Мы на сто лет состарились, и это
Тогда случилось в час один:
Короткое уже кончалось лето,
Дымилось тело вспаханных равнин.
Вдруг запестрела тихая дорога,
Плач полетел, серебряно звеня.
Закрыв лицо, я умоляла Бога
До первой битвы умертвить меня.
А.А. Ахматов
Відразу виникає цілий ряд питань: а коли вона реально почалася? І чому саме 1 серпня – день, в який Німеччина оголосила війну Росії, – вважається її початком? Адже можна вважати початком війни 28 червня – день замаху на австрійського престолонаслідника Франца Фердинанда в Сараєво, що дав привід для війни. Або 28 липня – день бомбардування Белграда і початку бойових дій австрійської армії проти сербської. Або 3 серпня – коли Німеччина оголосила війну Франції. Або 4 серпня – в цей день Німеччина напала на Бельгію і Англія вступила у війну проти Німеччини. А бойові дії взагалі почалися пізніше часу оголошення війни.
Відповідь криється в наступному. Війна починається з того моменту, коли вона стає неминучою. Ні сараєвський замах, ні навіть напад Австрії на Сербію, пов’язану союзом з Росією, що не робило неминучою світову війну. Все могло ще звестися до локального конфлікту, який можна було б врегулювати засобами дипломатії. Але після того, як одна «наддержава» оголосила війну інший і почала працювати система союзів, світова війна стала дійсно неминучою.
Отже, 19 липня за старим стилем, 1 серпня – за новим. Чию пам’ять святкує в цей день Православна Церква?
Думається, не випадково, а глибоко промислітельно, що Перша світова війна почалася в пам’ять преподобного Серафима Саровського – в день набуття його святих мощей. Адже, за свідченням Н.А. Мотовілова, подвижник сам пророкував ці часи – і своє прославляння в Сарові («Серед літа Великдень заспівають»), і війну з революцією: «Така велика скорбота буде, якої одвіку не було. Ангели не будуть встигати приймати душі». І дійсно, всього за кілька тижнів Верденскої битви в 1916 році з французької та німецької сторони загинуло близько 1 мільйона осіб.
У загальній складності в Першу світову війну загинуло 10 мільйонів солдат і 12 мільйонів мирних жителів. 55 мільйонів осіб були поранені.
Встає і ще питання: яка найбільш характерна риса цієї війни?
Перш за все, вона апокаліптична. Купи жертв. Наче б дійсно над Європою скакав вершник Апокаліпсису на червоному коні. Перша світова продемонструвала небачені раніше знаряддя і способи вбивства: гази, кулемети, танки, літаки. Іоанн Богослов ніби передбачав хлороформ – той сморід, від якого загинуть тисячі людей, відповідно до Апокаліпсиса, – і танки: в образі коней, вивергають вогонь. Вражали вбивства на війні, і не тільки на війні. Перша світова війна продемонструвала небачений колись геноцид мирного населення – християнського по перевазі. Особливо страшний був геноцид вірмен 1915-1917 років, яких загинуло від 500 000 до 1 мільйона. Їх вішали, обезголовлювали, розпинали, різали. “Значною мірою це результат політики пацифізму, якої дотримувався цей народ протягом останніх чотирьох років. Присутність наших місіонерів і те, що ми не брали участь у війні, не завадили туркам влаштувати різанину від 500 тис. до 1 млн. вірмен, сирійців, греків і євреїв, при цьому переважна більшість жертв складали вірмени … Вірменська різанина – найбільший злочин цієї війни …”(Теодор Рузвельт). Однак вірменська різня – не єдиний, хоча і найкрупніший злочин Першої світової війни. Варто згадати і про геноцид сербів. Сербія втратила під час Великої війни близько 1 мільйона чоловік – чверть свого населення. З них тільки чверть – бойові втрати. Інші або померли від голоду та епідемій, викликаних війною і німецькою окупацією (німці вивозили з Сербії та Чорногорії все цінне, починаючи від дзвонів і кінчаючи залізними ложками, і насамперед – продовольство), або загинули в концтаборах, збудованих в Сербії, або були страчені німецькими, болгарськими, австро-угорськими карателями. Моторошну сцену розправи болгар над сербськими військовополоненими описує святитель Миколай (Велимирович): болгарські вершники конвоювали групу сербських військовополонених (близько 200 чоловік) і раптом за наказом командира почали їх колоти і рубати, примовляючи: «У нас немає хліба, щоб вас годувати. Скажіть спасибі, що ми звільняємо вас від страждань». Жах був у тому, що це робили не язичники, не воїни Аттіли або Крума, а православні християни, здавалося б – настільки близькі сербам по вірі, мові та культурі, вчорашні соратники по боротьбі за звільнення від турецького рабства. На жаль, не меншими звірствами прославилися болгари і в північних районах Греції.
Не можна забувати і про геноцид карпатських русинів. За просте співчуття Росії їх вішали, розстрілювали, різали австро-угорські карателі. Часто всіх чоловіків того чи іншого селища вішали на очах жінок і дітей. Не менш 20 000 російських галичан і буковинців пройшли через страшний табір Талергоф, де люди гинули від голоду і заразних хвороб. Протягом півтора року померло 15% талергофців, тобто понад 3000 галичан і буковинців. У Прикарпатті не було села або сім’ї, які не постраждали від австро-угорських властей. У 1914-1915 роках нерідким явищем були масові арешти цілих селищ. Всього в результаті геноциду русинів 1914-1916 років загинуло близько 60 000 чоловіків, жінок, дітей.
Які втрати Росії? За різними підрахунками, від 1 000 000 до 1 300 000 убитих, зниклих без вісті і померлих від ран. Близько 4 000 000 поранених. Близько 2 500 000 полонених. А недавно російськими дослідниками в Томську виявлена унікальна картотека втрат російської армії з приблизно 7 мільйонами карток. Багато це чи мало? Якщо співвідносити втрати із загальним числом населення, то, порівняно з Німеччиною, Австро-Угорщиною та Великобританією (не кажучи вже про Сербію), ми втратили не так багато. Однак не забудемо про втрати мирного населення, які, на думку деяких дослідників, можуть становити 5 мільйонів чоловік. І крім того будь-яка втрата – це біль. Гинув не просто солдат – православний християнин, чийсь чоловік, брат, батько. І ця біль тим більше збільшується, що в Росії солдати Першої світової були не просто вбиті, але прокляті восторжествувала революція. Був закритий музей Першої світової війни в Ратних палатах Царського Села, знищений пам’ятник героям Великої війни в Вязьмі. Ненадовго про них згадали під час Великої Вітчизняної: імена Нестерова, Карповича і Брусилова знадобилися для мобілізації народу на боротьбу зі старим ворогом – німцями. Але відгриміли переможні залпи, і майже все повернулося на круги своя. У 1979 році, напередодні Олімпіади, було варварськи знищено кладовище учасників війни в Москві на Соколі, поруч з храмом Всіх святих.
Нині ця несправедливість виправляється. Однак залишається безліч питань. Чому почалася ця війна? Як християни змогли дійти до такого життя? Кому вона була вигода? Які її наслідки? Скльки ще ми будемо гнівити Бога вбивствами людей? Ці питання ми розглянемо в наших наступних публікаціях.
Диякон Володимир Василик
За матеріалами: http://www.pravoslavie.ru