У день свята Стрітення Господнього, з благословення Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського, клірик єпархії, настоятель каплиці на честь Великомученика і Цілителя Пантелеймона протоієрей Серафим Гичка відвідав Великоберезнянську районну лікарню, аби святкового дня пастирським словом і підтримкою втішити хворих осіб. Ми попросили священнослужителя детальніше розповісти про проведену зустріч з недужими:
– Мабуть кожному священнослужителю доводиться чути одні і ті ж виправдання людей, що зрідка відвідують богослужіння, або взагалі на них не бувають. Часто вони кажуть, що їх «болять ноги», або «далеко ходити», або «худобу треба кормити» і т.д. У більшій частині випадків це прості відмовки і в першу чергу перед собою. Виправдання власної ліності чи простого небажання побути з Богом.
Але є на землі ті місця, де ці виправдання не актуальні. Де людина знаходиться, в першу чергу, для того, щоб змінивши обстановку щоденних справ задуматися про своє життя і про сенс в ньому. І одне з таки місць – це лікарня. Будь-яка хвороба, як наслідок наших гріхів, дається людині часто як останнє нагадування про те, що наше життя це не просто шлях від народження до неминучої смерті, а й шлях від смерті духовної до народження в життя вічне, і шлях цей – це наше каяття. Тому не даремно кажуть, що далеко не в кожному Храмі звучать такі щирі молитви як в стінах лікарень. І тому так важливо саме тут, в лікарнях, підтримувати людей в їхніх скорботах, розповідати їм про Бога, давати надію та вчити молитвам, які з уст хворої людини звучать завжди щиро. Саме тут можна зустріти і віруючих, і тих, хто вважає себе невіруючим, і людей різних конфесій, і тих хто часто ходить до храму, і тих хто вже забув дорогу туди. Саме тут можна почути ті сповіді, які не почуєш в розкішних Храмах. Але всіх цих різних людей об’єднує надія на те, що їм допоможуть і вони повернуться додому здоровими. І поки лікарі виконують свою роботу, ми, в свою чергу, виконуємо свою. Надіючись зігріти їхні душі, нагадати про милість Господню і про самі ефективні ліки – щире каяття.
Так і в день великого свята Стрітення Господнього, ми вирішили не просто освятити свічі для прихожан, а й поділитися ними з усіма пацієнтами та персоналом лікарні, які не мали можливості побувати на богослужіннях, або й взагалі не бувають на них. Для деяких це, можливо, була перша стрітенська свічка в їхньому житті, а для деяких приємна несподіванка.
Спочатку, як завжди, відслужили Божественну Літургію в нашій каплиці на честь Великомученика і Цілителя Пантелеймона на території Великоберезнянської районної лікарні, під час якої всі бажаючі мали змогу посповідатися та причаститися Святих Христових Тайн. Потім провели Чин освячення свічок та роздали їх прихожанам. А далі, як завжди, – в лікарню, де в першу чергу причастили людей, які за станом здоров’я не мали змоги навіть вийти зі своїх палат, але щиро чекали Причастя. А потім запаслись нашими подарунками – хрестиками, які, на жаль, так мало хто носить, маленькими іконками та ще «теплими» від благодаті освяченими свічками та відправились по палатах.
Хворим людям особливо важлива турбота, їм так необхідно знати, що вони не залишені наодинці зі своїми проблемами. І часто просте хороше слово, чи маленький знак уваги, готовність їх вислухати чи просто побути поруч втішає їх, дає надію та сили ставати здоровими, особливо коли це робиться «во Славу Божу». Тому надіємося, що сьогоднішній день залишиться в серці цих людей, наблизить і нагадає їм про Бога, зігріє Господнім Благословенням, і надіємось, що подаровані їм свічі будуть запалені і донесуть щирі молитви каяття.
Особливий образ несе свічка. Не тільки нашої жертви Богу, а й жертовності взагалі. Вона горить і згорає, жертвуючи собою. Для неї це напевно «боляче», але тільки так вона може подарувати нам світло і тепло, і «прожити» своє коротке, але яскраве життя за людину в пам’ять якої вона була запалена. Вона віддає всю себе, не очікуючи нічого взамін, знаючи, що буде забута тут на землі, але її вогонь обов’язково залишить свій слід на небі.
Так і ми, люди, повинні в душі горіти для Бога і для інших, віддавати своє тепло і світити своїм життям, і нехай це буде боляче і важко, і нехай ми «згоримо», але краще так відійти до Бога, в яскравому світлі своїх Богоугодних справ, ніж все життя ховатися у власній темряві, так і не спалахнувши ні разу.
Настоятель каплиці
прот. Серафим Гичка
