МОЛИТВА Єфрема Сирина
Κύριε καὶ Δέσποτα τῆς ζωῆς μου, πνεῦμα ἀργίας, περιεργίας, φιλαρχίας, καὶ ἀργολογίας μή μοι δῷς.
Πνεῦμα δὲ σωφροσύνης, ταπεινοφροσύνης, ὑπομονῆς, καὶ ἀγάπης χάρισαί μοι τῷ σῷ δούλῳ.
Ναί, Κύριε Βασιλεῦ, δώρησαι μοι τοῦ ὁρᾶν τὰ ἐμὰ πταίσματα, καὶ μὴ κατακρίνειν τὸν ἀδελφόν μου, ὅτι εὐλογητὸς εἶ, εἰς τοὺς αἰῶνας τῶν αἰώνων. Ἀμήν.
ГОСПОДИ И ВЛАДЫКО ЖИВОТА МОЕГО!
ДУХ ПРАЗДНОСТИ, УНЫНИЯ, ЛЮБОНАЧАЛИЯ
И ПРАЗДНОСЛОВИЯ НЕ ДАЖДЬ МИ.
земний уклін
ДУХ ЖЕ ЦЕЛОМУДРИЯ, СМИРЕННОМУДРИЯ,
ТЕРПЕНИЯ И ЛЮБВЕ ДАРУЙ МИ, РАБУ ТВОЕМУ.
земний уклін
ЕЙ, ГОСПОДИ ЦАРЮ, ДАРУЙ МИ ЗРЕТИ МОЯ
ПРЕГРЕШЕНИЯ И НЕ ОСУЖДАТИ БРАТА МОЕГО,
ЯКО БЛАГОСЛОВЕН ЕСИ ВО ВЕКИ ВЕКОВ АМИНЬ.
земний уклін
12 раз БОЖЕ, ОЧИСТИ МЯ, ГРЕШНОГО з поясними поклонами
І ще раз всю молитву повністю з одним земним поклоном в кінці.
МОЛИТВА ЄФРЕМА СИРИНА – покаянна молитва, складена в IV ст. преподобним Єфремом Сирином (із Сирії), яка читається на богослужіннях Великого посту. Ця молитва читається в храмі на часах в середу і п’ятницю Сирного тижня і у всю Святу Чотиридесятницю, крім субот і неділь; також в перші три дні Страсної седмиці. У ці ж дні вона включається в домашнє молитовне правило. У Велику середу в кінці літургії на «Буди имя Господне…» молитва преп. Єфрема Сирина читається в останній раз. Починаються особливі богослужіння.
Бачити гріхи і навіть каятися в них – мало. Хто не вміє не засуджувати, той не застрахований від самого лютого ворога – гордості. Гордість вміє ховатися під виглядом помилкового благочестя, співіснувати поруч із подвигами, не боїться посту. Зрештою, проти неї направлено всі – і цнотливість, і смиренність, і терпіння, і любов. Коли це разом об’єднається в душі в єдине ціле, і викличе найщиріше співчуття до грішника, а ніяк не осуд іншого, тоді твердиня диявольська – гордість дасть тріщину. Перемогти її до кінця один Бог зможе в нас, але від нас потрібно зусилля і ми являємо його, молячись молитвою преподобного Єфрема Сирина. Молитву об’єднати з життям і життя з молитвою допоможе щире проникнення в багатство духовного досвіду, відкритого нам Церквою вже в одній цій молитві, яку із земними поклонами повторює весь народ у всіх храмах Божих.
ЧОМУ ЦЯ КОРОТКА І ПРОСТА МОЛИТВА ЗАЙМАЄ ТАКЕ ВАЖЛИВЕ МІСЦЕ У ВСЬОМУ ВЕЛИКОПІСНОМУ БОГОСЛУЖІННІ? Тому що в ній перераховуються особливим, властивим тільки цій молитві чином всі негативні і позитивні частини покаяння і визначається, так би мовити, список наших особистих подвигів. Мета цих подвигів, насамперед, – звільнення від якого-небудь основного недуги (гріха), що направляє все наше життя і перешкоджає нам вступити на шлях спілкування з Богом.
ЖИВОТА МОЕГО – Життя мого.
ДУХ ПРАЗДНОСТИ – (Дух лінивства) Схильність до неробства або ліні, недбалість, «тунеядство» дармоїдство. Ми звикли вважати, що це, хоч і гріх, але не дуже страшний. звичайна лінь тягне нас вниз, пропадає всяке бажання себе змусити щось зробити, думки постійно переконують нас в неможливості, а тому й небажаність що-небудь змінити. Здається, це вже неможливо, або не потрібно, а раз так, то чого ж і старатися?
УНЫНИЕ – (Зневіра) Безнадія смуток. Не просто один з гріхів, а корінь усіх гріхів, тому що отруює духовну енергію. Плід неробства – смуток, найбільша небезпека для душі. Той, хто потрапив у полон зневіри, бачить все тільки поганим і всіх – тільки поганими. Гарне береться під сумнів; де потрібно радіти добру, там розвивається недовіра, підозрілість, недовірливість. Словом, влада зневіри – влада диявола, влада його брехні. Це його стихія і він бреше людині і про Бога (на зразок того, що за всі гріхи Бог не простить), і про світ. Людина у владі зневіри позбавлений можливості бачити що-небудь хороше або позитивне; для нього все зводиться до заперечення і песимізму. Це воістину диявольська влада над нами. Це від нього наповзає в душу темрява. Диявол насамперед брехун. Він бреше людині про Бога і про світ; він наповнює життя тьмою і запереченням. Зневіра – це самогубство душі, тому що, якщо людина перебуває у владі зневіри, вона зовсім нездатна бачити світло і прагнути до нього.
ЛЮБОНАЧАЛИЕ – Владолюбство, любов начальствувати і панувати над іншими, це любов до влади. Як не дивно, але саме неробство, лінь і зневіра наповнюють життя Любоначалієм. Не спрямована до Бога душа прагне поставити в центрі всього своє “я” (не маючи інших цінностей і навіть не маючи про них поняття) і змусити інших підкоритися цьому “я”. Якщо Бог не Господь для мене і не Владика мені, то я буду сам собі паном і всіх людей неминуче буду розглядати тільки з погляду користі для мене, зручності, вигоди. Вже не може бути й мови про якесь ставленні до інших, окрім бажання підпорядкувати собі, змусити рахуватися зі собою, а якщо не виходить – то хоча б тим чи іншим способом заявити про себе. Воно може виражатися також у байдужості, презирстві, відсутності інтересу, уваги і поваги до інших людей. Дух неробства і безнадії в цьому випадку спрямований на інших. Хто не здатний командувати і володарювати, той може поранити інших байдужістю, презирством, неповагою, невдячністю.
ПРАЗДНОСЛОВИЕ – (Пустослів’я) Вимова порожніх слів (марнослів’я), а також дурних і лайливих слів. Вищий дар – дар слова – дав Бог людині. Але Слово рятує і вбиває; слово надихає і слово отруює. Правда виражається словом, але й диявольська брехня користується словом. Відкриває Бога і наближає диявола. Коли слово перестає відповідати своєму призначенню, воно стає підкріпленням духу неробства, зневіри і владолюбства. Життя тоді перетворюється на пекло і суцільну брехню.
НЕ ДАЖДЬ МИ – Не дай мені.
Покаяння, таким чином, спрямоване проти цих чотирьох проявів гріха. Це перешкоди, які треба подолати. Але тільки Один Бог може це зробити. Тому перша частина цієї великопісною молитви – крик із глибини людської безпорадності. Потім молитва переходить до позитивних цілей покаяння. Їх теж чотири.
ЦЕЛОМУДРИЕ – (Цнотливість) Розсудливість, цілісність, а також чистота і непорочність душі. Протилежність ледарства і є саме цілісність. Якщо зазвичай вважають цнотливість чеснотою, протилежної сексуальному розбещенню, то це відбувається тільки завдяки тому, що гріховність нашого існування ніде так себе не висловлює, як в сексуальній розпусті, тіло і душа повинні жити і діяти разом, але через гріх цього не робиться. Христос поновив на нас цілісність, відновив справжню ієрархію цінностей, привівши нас назад до Бога. Цю чесноту розуміють як цілісність людської природи . При гріхах розсіяно все – сили, думки; все зламане, все неясно, все без кінця і початку. Протилежність цього – зібраність, цілеспрямованість; цнотлива людина зуміє направити свої сили до ясно видимої їй цілі і знає цінність всього.
СМИРЕННОМУДРИЕ – Свідомість своєї недосконалості перед Богом, і коли не думаємо про себе, що ми кращі за інших (смирення). Перший чудовий плід цієї цілісності або цнотливості – смиренність. Воно, насамперед, – перемога правди в нас самих, знищення всієї тієї брехні, в якій ми зазвичай живемо. Одні смиренні здатні жити по правді, бачити і приймати речі так, як вони є, і завдяки цьому бачити Божу велич, доброту і любов до всіх. Ось чому сказано, що Бог смиренним дає благодать і противиться гордим.
ТЕРПЕНИЕ – Терпіння потрібно при перенесенні якихось незручностей, поневірянь і нещасть, а також потрібно для того, щоб розпочату добру справу довести до кінця. Грішна людина нетерпляча, так як не бачачи самого себе, вона швидка на суд і засудження інших. Тому грішник судить про все згідно зі своїми смаками і зі своєї точки зору. Він байдужий до всіх, окрім самого себе, тому він хоче, щоб життя для нього стало негайно вдалим. Грішник не бачить, не здатний бачити все в правдивому світлі, та й не допускає думки, що він не може чогось зрозуміти, і вважає єдиною вірною свою думку. Терпіння – божественна чеснота. Чим більше ми наближаємося до Бога, тим терплячішими стаємо, і навпаки чим терплячішими ми стаємо тим більше наближаємося до Бога. Він нас терпить не тільки тому, що поблажливо до нас ставиться, а тому, що бачить все, чого ми не можемо бачити ні в собі, ні в інших по духовній своєї сліпоті. Чим терплячішими ми стаємо, тим більше ми наближаємося до Бога, тим більше відображаємо в собі властиве одному Богу дбайливе ставлення, повага до кожної окремої речі.
ЛЮБВЕ – любов до Бога і ближніх. Така любов, яку один Бог може дати. Це той дар, який є метою всього духовного життя і досвіду.
ЕЙ, ГОСПОДИ – о, Господи.
ДАРУЙ МИ ЗРЕТИ МОЯ ПРЕГРЕШЕНИЯ И НЕ ОСУЖДАТИ БРАТА МОЕГО – дай мені бачити, усвідомлювати. Під братом тут мається на увазі всяка інша людина. Перш ніж іти до мети, треба її собі усвідомити, треба зрозуміти і те, що ж нам заважає вступити на шлях спілкування з Богом. Все це зведено воєдино в останньому проханні великопісною молитви, в якому ми просимо: «бачити свої гріхи, і не осуджувати брата свого». Недостатньо, однак, бачити свої гріхи, тому що навіть ця удавана чеснота може обернутися в гордість. Писання святих Отців повні застереженнями проти цього виду помилкового благочестя, яке насправді, під прикриттям смирення і самоосуду, може призвести до диявольської гордині. Але коли ми «бачимо наші гріхи» і «не засуджуємо брата свого», коли, іншими словами, цнотливість, смирення, терпіння і любов (целомудрие, смиренномудрие, терпение и любовь) з’єднуються в нас в одне ціле, тоді і тільки тоді наш головний ворог – гордість – знищується в нас.
ЯКО БЛАГОСЛОВЕН ЕСИ – тому що Ти гідний прославлення.
Після кожного прохання молитви ми кладемо земний уклін. Але не тільки під час молитви св. Єфрема Сирина кладуть земні поклони; вони складають відмінну характеристику всього великопісного богослужіння. Людина відпала від Бога вся цілком, душею і тілом. І вся цілком людина має бути відновлена, щоб повернутися до Бога. Гріховне падіння полягає саме в перемозі плоті (тваринної, похоті в нас) над духовною, божественною природою. Але тіло прекрасно, тіло свято. Так свято, що Сам Бог «став плоттю». Християнський аскетизм не боротьба проти тіла, але за нього, боротьба щоб знову тіло і душа стали одним цілим. Ось чому вся людина – душею і тілом – кається. Тіло бере участь у молитві душі (хресне знамення чи поклони наприклад), так само, як і душа молиться не поза, а в своєму тілі. Таким чином, земні поклони, «психо-тілесний» знак покаяння і смиренності, поклоніння і послуху, є відмінною рисою великопісного богослужіння.
