«Правда буде жити, гріха окови розіб’є»! Це, друзі, слова з колискової колядки «В темную нічку» у виконанні переможця голосу країни отця Олександра Клименко…
Щороку вже по добрій живій “позабогослужбовій” традиції, після святкових богослужінь до Ужгорода з’їзджається молодь. Молодь – різна, віком від 5 до 15 років. Переважно – це дітлахи, які побували або ж є нашими «камогрядешівцями»:), тобто тими, хто постійно перебуває в літньому таборі «Камо Грядеши»… Табору – стану душі нас всіх!
В коляду входять і вихованці недільних шкіл храмів Мукачівської єпархії та молодь з братерств єпархії. Це ті молоді серця, які є майбутньою, навіть вже сучаною, дорослою Церквою Христа.
Як завжди ми вирушаємо в місію з благословення Високопреосвященнішого Феодора, митрополита Мукачівського і Ужгородського та ініціативи Інноваційного, Інформаційного, Молодіжного відділу, відділу Пенітенціарного служіння єпархії, Відділу у справах катехизації, а також підтримки Ужгородського міського благочиння.
Передусім, трохи різдвяної філософії та теології…
“Для того щоб побачити внутрішніми очима подію Різдва Христового і зрозуміти ЩО і ХТО такий Живий Бог − відвідайте лікарню! Він є там щодня! А люди, які потрапляють в палату − це ті, хто має шанс Його щодня бачити і побачити біля себе, як ніколи близько… Коли перед собою бачиш радісні очі людей, що лежать в лікарні – це є справжнім, непідробним Євангельським щастям! А коли поряд з тобою «спецгрупа» колядників у складі сотні дітлахів та молоді – це «адреналін», який неможливо передати словами”.
Різдво! Як це весело, щиро, тепло і відверто! Цього року ми збільшилися у двічі. Ми – це сотні дітей та молоді від Дубриничів до Мукачева!
Відразу ділимося. Одна група йде до Ужгородської центральної міської клінічної лікарні, інші до Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака, треті до Ужгородського міського територіального центру соціального обслуговування для пенсіонерів та непрацездатних літніх людей при міській раді та до Закарпатського обласного кардіологічного клінічного диспансеру. В кожної групи свої «приватні» два, а то й три священнослужителі.
Отже, цей рік не став винятковим. Рівно о 15.00, ми всі: священнослужителі та молодь зустрічаємося, ділимося на групи і роз’їзджаємося по місту.
“Ніколи ніхто не зрозуміє Християнство без живої реалізації його у житті. В ці дні разом з богослужбовим прославленням народження Христа Спасителя ми стали свідками Його прославлення в очах хворих людей в лікарнях, які разом з нами зі сльозами в очах співали колядки”.
Додому їдеш «виснажений», але на душі щось є невимовне, «інше», незвичне. Це – непідробна радість від того, що ти мав сьогодні ще одну можливість побачити «іншими» очами Христа в очах «інших» людей.
Христос Рождається − Славімо Його!
Один із учасників живої коляди,
протоієрей Олександр МОНИЧ
