Слово
в день освячення першого в Україні храму
на честь преподобного Порфірія Кавсокалівіта
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Часто роздумовую над тим для чого Христос Спаситель прийшов на землю. Не відповідаючи на ці роздуми катехизичними істинами, можна відповісти: «Христос прийшов на землю, щоб спасти всіх нас, щоби ми мали можливості наслідувати вічне блаженство – це головна місія Христа»! Але сьогодні хочу сказати вам про ще один спектр в сотеріології, який також є дуже важливий. Мова йде про те, яким чином звершується місія Христа і Його пришестя на землю. Христос прийшов на землю для того, щоби віддзеркалити в людях Своє Божество, вічність і райське блаженство, аби відобразити в душах людей відлуння та відгомін Небесного Царства, якому немає кінця!
Сьогодні ми з вами стали свідками вшанування пам’яті і освячення храму на честь людини, яка жила надзвичайно смиренним життям. Життям, яке не сильно видавалося будь-якими, скажемо масовими чудотворіннями, не виділялося якимись особливими показовими всесвітніми подвигами.
Преподобний Порфірій Кавсокалівіт (07.02.1906-02.12.1991) жив на Афоні в Греції і ніс звичайний смиренний подвиг священника-монаха. Народився він 1906 року в одному із грецьких сіл, а саме в селі святого Іоанна Карустія (Кущника), в провінції Евіа. Під враженням від прочитаного ще в дитинстві життєпису преп. Іоанна Кущніка він дав собі обітницю присвятити своє життя Богу.
Звертаю вашу увагу на те, що у віці 8 років, ще раз повторюся – у 8 років маленькою дитиною він пішов працювати в шахту. В шахті легка робота? Думаю, що ні. Потім він працював у церковній лавці і коли йому виповнилось 18 років преподобний переходить в частинку його серця, яким для нього була Свята Гора Афон. Старець описував, як він скакав по схилах Афону і в голос прославляв ім’я Христове.
В скорому часі він був пострижений в монашество з іменем Нікон, рукоположений в священний сан, але суровий клімат Святої Гори Афон позначився на його здоров’ї і він захворів пневмонією, запаленням легень, а потім плеврітом. Старці благословили йому виїхати на материк для того, щоби полікуватись. Полікувавшись він знову повертається на Святу Гору Афон, але його стан здоров’я погіршувався й далі, він знов захворів і тоді старці велять йому повторно йти на материк, аби там служити Богу і людям.
Преподобний смиренно й кротко ніс свій послух, подвиг поста і молитви в монастирі, згодом на парафії. Він служив Богу усердно і щиро. Коли він був ще молодим ієромонахом, Господь сподобляє його дара чудотворіння. До преподобного приходили люди, яких він ніколи не бачив і не знав, але називав їх по іменах і не ставлячи жодного запитання люди отримували від преподобного Порфірія − відповіді. Преподобний також володів даром зцілення й лікування. Дотиком до цього великого старця люди отримували повне зцілення душевних і тілесних недугів.
Та мрією преподобного завжди було повернутись на Святу Гору Афон, однак без благословення старців він не міг цього зробити. І вже будучи в преклонному віці, старець Порфірій занедужав важкою хворобою, яку послав йому Господь – раком (онкологія гіпофізу). А, послав тому, що у 18 років прийшовши на Афон він сам просив Бога, щоби дав йому цю хворобу. Дивно, правда? Навіщо? На це старець відповідає: «Щоб в стражданнях своїх, очищати благодаттю свою душу і дякувати за це Богу». Зцілюючи в тому числі онкологію багатьох людей, преподобний ніколи не звертався до Бога, щоб Він його зцілив, натомість був вдячний Господу за те, що майже через 70 років Господь послав йому те, що він просив багато років тому. І маючи вже важкі наслідки хвороби, він безперестанку, день і ніч, дякував Богу. Будучи сам важкохворим годинами приймав людей, сповідав, утішав, зцілював і приводив до Христа, проповідуючи тільки одне – любов до Бога. «Якщо буде любов до свого Спасителя, – пише він в своєму письмі, – ніколи в житті людина не буде ні в чому мати потребу, страху не буде, в тому числі − смертного».
Я коротенько розкажу про життя преподобного. Вже в преклонному віці, за два роки до смерті, старець умолив Матір Божу, аби Вона звеліла йому повернутися на Святу Гору Афон. Приїхавши в рідну обитель, місцину Кавсокалівія, живучи зі своїми чотирма учнями, преподобний Порфірій, незважаючи на ще більше погіршення здоров’я продовжує приймати людей. Наприкінці життя через онкологію він повністю осліп, проте сліпим читав молитви. Ніколи не було видно, щоб на його лиці не було посмішки – він завжди усміхався, прославляв Бога. Люди часто приходили до сліпого старця із питаннями, можливо наївними. Ось одна з історій. Навідавши старця одного разу люди його спитали: «Отець Порфірій у нас в селі немає води, ми дуже страждемо, збираємо дощову воду…». Уявіть собі життя без води! А коли вона тільки дощова і все залежить тільки від неї? На ній готують їсти, використовують для прання, а дощі є, чи немає, враховуючи те, що в Греції їх мало випадає… Сліпий старець ніколи не будучи в їхньому місті, так як проживав в другому кінці Греції, говорить людям наступне: «У вас в дворі в правому куті росте груша». Здивований чоловік відповідає старцю: «Так, отче, є груша». – Стань біля груші обличчям до Сходу, зроби три кроки в бік і там копай, на тому місці буде вода».
Копнувши буквально небагато землі в людей забило джерело з якого люди по нині п’ють воду. Ще одного разу приїхавши в одне село, старець вказав де є вода і вода забила там. Є ще одна смішна історія, коли преподобний Порфірій був ще ієромонахом він побачив пастухів, які несли важкий подвиг своєї роботи. Преподобний благословив їх, а вони звернулися до нього з проханням благословити кіз, які деколи хворіють. Преподобний став перед стадом, підняв руки до верху, до неба, прочитав молитву, благословив тварин. На здивування всіх пастухів кози стояли як вкопані, коли ж старець опустив свої руки, вожак-козел підійшов до нього, поцілував руку і повернувся назад. Навіть тварина підпорядковується велінню Божому!
…Наступив момент, коли після великої кількості трудів, після зцілення великої кількості людей старцю треба було перейти у вічність. Своїм учням перед своєю кончиною він передрік, що коли він помре буде слизько. І приводив приклад з Патерика, з житія святих, як один старець помирав і казав своєму учню, що «ти, коли я помру, будеш нести мене з печери, можеш спіткнутися на слизькому камені і можеш поранитися. Давай зійдемо вниз, облачимо мене, почитаємо молитву і я там помру», – старець переживав за свого учня і тому причастившись святих Христових Таїн, зійшовши вниз облачився там, де було кладовище, ліг в могилу зі словами «В руки Твої, Господи, предаю дух мій» і відійшов у вічність, щоби не утруждати свого учня.
Розповідаючи учням цю історію преподобний Порфірій повелів їм, щоб вони прямо в Кавсокалівії, недалеко від його келії викопали йому могилу. І вже за декілька днів старець зі словами «Да будуть всі єдино» віддав праведну душу в руки Господні.
В ті роки не було так багато мобільних телефонів і тисячі духовних чад старця Порфірія не знали про його смерть. Після його блаженної кончини, один молодий чоловік із Греції, його духовне чадо, мав якісь сімейні проблеми. Він вирішив, що крім духівника їх ніхто не може вішити. Він телефонує на Святу Гору Афон, в Кавсокалівію (а старець вже два дні як помер!), преп. Порфірій підіймає слухавку і каже, називаючи по імені чоловіка: «Що в тебе сталося, чадо моє?» Чоловік розповів про свою біду, старець уважно вислухав, сказав, що потрібно робити, пообіцяв молитися. Тоді цей молодий чоловік каже йому, що ще зателефонує, щоб повідомити як вирішилося питання. А старець відповідає йому: «Не зателефонуєш, бо я вже помер» і поклав слухавку. Молодий чоловік подумав, що за жарти такі і в наступні дні приїжджає на Святу Гору Афон, де монахи йому повідомили, що старець дійсно вже чотири дні як помер…
Блаженніший Митрополит Христофор, колишній Предстоятель Чеських земель і Словаччини, теж дуже шанує старця Порфірія. Будучи на Святій Горі, в Кавсокалівії в монастирі, який заснував преподобний, одна жінка-гречанка розповіла йому наступну історію. Після трьох місяців як помер старець Порфірій, вона не знаючи цього приїхала до жіночої обителі, яку заснував преподобний і дізнавшись про його кончину дуже плакала й нарікала, тому що її чоловік мав четверту стадію раку і вона вірила, що старець навіть на такій стадії хвороби може зцілити. Вона дуже засмутилася, що хто може допомогти їй, на Афон до його могилки вона не могла поїхати, бо жінкам не можна туди їздити. І ось вона попросила монахинь, щоб відкрили келію, де мешкав старець – жінка стала біля його ліжка, поцілувала єпітрахіль, іконочки перед якими він молився і сильно усердно просила старця, який перебував на небесах зцілити або облегшити страждання свого любого чоловіка. Жінка виходить з келії і на її порозі в неї дзвонить мобільний, вона підіймає слухавку і потім чує знайомий голос старця Порфірія, свого духівника! А він декілька місяців, як помер! Він називаючи її по імені, каже: «Не нарікай і не плач, твій чоловік буде здоровий!». Жінка чує знайомий голос, але як можна повірити?! Чотири місяці, як помер! Вона запитує: «а хто ти?» – Я Порфірій і поклав слухавку. Вона в збентеженості розповіла про це ігумені, сестрам обителі, приїжджає додому, а її чоловік доти фактично майже бездиханно лежачий, зустрічає її при воротах дому з тростиною. Той чоловік до сьогоднішнього дня живе, здоровствує і молиться до свого духовного наставника Порфірія…
На Афоні за традицією монахів, які помирають закопують в землю в мантії без гробу, а через три роки відкопують – це пов’язано з тим, що гора Афон не є великою, монахів же тисячі і якщо всіх хоронити, то не буде місця для проходу. Заведено ж, що через три роки після смерті викопують главу, підписують наприклад схімонах такий-то, прізвище, дата народження і смерті та кладуть в таку косницю-храм. І ось через три роки афонські монахи вирішили відкопати мощі старця Порфірія, знаючи про його святість. Був визначений певний день, мали приїхати Митрополити, архієреї, велика кількість духовних чад. За день до відкриття його могили, преподобний являється чотирьом своїм учням, які жили з ним, – але не в сні, а наяву,- і наказує наступної ночі викопати його мощі і сховати так, щоб тільки вони четверо знали. При тому забороняє до певного часу розповідати будь-кому про те, де вони знаходяться. Слухаючи наказ свого духовного старця учні відкопують жовті (ознака великої святості) мощі преподобного Порфірія і ховають їх. Наступного дня приїжджають архієреї, Митрополити, могила відкрита, відкопана… – Де мощі? – Там де Бог повелів нам і преп. Порфірій, – відповіли учні святого…
Я надіявся, що коли прославлять старця, то він явиться учням знову і дасть благословення відкрити мощі. Не дав благолосвення. Чому? Не знаю. Питаю Блаженнішого Митрополита Христофора: яким чином і коли можуть бути відкриті мощі? Блаженніший відповів, що коли помруть ті четверо монахів-послушників преподобного, можливо тоді явиться преподобний і вкаже комусь де знаходиться величайша святиня – святі мощі великого старця.
…Хотів вам сьогодні ще сказати про причину того, чому при цій обителі нашої єпархії ми водздвигли цей перший в Україні храм на честь преподобного. Я, грішний раб Христовий, мав можливість особисто знати преподобного Порфірія, повторюю: особисто знати преподобного Порфірія, ні разу з ним не зустрічавшись. І минулого разу, місяць-два тому, я казав, що розповім вам про це. Але за цей період часу я подумав, а чи потрібно це комусь? Адже це є дуже сокровенним і важливим для моєї душі, тому, аби їй не нашкодити обмежусь від цієї історії. Хочу відзначити, що маючи любов до Христа, до преподобного Порфірія і знаючи його особисто, Господь положив на серце, щоб на наших горах, при якійсь обителі возсіяв храм на честь цього святого. І це для того, щоби преподобний Порфірій допомагав нам бути твердими у вірі православній, який би зцілював наші душевні і тілесні недуги, щоби благословення Святої Гори Афону молитвами старця Порфірія перебувало з усіма нами, а ми всі прославляли Всемилостивого Спаса. Тому було прийнято рішення Духом Святим через серце архієрея, щоби при цій обителі побудувати храм на честь преп. Порфірія Кавсокалівіта.
Завершуючи нинішню проповідь, підсумовуючи, якими ж словами можна охарактеризувати нині шанованого святого? Чим відрізнявся преподобний Порфірій від тогочасного духовенства, від нас? Скажу вам вражаючу важливу річ – він любив людей! Все! Нічого більшого про його характеристику не скажу. Він безмежно любив всіх без винятку і настільки, що своє життя полагав за духовних чад! Маючи важкий недуг до кінця свого життя старець Порфірій Кавсокалівіт приймав людей, зцілював їх з безмежною відчутною любов’ю, адже людей і їх серце обманути не можна… Він повністю жертвував собою заради блага своїх духовних чад і людей які приходили до нього, просячи його святих молитв.
Сьогодні під час Божественної літургії, бачачи перед собою чудові ікони преподобного, я одне просив у Бога: аби всі, хто сьогодні присутні на цьому освяченні, отримали від прп. Порфірія подарунок. Але не матеріальний, бо це пусте, а душевний подарунок, адже в кожного є свої переживання, хвороби, проблеми і прохання. Нехай покаже преподобний на нас свою милість і ходатайство перед лицем Божим. Підходячи до його святого образа попросіть преподобного про все, що бажаєте – вірю і переконаний, що преп. Порфірій Кавсокалівіт обов’язково подасть нам просиме. Тож нехай з нами завжди перебувають його молитви!
Свято-Марії-Магдалинівський жіночий монастир
с. Зарічево Перечинського району
25.09.2016
Дешифровка проповіді: Оля ПАЛОШ