Щороку 1-го жовтня відзначається Міжнародний день людей поважного віку. В обласному центрі Закарпаття діє заклад, який опікується про одиноких старших людей Ужгорода. Уже четвертий рік свій послух у міському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг), з благословення Високопреосвященнішого архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора, несе священнослужитель православного Свято-Хрестовоздвиженського кафедрального собору м. Ужгорода протоієрей Максим Журавель.
– У будівлі терцентру, що на вул. Благоєва, 10б, є маленька капличка з алтарем, де вже двічі була звершена Божественна Літургія. Часто, спільно зі настоятелем Свято-Троїцького храму (Боздошський парк) Володимиром Гуй і священнослужителем Ужгородського кафедрального собору Іоанном Фечко, відвідуємо підопічних на великі церковні свята, такі як Пасха, Різдво Христове, стараємося трошки розвеселити самотніх, – розповідає о. Максим. – Постійно з батюшками служимо водосвятні молебні, сповідаємо, причащаємо підопічних, даруємо їм за можливості подарунки, іконки, окропляємо приміщення і просто спілкуємося. Коли ж підопічні відходять у вічне життя, то здійснюємо похорони.
Кожний прихід священика для них є святом. Завжди з радістю зустрічають, кажуть: батюшка, ви давно не були. Однак, на жаль, не завжди є можливість часто навідувати. Вони хотіли би бачитися кожного дня. Бували навіть випадки, коли ми бачилися двічі на тиждень, а вони кажуть: вас так давно не було.
Старші люди як діти, вони чекають на відвідувачів, адже саме увага для них є найбільшою радістю. Не стільки матеріальна допомога є важливою, скільки спілкування. Найкоротше слово для них є іскоркою, хлібом насущним, якого вони прагнуть і яким духовно живляться.
Закордоном є поширеною практика функціонування будинків для літніх людей. У разі, якщо немає матеріальної можливості утримувати своїх рідних, або не дозволяє наявна житлова площа, то напевне краще і із моральної точки зору віддати людину в заклад, де за нею піклуватимуться. Вона й сама почуватиметься самостійнішою. Адже в терцентрі старші люди можуть потрудитися, внести свою лепту і допомогти тому ж таки закладу, прибравши територію чи виконавши інший послух. Сидячи ж вдома людина буде згасати як свічка, впадати у відчай, тобто користі не буде ніякої. У даному випадку, якщо немає можливості утримувати літніх батьків чи родичів, то краще, дійсно, прилаштувати їх туди, де буде і увага, спілкування, піклування, харчування.
Директор Терцентру, Галина Володимирівна Юсковець з відкритими душею і серцем ставиться до своїх підопічних. Звичайно, закладу не вистачає матеріальної допомоги, яку би мала надавати, перш за все, держава, адже те, що допомагають люди, спонсори, інколи буває й не вистачає. Добре, що допомагають різні небайдужі громадські організації.
Нехай Господь укріпляє директора терцентру Галину Володимирівну, дає їй кріпості, тому що це нелегкий труд і Бог вознагородить людину, яка з чистим серцем буде піклуватися про цих літніх, і одночасно ніби маленьких людей, які з радістю сприймають її, наче маму. Так само у працівників терцентру нелегка робота, тому що інколи треба потерпіти характери підопічних, інколи доглядати за хворими чи немічними, а це не так і легко, особливо у теперішній час. А також хай Господь допомагає і покриває своєю благодаттю увесь колектив закладу. Ну, а підопічним бажаю старатися з любов’ю ставитися одне до одного і до тих, хто їх опікує.
Ольга ПАЛОШ спеціально для https://m-church.org.ua
