Юрій Данилець: “Монастир Заріччя на поч. XVIII cт. проводив широку місіонерську роботу”

Офіційною датою прийняття унії на Закарпатті вважається 1646 р., коли в Ужгородському замку 63 священики вирішили підписати союз із Римом. Згадані священики складали малу частку із загальної кількості духовенства Мукачівської єпархії, наприклад Мараморощина зовсім не була представлена на „соборі”. У 1663 р. княгиня Софія Баторі, ставши католичкою, вигнала православного єпископа Іоаникія Зейкана з Мукачівського монастиря. Він поселився в Імстичеві, де на своїй власній землі заснував монастир. Після смерті Іоаникія Зейкана у 1686 р., на православного єпископа висвячений в Молдавії Мефодій Раковецький. Це був останній православний єпископ що проживав, хоч і не великий проміжок часу, в Мукачівському монастирі. Згодом він змушений перенести свою резиденцію в Угольський монастир. Саме з іменем православного єпископа Мефодія Раковецького і пов’язане заснування монастиря в Заріччі.

До вивчення історії монастиря в Заріччі зверталися Анатолій Кралицький – відомий закарпатський історик, Іван Панькевич, Василь Пагиря. У Державному архіві Закарпатської області у м. Берегово нами виявлено ряд грамот єпископа Мефодія Раковецького, що стосувалися заснування монастиря в Заріччі. Знайдено також декілька договорі купівлі-продажу земель між представниками монастиря і жителями навколишніх сіл. Грамоти єпископа Мефодія Раковецького публікуються вперше. Вони відносяться до 1689 р. Перша з них була видана єпископом Мефодієм на початку 1689 р., у документі він пише (мову і стиль частково змінено): „Мефодій, милістю Божою єпископ православний Маковецький, Мукачівський, Спішський, Краснобрідський, Мараморошський і всієї землі Угорської. Повідомляю цим писанням, нашим архієрейським, всім християнам по грецькій вірі, між духовним і світським станом. Протопопам і попам і мирянам. Малому і старому. В Угочи в селі Заріччя Михайло – поп Заріцький за Божою допомогою і під захистом Святого Миколая вирішив заснувати монастир на власній землі. За дозволом пана Баркочія Георгія ішпана угоцького. Ми словом архієпископським благословляємо цю справу і закликаємо всіх допомогти у створенні монастиря”.

Друга грамота єпископа Мефодія датується 25 квітня 1689 р. Це фактично звернення єпископа до духовенства і простого народу з проханням допомогти в організації монастиря. „Мефодій, милістю Божою єпископ православний Маковецький, Мукачівський, Спішський, Краснобрідський, Мараморошський і всієї землі Угорської. Повідомляю цим писанням, нашим архієрейським, всім і повсюди православним християнам по грецькій вірі. І всім духовним станам. Протопопам і попам і також світському стану. Малому і старому. В селі Заріччя поп Заріцький на ім’я Михайло за Божою допомогою і під захистом святого Чудотворця Миколая поставив монастир на своїй землі. За дозволом його величності пана Баркочія Георгія ішпана угоцького. Просимо вас допомогти на святе місце хто чим зможе. Щоб святе місце засноване на славу Божу будувалося і зміцнювалося.” Грамоти підписано єпископом і завірено великою печаткою.

З інших джерел відомо, що в монастирі проживало біля 15 чоловік. Це була невелика обитель, але ченці вже мали свою кам’яну церкву. З документів перед нами постають імена ігуменів та ієромонахів: о. Іоанн Колубець, ігумен Никифор Староста, ігумен Михайло.

Багато селян дарували та продавали свої землі монахам Зарічанського монастиря. Про це свідчить ряд контрактів та дарчих грамот. Деякі з них наводимо для читача: 1) „Року 1708 – го, я, отець – ігумен Зарічського монастиря, даю монастиреві два воли, а до того ще й дві землі: одну на Поповиці, аж до готара Березької жупи, другу – Михайлової землі, против Чубиркового городу. На верхньому полі Стефкову землю. І ще даю лаз у Сільці за панською вінницею, а нижче Кирнищини дві ниви, як також ниву на Соплівці та поле в Пісках…”; 2) „Я, Анна, вдова по небіжчику Федорові Гозді, який перед смертю в моїй присутності просив віддати Зарічанському монастиреві свою землю і лази, виконую його прохання і прошу відправляти за нас службу. До своєї смерті тут хочу жити і тут мене поховати, а по смерті за мою і Федорову душу в монастирі молитися. Грамота підписана 14 жовтня 1715 р…”; 3) „Я, отець Григорій Зарічанський, живучи бідно, даючи монастиреві біля мого хліва три сторонки землі, четверту поперек долини кінцем на Кругляк, одну ниву на Матруничовій загороді, дві ниви в Локті, дві ниви на Коновумовім дворищі. Ці землі даю до того часу, поки буду ходити, а потім аби віддати моїм дітям…”; 4) „Я, Олекса Бажов, року Божого 1751 – го даю Зарічанському монастирю пів лаза, який купив від Андрія Легкого, за 5 маріяшів. Того же року даю монастиреві Касалів, куплений у Юрка Катонового за 6 маріяшів. Того ж року даю Зарічанському монастирю одну нивку, куплену у Симка Пряндоли за 6 маріяшів, яка знаходиться у Пастівнику між нивами Федора Легкого і Петрикова…”

ДАЗО. – Ф. 64. Мукачівський монастирь отців Василіан, м. Мукачево (1360-1942 рр.). – Оп. 5. – Спр. 74. Договір про купівлю землі Паппом Михайлом від Боглена Яноша з метою дарування Караславському (Зарічанському) монастирю. Акт дарування землі (29.02.1711-30.03.1711 г.). – арк. 3.

Декілька грамот стосуються купівлі землі від Петра Кутнича, Івана Баглея, Петра Легкого.

Монастир проводив широку місіонерську роботу серед жителів навколишніх сіл.

Незважаючи на те, що в краї проводилося насильне впровадження унії, православні монахи мали великий вплив серед вірників, які всіляко підтримували монастир. Це ми бачимо й із вище наведених дарчих грамот, а скільки їх залишаються для нас ще невідомими. Але політика уряду не сприяла розвитку православних монастирів, велася робота по зменшенню їх кількості, чи переходу до греко-католиків. Як пише Анатолій Кралицький: „До Імстичівського монастиря близько 1750 р. приєднали Свято-Миколаївський Зарічанський монастир.” Хоч припускаємо, що ця подія відбулася пізніше, бо ще 1761 р. монастир у Заріччі купував землю і це засвідчено документом. Вже у 1762 р. ігумен Імстичівського монастиря Боніфатій Грецула передав землі Зарічанського монастиря за 10 маріяшів о. Василю Костаку. У 1788 р. були ліквідовані за наказом Йосифа ІІ й православні монастирі в Марамороші, зокрема в Кричові, Бедевлі, Вільхівцях, Бичкові та інших селах. Розпочався жорстокий період боротьби з православною церквою.

Юрій ДАНИЛЕЦЬ,

директор Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені

архімандрита Василія (Проніна), к.і.н., доцент кафедри історії України ДВНЗ УжНУ

За матеріалами ресурсу ХайВей: http://h.ua/story/124548/news_352850

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.