусимо пройти з Ним Його шлях, щоб разом з Ним співрозіп’ятися та співвоскреснути. Тому, крокуймо тільки вперед, працюючи над собою, виявляючи свої слабкі сторони у війні з собою та світом, і через досвід в цій боротьбі робімося кращими, ближчим до Неба і людей…