«Різдво Христове робить нас не спостерігачами, а учасниками Його Теофанії»
(роздуми напередодні Різдва Христового)
В начале бе Слово, и слово бе к Богу, и Бог бе Слово (Ин. 1:1).
И Слово плоть бысть (Ин. 1:14)
Людська історія за весь її плин має велику кількість особливих днів, які вирізнялися з поміж інших своєю величчю або трагічністю, надзвичайними подіями, які в деякій мірі змінили світ, змінили людство і назавжди закарбувалися в пам’яті людей. Та коли сьогодні, через історичну ретроспективу, ми, оцінюємо всі ці епохальні події, то бачимо лише сухий історичний факт, який всього лише мав місце в нашій історії і нічого більше…
Проте, була одна подія, яка не втрачає своєї актуальності ось вже понад дві тисячі років. Вона не просто змінила, вона перевернула світ, якщо точніше, то знову повернула його до свого Творця, принесла надію творінню, принесла радість людині, принесла зміну нашому життю. І світ, який після гріхопадіння прабатьків, віддалившись від Бога, все більше потопав у гріху, наповнювався скорботами та стражданнями, отримав не просто надію, – він отримав порятунок.
Отримав його від Того, Кого сам світ відкинув, від Того, Хто хоче врятувати світ, не дивлячись на його супротив. Так, в темряві людської історії, серед відчаю і безнадії вперше засяяло «Світло істини». Цим світлом істини став Христос – Месія.
Найдивнішим і найзагадковішим фактом нашої історії є те, що Бог прийшов на Землю. Той, на Кого «не смеют взирати ангелы, архангелы», Той, що говорить до пророка Мойсея: «человек не может увидеть Меня и остаться в живых» (Исх. 33:20) – приймає людський образ «зрак раба приим» (Фил. 2:7) і народжується від Пречистої Діви Марії, живе серед людей і, як говорить апостол Матфей, «недуги наши прият и болезни понесе» (Мф. 8:17). Ось, що робить особливим і святковим день Різдва Христового! Звершується найбільша таємниця світу – таємниця Боговтілення. Це кульмінація всієї старозавітної теофанії (θεοφάνια)[1], це одкровення у всій його повноті. Підтвердженням цьому є слова апостола Павла в посланні до Тимофія, який, коментуючи цю подію, говорить, що це «велия благочестия тайна: Бог явися во плоти» (1-е Тим. 3:16). Це дійсно таємниця, яка не піддається розумінню, але викликає благоговіння перед милістю і мудрістю Творця. «Образ Божественного народження незбагненний для розуму і невимовний в людських словах», – говорить святитель Василій Великий. З великою пересторогою і з трепетом в серці святі отці приступали до розгляду цієї таємниці, з ювелірною точністю підбираючи кожне слово, кожен термін, кожну цитату.
Не може не викликати здивування та захвату те, що в певний історичний момент Бог входить в нашу історію. Входить, обожує, преображає, оновлює, реставрує і освячує її. Як цей день може бути не особливий, як він може бути не винятковим? Авжеж він стає єдиним і неповторним, він стає днем Народження Бога. Це день, коли Творець як ніколи стає близьким до творіння, це день звершення старозавітних пророцтв, це день, коли Бог засвідчує свою любов до людини. Не випадково Господь обирає і час для свого приходу. Євангеліст дає нам точну історичну вказівку: «в пятое же надесяте лето владычества тивериа кесаря» (Лук.3;1). Якщо ж згадати слова книги Буття – «вся, елика сотвори (Бог): добра зело» (Быт. 1, 31), то і час приходу обраний найбільш підходящий, тобто підібраний «добре зело». Це був період, коли стомлений тисячолітньою владою гріха світ як ніколи потребував Месію. Це був час, коли у всій повноті показалася безпорадність людини перед владою гріха. Все чіткіше ставало зрозуміло безнадійність тогочасних релігійних систем та філософських концепцій. Весь світ затаїв подих і чекав порятунку, але не звичайного порятунку, а порятунку з неба. Євангельська розповідь про поклоніння волхвів «Царю царів», є яскравим свідченням того, що не тільки єврейський народ чекав Месію, чекали його і язичницькі народи. За вченням святих отців Господь прийшов на землю тоді, коли хвороба гріха явилася в такій повноті, що лише Він один міг її вилікувати. Святитель Григорій Ніський, стверджуючи цю думку, говорив: «лікар недужних наших душ зволікав, поки хвороба наша гріховна, якою заразилася наша природа явиться у всій повноті так, щоб нічого не втаїлося і не залишилося прихованого». Коли ж, за словами апостола, «пришла полнота времени» (Гал. 4:4) і міра часу відведена Творцем досягла свого завершення приходить, а краще сказати сходить Христос і починається Месіанська доба, доба радості і надії – доба Нового Завіту.
Чому Бог вирішує прийти на землю? Ось головне питання свята Різдва. Це питання не як Він прийшов світ, а для чого Він прийшов у світ. Причина Його приходу – ми – «ЧЕЛОВЕК». Отці і вчителі Церкви одностайно визнавали причиною пришестя Спасителя нескінченну любов Божу до людини. Святий Іван Златоуст говорив: «Син Божий, що сидить праворуч Отця, жадав у всьому бути братом нашим. Для цього Він, залишивши ангелів і вищі сили, прийшов до нас і сприйняв нас …; сприйняв плоть нашу тільки через любов до людини: немає іншої причини такого домобудівництва (οἰκονομία) [2], крім цієї однієї». Любов до людини – це головна причина приходу Христа, це головна причина Божественного кенозису (κένωσις) [3]. Лише так можна було врятувати людину від смерті і зцілити від гріха, прийнявши, а точніше воіпостасувавши (ένυπόστατον) [4] людську природу і обоживши її. Як говорить преподобний Іоан Дамаскін, «що не було прийнято не могло бути і зціленим». Він прийшов та зцілити нас. Наскільки ж страшна хвороба гріха, наскільки руйнівна її сила, що Сам Бог приходить зцілити нас! Ось, що має нас насторожувати.
Вже дві тисячі років рік за роком християни святкують день Різдва Христового. Змінювалися імперії, змінювалися імператори, змінювалися держави, змінювалися правителі, змінювалися державні устрої, змінювалося все, та ніщо не могло стерти з пам’яті людей спогаду про надзвичайну подію, єдину і неповторну в своєму роді.
Чому це свято має бути дорогим для кожного з нас, чому воно має стати святом нашого життя, твого і мого? Відповідь наскільки складна настільки і проста. На протязі всього періоду підготовчого посту Церква немов готувала нас до входу в духовну реальність свята Різдва Христового, маючи на меті зробити нас не просто спостерігачами, а учасниками цього дійства, живим чином долучити нас до цієї духовної радості. Жива зустріч людини з Богом – ось основна мета і ціль святкування! Разом з пастухами та волхвами ми можемо побачити «Царя слави» і радість від цієї зустрічі має наповнити все наше життя і змінити на краще, адже кожна зустріч з Христом духовно збагачує людину, вдосконалює її.
Чи забажаємо ми уникнути такої зустрічі і залишити душу, яка завжди жадає Бога без цієї благодаті? Невже не раді ми приходу нашого Спасителя? Саме це питання повинен задати собі кожен з нас, адже відповідь на нього засвідчить наскільки ми є ХРИСТИЯНАМИ.
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
СЛАВІМО ЙОГО!
ПРИМІТКИ
- Теофания (від грец. θεοφάνια = θεός – «Бог» + φαίνω – «світити, являтися, показувати,») – безпосереднє явлення Бога. За вченням святих отців Церкви, всі старозавітні теофанії: ангел, купина і вогняний стовпи, Сущий, що розмовляв з Мойсеєм були явленням саме другої іпостасі Святої Трійці.
- Ікономія (від грец. Οίκονομία = νόμος «управління» + οίκος «домом») – домобудівництво. У Новому Завіті слово «ікономія» вживається в значенні Божого управління домом, тобто Божого задуму про порятунок людського роду від гріха, страждання і смерті.
- Кенозис (від грец. κένωσις – спустошення, виснаження; κενός – порожнеча) – богословський термін, що означає Божественне самоприниження Христа через втілення аж до вільного прийняття хресної смерті.
- Воіпостасування (ένυπόστατον) в православному богословʼї трактується, як сприйняття другою іпостассю Святої Трійці, а саме Логосом людської природи, засвоєння людської природи Божественною Особистістю (Іпостассю) Єдинородного Сина Божого.
Протоієрей Іоанн Довжанин,
настоятель Свято-Архангело-Михайлівського храму м. Мукачева