В суботу після подячного молебню у Осійському Свято-Пантелеймонівському жіночому монастирі та заключної «Веселої ярмарки» відбулося закриття літнього табору «Камо грядеши».
З благословення керуючого Мукачівською єпархією, Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського вже дев’ять років поспіль діє унікальний молодіжно-оздоровчий проект, який щороку збирає сотні дітлахів зі всієї України. Цього року загалом у два за’їзди оздоровилося 140 діток, які приїхали до нас локаційно від Закарпатського Ужка до Київських Броварів.
…Ми другий день всі вже вдома. Вчора в нас було прощання з табором. Ми два заʼїзди були, як одна велика сімя. Було різного, і багато. Сльози, посмішки, земні поклони за «незастелене ліжко», лунало вперше слово: «пробач», були смачні добавки на обіді і відбій не по розкладу. Було всеJ Це було природньо і по-справжньому.
Ми стали ще дорослішими на один рік! При цьому всі, і великі і малі. А ще вперше в житті в нас зявилися такі імена та по-батькові, як: Любов Любовівна і:-) т.д. До нас приїзджало багато друзів і гостей. Це був і наш улюблений владика Феодор, і аніматори, і отець Олксандр Садварій з «концертним десантом», телеканал «Тиса1», і навіть байкери та представники поліції. Ми робили всілякі майстер-класи, показ мод, одного вечора влаштували навіть пісенний конкурс «Камо грядеши − має таланти». А, який бограч нам готував отець Керецман, – це фантастика. Ми багато подорожували і їздили до монастирів, а ще влаштовували на природі під «печині кромплі на вогньові» всілякі «Веселі старти».
Отець Василій Поп, одного вечора якось сказав чудові слова: «Іноді так хочеться, щоб час зупинився»! І знаєте, що? В нашому таборі все таки зупиняється час! Це – правда! Як би ми не хотіли, а діти – це найкращий лакмусовий папірчик, який дає нам дорослим можливість впізнати себе, зрозуміти їх. Це той простір де ти стаєш поневолі дитиною…
Наш табір часто переслідує мету не зовнішнього виховання дітлахів, а спробу зрозуміти те, чому дитина так чинить, чому так говорить, поводиться, думає і знайшовши окремий персональний ключик до неї допомогти їй зрозуміти себе саму.
В нашому таборі були діти від 7 до 13 років. Як влучно, цитуючи Ф.М. Достоєвського, підмітив отець Василій Бабець: «Це як раз той час коли найбільше за серце людини бореться диявол з Богом». В таборі ця внутрішня боротьба відчувається неаби як. Є діти, які приходять в табір і впереш отримують хрестик, вперше правильно хрестяться, і вперше вчать «Отче наш», вперше беруть участь в таїнствах Сповіді та Причастя. Це є квінтесенцією нашого табору!
Екодинаміки нашим діткам додавала золота закарпатська природа: кришталева вода та неабияке свіже гірське повітря.
…Знаєте, додому так не хотілося їхати, бо ми настільки здружилися, що при прощанні – плакали. Пройде час, і можливо колись хтось з діток скаже: «Мамо, а давай помолимося перед вживанням їжі, або ж тату: сьогодні неділя, потрібно йти до храму». І, це буде найкращим подарунком для Бога від них, тих, хто непідробно полюбив Небо та віру в Нього через наш табір.
Табір «Камо грядеши» – це унікальний окремий світ! Світ, де панує своя атмосфера, свій ритм, правила і поняття. Тут народжуються нові почуття, переживання. Тут діти вчаться самі у себе любити, прощати, не скривдити. У кожного з дітлахів є своя сімʼя і життя у ній, але тут вони на якийсь час стають однаковими і в цій одноковості, за цим можна поспостерігати з боку, – народжується таке явище як «єдність в різності» і «різність в єдності». А ще табір – це величезна школа смирення, самопожертви і самовідданості. Тут живим є девіз: «Один за всіх, і всі за одного». Якщо перед сніданком двоє дітей говорять, то весь табір стоятиме допоки вони не наговоряться:-) А, якщо перемагає у квесті команда, то це перемагають усі! Це сильно обʼєднує дітей, привчає їх до спільності і єдності.
Слава Богу цього року в нашому таборі додалося і ресурсів. Крім «ветеранів» табору, це були: диякон Тарасій Шелельо, протоієрей Василій Бабець, і отець Василій Онисько, наші вихователі: Ала Василівна, Любов Михайлівна, Оксана Василівна. Окреме їм спасибі за пророблену роботу. Кожен робив все від нього залежне і можливе, а іноді і «не» можливе. Викладалися всі на усі 100%. Це радує і додає натхнення та оптимізму на подальшу роботу.
Окреме спасибі монахині Макарії, яка виконує обовʼязки настоятельки Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря, яка так радо нас приймала на протязі двох заʼїздів. Ми щодня вранці та ввечері відвідували обитель, аби помолитися та подякувати Богу за день і прожиту ніч.
Дякуємо Богу, а також всім добрим людям, які доклали свої зусилля, щоб ми були всі разом.
До наступного року!))))
