Часто, живучи поряд із великими святинями, ми не завжди їх помічаємо, цінуємо, а деколи й не знаємо про них. Четвертий рік святинею Ужгородського православного Свято-Хресто-Воздвиженського кафедрального собору є ікона Божої Матері «Геронтісса», спеціально написана та привезена зі Святої Гори Афон (Греція). За свідченнями багатьох вірників, Мати Божа вислуховує прохання і, в скорому часі, після молитви перед Її образом, виконує їх. Про те, як ікона з’явилася у храмі обласного центру Закарпаття та важливість молитви до Божої Матері нам розповів священнослужитель кафедрального собору протоієрей Василій Алексій.
– Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Геронтісса» (що в перекладі означає «Стариця» або ж «Настоятельниця») знаходиться в афонському монастирі Пантократор і є однією з його головних святинь. Отець Василій, розкажіть історію цієї ікони…
– Свята Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Геронтісси» є Небесною покровителькою монастиря Пантократор, що з грецької означає Вседержитель. Це єдина відома сьогодні візантійська переносна ікона із зображенням Пресвятої Богородиці у повний зріст в молящейся позі. Її історія має глибоке коріння: згідно з переданням вона була подарована монастирю візантійським імператором Алексієм І Комніном. Вважається, що вона відтворює мозаїчний образ Богоматері, який знаходився в монастирі Пантократор в Константинополі. Перше чудесне діяння цієї ікони відноситься до років правління Алексія І Комніна, коли він почав будівництво монастирської будівлі у 500 метрах від сьогоднішнього монастиря, на возвишенні, де зараз знаходиться часовня Святого Афанасія Александрійського. Кожний вечір, після того, як будівельники закінчували свій робочий день, ікона Пресвятої Богородиці безслідно зникала разом з будівельними інструментами, а ранком їх знаходили на пустинному місці, де зараз знаходиться монастир. Так відбувалося багато разів, поки всі не зрозуміли, що Пресвята Богородиця бажає, щоб монастир був побудований на тому місці, яке вона сама вибрала. Так свідчить легенда, тут був побудований первоначальний монастир.
Назву «Геронтісса» (Стариця) ікона отримала пізніше, після чергового здійсненного нею чудесного проявління. Спочатку образ Божої Матері знаходився у Святому алтарі храму за Престолом. У той час в обителі жив один доброчесний старець-ігумен цього монастиря, який через хвороби та похилі роки перебував при смерті. Він знав про свою близьку кончину із Божественного Одкровення і бажав встигнути посповідатися і причаститися Непорочному і Животворящому Таїнству Бога Нашого. Він попросив ієромонаха, який того дня звершував службу, скоротити Божественну Літургію, або ж трохи поспішити. Ієромонах, однак, не відразу послухав прохання ігумена і продовжував неспішно, як зазвичай, звершувати літургію. Тоді втрутилася сама Пресвята Богородиця – несподівано від ікони почувся Її голос, який строго і категорично наказав йому швидко завершити Божественну Літургію, щоб старець-ігумен встиг причаститися Святих Дарів. Ієромонах послухався, і, як тільки ігумен причастився, він помер. Після цього цій іконі Богородиці дали назву «Геронтісса», тобто Стариця. Вона стала Заступницею старця-ігумена, так само вона є Заступницею усіх старців, людей похилого віку не тільки на Афоні, а на всій Землі, але віруючих людей, тобто православних.
Після цього ікона була перенесена із Алтаря, щоб облегшити до неї доступ паломників, до лівої колони собору, де знаходиться донині. По волі самої Богородиці Її образ був відреставрований і прикрашений новим срібним високохудожнім окладом, виконаним за рахунок однієї жінки-аристократки із Константинополя. Глиняний сосуд, зображений на окладі, був поміщений у пам’ять про ще одне чудесне діяння Пресвятої Богородиці. У 17 ст. був момент, коли в Пантократорському монастирі не стало їжі і навіть закінчилося масло для лампад, тому монахи вирішили покинути обитель, шукаючи іншого місця придатного для життя. Ігумен умовляв їх, переконуючи залишитися. І вони повірили та надіялися на допомогу Божої Матері. «Геронтісса» бачила молитву і віру монахів та не зганьбила їхні сподівання. Одного разу вранці вони побачили, як із входу до комори, де зберігались пусті глиняні горшки, виливається масло. Вони увійшли всередину і побачили, що із глиняних сосудів безперервно виливається масло настільки рясно, що це було для них дивно. Старці зрозуміли, що це втручання самої Пресвятої Богородиці і наповнили цим маслом усі ємності, які знайшлись в монастирі. Тільки після цього масло із сосуду перестало виливатися. З тих пір і до сьогоднішнього дня ніколи в монастирі немає недостачі в маслі та їжі. Богородиця сама взяла під захист цей монастир, як і саму Святу Гору Афон.
Ще одне чудо відбулося в ті часи, коли Афон страждав від нападів сарацинських піратів. Під час одного зі своїх набігів вони розікрали Святий Монастир Пантократор. Серед захоплених цінностей була чудотворна ікона «Геронтісси». Один із піратів хотів зняти з неї срібний оклад і використати дерево ікони як лучину для своєї трубки і таким чином збезчестити Святу ікону. Однак коли він спробував зламати оклад, полетіли іскри та пішов дим, від чого він злякався, і відразу був наказаний сліпотою. Його соратники-пірати в страхові швидко взяли ікону і поклали її в колодязь, той самий, який до сьогоднішнього дня знаходиться серед садів і службових будівель Пантократора. Монахи монастиря до цього моменту бігли від страху і вони не могли знати, що далі було з іконою. Пройшло близько 80 років. Цьому осліплому пірату прийшов час помирати, його душа томилася, він дуже сильно страждав, не тільки душевно, а ще й тілесно. Просив душевного спокою і, усвідомлюючи тяжкість здійсненного ним вчинку, розкаявся в скоєному. Помираючи, пірат просив своїх рідних виправити його помилку. Вони виконали його останню волю і відвідали монастир, де розповіли про усе монахам. Отці знайшли колодязь і коли відкрили, то, на їхнє здивування, знайшли ікону, яка стояла по коліна у воді, і не торкалась навіть стінок колодязя. Але самим чудесним було ще й не це, а те, що перед нею горіла лампадка, яка не погасла за усі ці роки. Старці дістали ікону з почестями та благодарственними молебнами торжественно перенесли її до собору монастиря, де вона знаходиться до сьогодні. Із колодязя ж паломники беруть благословенну Святу воду і до цього часу.
Іще одне чудесне діяння ікони Божої Матері «Геронтісси» – спасіння Пантократорського монастиря від пожежі вечора першого грудня 1948 р. завдяки списку цієї чудотворної ікони, який був написаний і названий від цього чуда «Пиросотира» («Пожароспасительница»). Після цієї події постановили святкувати другого грудня день явлення ікони Пресвятої Богородиці «Геронтісси», пам’ять про погашену пожежу, а також багатьох інших здійсненних нею чудес.
В 1896 р. чудотворна ікона була встановлена в спеціальному дуже красивому мармуровому кіоті, виготовленому за кошти Пантократорського проігумена Феофіла Лесвоского. А 1997 р. уперше кіот був розпечатаний і представник Археологічної служби Міністерства культури Греції оглянув чудотворну ікону. До великого здивування отців монастиря підтвердилася багатовікова легенда, яка відображає непросту історію ікони Пресвятої Богородиці «Геронтісси». Було встановлено, що древня ікона має розміри: 1,92 висота і ширина 0,74 м та випромінює благоухання, яке несе благодать. На дошці збереглися фрагменти первоначального древнього живопису, які були закриті полотном із написаною на ньому Богородицею у стилі поствізантійського мистецтва. Можна собі уявити наскільки це древня ікона. Це зображення на полотні з’явилося в середині 19 ст. (це полотно, яке було нанесене на саму якби ікону), коли на ікону був виготовлений срібний оклад. Він був виконаний у Росії в Санкт-Петербурзі, тобто нашими браттями-слов’янами, та має карбовані і литі прикраси зі срібла, частково позолочені, і є дуже красивим мистецтва. Однак рисунок окладу і оригінальної цієї ікони не співпадали, тобто рисунок, скажімо, обличчя, рук, ніг, тому тодішні Отці монастиря прийняли рішення заново написати на полотні ті частини зображення Божої Матері, які були видні в прорізі окладу, тобто лик і руки, щоб вони співпадали.
– Як виникло бажання, аби копія чудотворної ікони Божої Матері «Геронтісси» з’явилася у православному соборі м. Ужгорода?
– Божою милістю, ікона «Геронтісси» з’явилася у соборі таким чином. Один православний християнин пішов до великого старця схиархімандрита Іони (Ігнатенко)(нині покійного), (Свято-Успенський монастир, що в Одесі біля моря) і спілкуючись певні роки, просив благословення для доброї справи. Зробивши подальший крок за його благословенням, поїхавши на Святу Гору Афон, ця людина зустрілася із першим монастирем – Пантократор. Як відомо, потрапити на Гору Афон непросто, вони дають внутрішню візу, дозвіл. Певні люди з нашого кафедрального собору отримали дозвіл на цю Святу Гору і в цей монастир. Коли вони побачили цю ікону, то не могли відірвати від неї очей. Відбулося щось дивне і визначне, таке високе, небесне, вічне, щось таке, коли людині стає дуже тепло і легко на душі і на тебе подув теплий небесний вітер. Люди в нашому соборі давно хотіли і говорили, що, як було б добре, якби в нас була своя святиня, і ми молилися, зверталися, як я вже казав, і до старця. І тут одного разу, не спеціально шукаючи, зустрічається людина, яка пропонує написати ікону:
«Ви не хочете написати ікону?»
«Як написати ікону, а це можливо?»
«Ну, так, Ви ж були в монастирі, я бачив, як Ви дивилися на ікону»
«Ну, якщо таке можливо…».
Представляєте, це не те, що ми захотіли, а це людина, котра там є трудівником цього монастиря і Афону, вона сама говорить ці слова. А ми знаємо, що кожною людиною управляє Господь. Це не просто так. Так, ми щось думали, що ми хотіли би, але до цього було ще дуже далеко. Ця вся різкість і точність навелася, коли ми зрозуміли, як ікона уже виявилася тут.
Коли ми погодилися, розуміючи свою недостойність, думали, як це можна зробити, що ми маємо зробити. Перш за все, мало бути благословіння. І воно було отримано від нами любимого Високопреосвященійшого Феодора, Архієпископа Мукачівського і Ужгородського, та за згодою і молитовною підтримкою настоятеля Кафедрального собору протоієрея Димитрія Сидора. А також ця людина з Афону звернулася до ігумена монастиря Пантократора і він благословив нам написання для собору копії чудотворної ікони Божої Матері «Геронтісси». Це не просто був магазин, в якому ікона була просто куплена, хоча і це дуже велике явище, коли купуєш на Афоні, прикладаєш її, отримуєш благословіння, добро Афону та кажеш куди вона йде. Це було щось інакше. Це почався період великої духовної праці або великого прохання до Богородиці: «Богородице, прийди до нас». Ми всі молились і чекали!
– Хто написав ікону?
– Знайшовся іконописець, який, до речі, сам слов’янин і він взявся за написання ікони з благословіння старця Іони, який молитовно супроводжував написання ікони, а також з благословіння ігумена Пантократорського монастиря, благословіння ігумена Ієремії, Руського-Пантелімонового монастиря на Афоні. Коли ми підійшли до цього люблячого старця, біловласого, білобородого ігумена Ієремії, який в цьому році матиме 99 років, з проханням нам благословити, після паузи він піднімає свою главу і каже такі слова: «Бог благословит», і перехрестив. Ті, хто розуміють, що це для православної людини які прийшли на Святу Гору і спілкуються з такими великими старцями. Я не говорю про благословіння уже супутні, котрі були з часом випрошені для підтримки і молитви від інших монастирів, таких як Ватопед (де ми зверталися до ігумена монастиря Єфрема), колишнього українського, а зараз грецького монастиря, який називається Іллінський скит, який знаходиться під юрисдикцією Пантократорського монастиря. Просили молитов інших Афонських монахів і монахів Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря, для написання цієї ікони.
Інок писав ікону довго, приблизно два роки. Було терпіння, ми розказали людям, які стали молитися, часто сповідатися, причащатися, радилися, що можна зробити, канони, акафісти почитати, замовляли молебні, їздили до батюшки в Одесу, щоб він підтримував нас молитвою. Ще основною частиною була і молитва великої стариці нашого Закарпатського краю, яку, як я знаю, дуже поважає і любить Високопреосвященніший архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор, – лежачої монахині Серафими, яка 57 років лежить на боку. Вона своєю молитвою також нам благословила і молилася за теплий приїзд ікони на нашу Батьківщину Україну, Закарпатську область, у місто Ужгород.
– Як везли ікону сюди, яким був шлях?
– Ми дуже сильно просили трудівника Пантократорського монастиря Афону, кілька разів привезти нам Ікону. Він привіз «Геронтіссу» до самих Чернівців, зі сторони Румунії була завезена і ми ще з одним священиком і двома мирянинами поїхали за іконою на кордон України з Румунією і там зустріли святиню. Перевозили ми її через Рахів, через Тячів, вона заїжджала до храму Різдва Богородиці в с. Нересниця, де живуть дуже близькі наші родичі і за їхнім проханням ми поїхали туди, хоча дуже спішили, бо люди вже дуже чекали в Ужгороді. Коли ми приїжджали сюди, то вона не відразу зайшла в собор. З нею був зроблений хресний хід на автомобілі: ми з боку Дравців, окружною дорогою біля словацького кордону, обійшовши в кругову з молитвою, повернули потім до Нового району, заїхали в Кінчеш, а потім знову до Дравців, і зробили такий одинарний хресний хід і заїхали під дзвін з цією іконою в наш храм.
– Якою була зустріч ікони прихожанами собору?
– Це було 15 вересня 2010 р., було вже досить пізно, близько десятої години, було темно, люди стояли на колінах, дзвонили у дзвони. Ми, з одного боку, мали приїхати скоріше, але не вийшло, бо запізнився сам приїзд ікони з Румунії до України. Люди чекали десь від п’ятої-шостої години, збиралися, відходили додому, потім знову верталися і зустрічали ікону!
Зустрічали ікону і священнослужителі нашого собору, і не тільки наші прихожани, а й миряни, яких я перший раз бачив. Також були люди з інших храмів Ужгорода. Коли ми її зустріли, у фойє собору було багато людей, люди плакали, хто що собі просив, хто радів, хто склоняв голову вниз, хто підходив під ікону, хто поклоняючись лобзав її.
Співали багато разів «Богородице Діво», «Царице моя преблагая» і, щонайцікавіше, не хотілося нічого. Це не можна пояснити, це щось таке високе і неземне, коли ти підходиш до ікони, то хочеться бути біля неї і не відходити і просто стояти. Був такий момент, що люди просто стояли, без співу. Ви можете собі уявити? Без співу стояти біля ікони…
– Кожної середи після ранкового богослужіння перед іконою звершується молебень, а опісля вечірні акафіст до Божої Матері. У чому, особливим чином допомагає Мати Божа через цей образ?
– По закінченні Літургії служимо молебне піснопіння, а вечером Акафіст на розспів і мажемо маслом від Ікони людей, яких приходить багато. Масло дуже ісціляє, при проханні набираємо і для хворих, які не можуть прийти в храм.
Багато чудесних діянь звершує ікона Пресвятої Богородиці «Геронтісси» тим, хто звертається до неї з Вірою, тобто повинна бути віра, це номер один. Немає віри – не отримаєте. Можливо, отримаєте, але це авансом, або для того, щоб ви повірили. Але, перш за все, без віри нічого неможливо. Бездітним жінкам вона дарує дітей. Підтримує людей похилого віку. Хворим на рак і інші хвороби дає виздоровлення. Оберігає від раптової смерті. Тих, що навчаються – просвіщає, тобто Вона є Вразумителькою, вона дає мудрість, вона є Старицею, яка уже у преклонних віках написана на іконі, без Младенца, без Іісусика і вона, якби нас врозумляє. Вона, так само як і чудотворна ікона Божої Матері «Горгоепикос» (Скоропослушниця), допомагає віруючим знайти правильний шлях в житті і залишається вірним порадником для них. Особливу благодать і благословіння ікона Божої Матері «Геронтісси» дає тим, хто хоче робити добрі справи, що підтверджують благочестиві паломники, які відчули її благодать на собі.
Образ Божої Матері наповнений божественною м’якістю і милосердям, наповнюючи серце кожної людини відчуттям радості, умиления і ликування. Ця ікона дарує людині незлобіє, любов, допомагає гасити, як я казав, пожежі, не тільки видимі, коли щось горить, а вона загашує пожежі гніву, роздратованості, заздрощів, осудження, нерозуміння в сім’ях і в державі. Особливо в піст загашує наші страсті, які нас мучать, якими ми просто згораємо і думаємо, що з нами відбувається? А виявляється нас мучать страсті. Вона, як велика Благословителька і сама головна Монахиня допоможе нам погасити ці страсті. Вона дарує надію, утішення і співчуття. Тим самим Богоматір показує, що Вона небайдужа до молитв дітей своїх і завжди готова втішити тих, котрі вірять і в неї просять.
Божа Мати, саме ця ікона «Геронтісса», дуже допомагає не просто в час кризису духовного, а навіть в такому потрібному нам в житті – це матеріальному питанні, під час нестачі грошей, а, особливо, в кого є кредити, великі борги або ж вам не повертають позичених грошей. Вона дуже сильно в цьому допомагає.
Дай Бог, щоб ми цю ікону настільки прославляли, щоб вона колись, у свій час, мала свій день почитання, коли вона прийшла сюди до нас по величезним проханням. Вона має чудовий балдахін, тобто кіот, який є копією Святогірського балдахіну, зроблений одним із знаменитих майстрів нашого закарпатського краю. Саме такої ікони, і великих розмірів, написаної за проханнями людей, в Україні ніде немає, хоча є привезена з Афону в Одесі, але вона значно менших розмірів.
– За словами священнослужителів, ікона є вікном у духовний світ, через яке ми можемо наблизитися до самого Неба. Наскільки важливою є молитва до Матері Божої під час різноманітних життєвих проблем і негараздів?
– Так, коли ми почитаємо ікону, то кланяємось первообразу, святим, а святі на небі!
Ми бачимо почитання Божої Матері ще із часів Її життя. Коли Вона прийшла до своєї родички Єлисавети, матері Іоанна Хрестителя і як та Її зустрічала, як вона Її величала, що Мати Господа прийшла до мене. Це дуже цікавий момент, коли відбулося величання Єлисавети Божій Матері. Ми бачимо в горниці, коли зібралися апостоли, то Вона серед них була Головною, тому що Іісуса не стало, і вони приходили до Божої Матері, радилися з Нею якби із Самим Господом, тому що хто ближче, як не Мати Його. Ми бачимо, що такий відомий учень апостола Павла і духовний письменник, вчений Діонісій Ареопагіт навіть говорив, що «Якщо би я не знав Бога, не знав би, що є Іісус Христос, то при зустрічі з Божою Матір’ю я б подумав, що це Бог». Настільки велика міць і сила йшла від Божої Матері. Тому почитання і величання Божої Матері почалося із часів апостолів. А зараз у Православній Церкві, яка є єдиною наслідницею Апостольської Церкви, почитання Божої Матері відбувається у таких формах, які були колись в старі часи, і встановленими святими отцями і Вселенськими Соборами, особливо, що стосується іконопочитання, молитов, канонів, акафістів чи інших богослужінь до Божої Матері в честь Її свят.Яку нам вручив Господь Христос на хресті, сказавши своєму учню: «Сине, се Мати твоя», «Мати, се Син Твой». І в лиці Іоанна Богослова, Апостола Любові, Господь вручає нас Її Материнству і заступництву. Тому нам потрібно Божію Матір величати Честнійшу і Славнійшу від Херувим. Дуже важливе Її почитання, молитви до Неї, тому що молитва Матері є завжди почута, нікого Господь так близько біля Себе немає, як Свою Матір. Один зі святих, коли потрапив у Царство Небесне не бачив Царицю Небесну, то запитав: «а де ж Божа Матір?» А йому сказали, що Вона знаходиться серед людей на землі.
– У той же час, дуже багато людей звертаються до Божої Матері не тільки в скрутні часи, а із подякою за виконані прохання, про що свідчать чисельні дари, які прикрашають ікону…
– Ви кажете істинну правду. Дійсно, після приходу ікона, по нашій вірі стає для нас не менш як чудотворна, а уже чудотворна святиня. Але її чудотворність виявляємо, звичайно, не ми священики, а, можливо, десь миряни, більш досвідчені старці і, обов’язково, із відомості архієрея, як Апостола нашої Церкви. Те, що люди просять це одне, а те, що люди знають Євангеліє про зцілення десятьох прокажених, з яких тільки один повернувся сказати «Господи, дякую», то люди приходять та дарують дари-прикраси «Геронтісси», і іншим іконам, що є в соборі: «Всецариці», «Достойно Єсть», «Ужгородській». Це Їй – Божій Матері. Люди йдуть, як у древні часи Київської Русі і, особливо, часи Візантії, дарують на ікону золоті, срібні вироби або ще якісь прикраси. Потім із часом, якщо на те буде воля Божа і воля Цариці Небесної та благословіння Архієрея, буде сплавлено і, можливо, через якісь 50 років, а то й раніше, буде дроблена риза для афонської ікони «Геронтісси», що в Ужгороді. Це правда, що люди благодарять і навчилися благодарити, і це потрібно робити. До речі, одним із перших дарів для ікони стала панагія нашого владики Феодора, яку він подарував.
– Жителі нашого міста, приїжджі, паломники мають по-справді унікальну можливість прикластися до афонської святині та бути почутими. Отець Василій, насамкінець нашої розмови, що б Ви побажали читачам?
– Я би побажав у цей час, перш за все, більше всього, що Господь від усіх нас хоче? Праведний Іоанн Кронштадський говорив, що ми в храм ходимо не для того, щоби осуджувати. Ми ходимо в храм, щоби каятися, тому що храм є врачебниця. І я би усім бажав покаяння, тому що якби люди в раю покаялися – не було б вигнання з раю, якби при Ноєвому потопі люди покаялися – не було б Ноєвого потопу, якщо би Содом і Гоморра покаялися, не було б спалення цих двох чудових старозавітних міст. Якщо люди б каялися, то, можливо, усе було б інакше і в цей час. І була би любов. Я надіюся, що вона буде.
Деколи люди мені говорять: батюшка, а Ви не задумувалися над тим, що ікона «Геронтісса» є Стариця, котра ставить нам такий натяк, що світ зістарився уже, люди досить грішити, скоро може бути Апокаліпсис або, скажемо, Суд. А, взагалі то, для кожної людини Апокаліпсис відбувається коли вона має зустріч зі смертю, коли вона іде на митарства. Можливо, ця ікона «Стариця» хоче нам сказати, що люди нема часу на коли відкладати покаяння, поклоніться Сину Моєму, служіть Йому. Я бажаю усім, щоб усі люди приходили в свої храми, почитали навіть найменші святині, прості іконки, написані нашими іконописцями або ж літографії, на яких зображена ікона. Господь, Божа Матір і святі нас чують, головне щоби ми сказали Господу «кіріелейсон», тобто «Господи, помилуй!»
Я бажаю усім Вам, щоб Ви приходили не до якихось, скажімо, земних чудотворців, ходячи шукаючи, щоб хтось нам виконав наші прохання, або ж коли ми знаходимося у безвихідних ситуаціях. Щоби ми не забували про Бога, не забували про Божу Матір, про ікони, а, особливо, про цю ікону, котра, я вірю, допомагає у всіх проханнях, як «Скоропослушниця», і все що не попросиш усе виконує. Щоб з усіма проханнями Ви приходили і просили, і, обов’язково, Ви будете почуті. Тому що раніше люди ніколи не звертали свої думки на щось інше, а все на Боже. Не було дощу – підходили до ікони в храмі просили дощ, просили в Бога допомоги, були війни – робили хресні ходи з іконами, служили акафісти, канони, молебні. Повірте, і в тих ситуаціях, коли і в місті щось не так – приходьмо до своїх святинь, до своїх храмів і до цієї святині нашого кафедрального собору. Тому залишається каяться та прославляти нашу Молитвенницю за нас, Котра прийшла до нас із далеких країв, щоби жінкам, які не можуть ступати на Афон і чоловікам, які не завжди можуть через різні причини, або матеріальні, або фізичні, піти на Святу Гору Афон, прийти під цей балдахін, під цю маленьку церкву і отримати благословіння та бути почутим.
Ольга Палош, спеціально для zaholovok.com.ua