Одного разу чоловік набрав повне відро людських відходів і поставив своєму сусідові під двері. Зранку прокинувшись сусід побачив це відро перед дверима свого будинку, вичистив його, гарно вимив і наповнив різним добром що було в його домі, яблука, груші, абрикоси, сливи, і повернув відро хазяїну. Мораль цієї притчі така – Чим людина багата тим вона і ділиться.
Прикладом того якою повинна бути душа християнина стало життя Святителя Миколая. Людина через руки якої проходили великі суми грошей, великі багатства, в чиїх руках не раз знаходились людські життя, зуміла не спокуситися, і достойно показала всьому світу, на всі віка, що християнин як світильник Божий зможе якщо захоче достойно пронести скрізь життя заповіді Христової любові. Про Святого Миколая ми можемо розповідати багато, але де далі важче стає розрізняти правдиві події з Його життя від легенд. В першу чергу прославився Святитель Любов’ю до людей, і ця любов була на стільки великою і без корисливою що й досі окрім подарунків, на 19 грудня дітям, люди розповідають цілком реальні історії із життя, де Святитель допомагав, і рятував. Усі ті добрі діла які Він робив, допомагав бідним чи приреченим на страту, це те що можемо робити ми з вами, для цього не потрібно керувати стихіями, і бути великими аскетами, потрібно порівняно не багато просто щоб в душі була любов, хоча б капелька, хоч маленька іскорка, і в же з Божою допомогою іскорка стане справжнім багаттям що буде зігрівати і світитиме Христовим світлом усім людям.
Звісно ми знаємо що з малку Святитель проявляв не аби яку любов і до посту, і до Богослужінь, і в цьому є велика заслуга батьків, це їх молитви, це їх труди по вихованню своїх дітей які ще навіть не народилися. І хоча б з цього малого але вже з’являється питання, така справа як допомогти ближньому (тому кому потрібна твоя допомога), чи виховання дітей, під власна кожному, кожному в житті доводиться з цим стикатися, то чому ми цього не робимо? Допомагаємо тільки коли нам є вигода, тоді це не допомога, а просто робота, бізнес, про виховання дітей взагалі це інша розмова, що християнського прививаємо ми дітям? Беручи приклад з життя Святителя давайте подумаємо чому Йому вдавалось залишатися щедрим на добрі справи допомагати і направляти на правильний шлях усіх хто приходив до Архіпастиря, адже відомо що Йому доводилося мати справу і з обманщиками і з явними лиходіями, але при всьому цьому не падати духом залишатися джерелом любові та підтримки? Без допомоги від Бога, Він би не справився, завдяки молитві і єднанню з Богом (через сповідь та причастя), Святитель серцем відчував кому і як можна допомогти, і не просто відчував але й мав завжди можливість допомогти. Наше з вами життя нічим не відрізняється від життя Святого Миколая, архієпископа Мир Лікійських, таке ж важке, а життя по християнське стає ще важчим.
Що нас відрізняє від святого Миколая, група крові, колір очей, Святість? Що легше поміняти групу рові чи просто стати добрішим? Якщо говорити так то, і зі Святителем і з Христом ми стаємо одним цілим через причастя Святих Христових Тайн, якщо говорити про святість то скажіть що легше, змінити групу крові чи стати хоч на трішки але добрішим? Зупинитись на мить і просто звернутися до Бога, поговорити з Ним. Бог як наш батько теж хоче щоб Його діти були щасливими, але на відміну від людини Він знає що для цього потрібно, дерево взнається по плодам, людина по ділам.
Нам би теж не завадило стати трішки щедрішими на добрі справи, дарувати людям тепло, турботу, навчитись радіти не тільки коли отримуєш але й коли даруєш подарунки. З малих літ ми знаємо що Миколайчик приходить лише до слухняних дітей, а значить такими ми повинні стати.