“Психологічні дослідження показали, що сама надійна дорога до особистого щастя – робити щасливими оточуючих” − Генрі Марш (із книги: Не навреди. Истории о жизни, смерти и нейрохирургии).
Цими словами всесвітньовідомого нейрохірурга опишемо Богоявленське благовістя в дні попразднства Богоявлення у відділенні неврології та нейрохірургії Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. Андрія Новака.
Священнослужителі з благословення владики Феодора вже щорічно в дні Богоявленських свят, і не тільки відвідують всі лікарні Ужгорода. По традиції вони кроплять святою водою важкохворих людей, говорять їм теплі слова та призивають Боже благословення для виздоровлення людей. Цього року у відділення неврології завітали благочинний Ужгородського районного благочиння №2, протоієрей Володимир Мучичика та настоятель Свято-Петро-Павлівського храму с. Дубрівка, Ужгородського району, протоієрей Георгій Малета.
В цій здавалося б протокольній новині хочеться, друзі, отці, читачі, поділитися іншим текстом… Текстом, цілком навіяним своїм крихітним досвідом стояння біля ліжка реанімаціного відділення власне неврології…
Передусім, мені так здається, саме тут у відділенні неврології та нейрохірургії проходить найтонша лінія між антропологічними поняттями “дух” і “душа”. Тут вони найглибше бачать одна одну. Тут вони зустрічаються. Іноді, назавжди!
В ключі міркувань, процитуємо бачення того ж Марша з тієї ж книги про поняття “душі” з точки зору медицини:
“С точки зрения неврологии существование души крайне маловероятно, поскольку все, что мы думаем и чувствуем, – не больше и не меньше, чем обмен электрохимическими импульсами между нервными клетками. Наше самоощущение, наши чувства и мысли, наша любовь к другим людям, наши надежды и амбиции, наши страхи и наша ненависть – все это умирает вместе с мозгом”.
Так, говорить медицина… Проте, всі наші емоції, які часто нас завойовують, роблять з нас своїми рабами, і поневолі відкладають своєрідний шрам на нашій і душі, і духу, а іноді й на тілі. Ці шрами заліковуються зміною свідомості, після якої крокує і зміна образу життя через Таїнство змирення нас з Небом. Тоді настає гармонія…
В неврології ця зустріч душі та духа неймовірно відчувається якимось містичним баченням душі й духа людини. Баченням не фізичними очима, а очима духа.
Особисто мені все своє свідоме життя здавалося, що найтонша та водночас найскладніша хірургія у світі є хірургія серця. Однак, неодноразово відвідуючи у свій час неврологію та нейрохірургію та спілкуючись з відомими нейрохірургами − усвідомив: найскладніша хірургія − хірургія нерва!
Той самий Генрі Марш одного разу написав:
“Величайшее достижение хирурга – выздоровевшие пациенты, которые напрочь о нем забывают. После успешной операции любой человек поначалу испытывает по отношению к хирургу неподдельную благодарность. Но если со временем она никуда не девается, это, как правило, означает, что проблема не была решена и человек опасается, что когда-нибудь ему вновь понадобятся наши услуги. Такие бывшие пациенты считают, что нас нужно всячески задабривать, словно мы злые божества или по меньшей мере непредсказуемые повелители чужих судеб. Они приносят нам подарки и посылают открытки. Они называют нас героями, а иногда и богами.
Вместе с тем самый крупный успех для нас – это когда пациенты возвращаются домой, к прежней жизни, и больше никогда с нами не видятся. Разумеется, они нам безмерно благодарны, в этом можно не сомневаться, однако с радостью оставляют нас и связанный с болезнью ужас в прошлом. Возможно, они никогда до конца не осознают, насколько опасной была операция и как сильно им повезло, что они смогли полностью оправиться после нее. А вот хирург во время операции сумел ненадолго познать рай, перед этим проскочив мимо ада”.
Так само, як нерв є атомно-молекулярно тонкими, так само і наші і душа та духа є такими ж. Дух не можна побачити, але його можна відчути. Він теж болить. Він сумує. Йому буває важко. Він плаче. Він радіє, і бажає зустрічі з Небом, Яке його народило в нас…
Щоб відчути ось це буття в нас духа і душі потрібно навідуватись до лікарень. Тут, особливо в ці свята є найпотаємніше Таїнство у світі Таїнство ТЕОФАНІЇ, тобто Богоявлення! Тут є жива ТЕОФАНІЯ! Поява Бога кожному із нас.
Це Богоявлення, ця поява Бога є безліч раз детально описана в Біблії. Але це була поява Бога, яку люди бачили або є відчували в образах. Рідко, воочевидь. Наприклад: Буття 12:7-9; Буття 18:1-33; Буття 32:22-30; Вихід 3:2-4:17; Вихід 24:9-11; Повторення Закону 31:14-15; Йова 38-42; Вихід 24:16-18; Вихід 33:9; Буття 11:5; Вихід 34:5; Числа 12:5; Буття 16:7-14; 22:11-18, Суддів 5:23; 2 Царів 19:35; Матвія 1:23.
Проте, тут в лікарні, можна побачити Небо вже зараз. Побачити через призму біди і страждань цих людей. Побачити через своє “так” в підтримці хворих людей. Кожен із нас навідуючись до ліжка хворої людини, спілкується з Богом…
