Кожен, хто хоч раз в житті був в храмі Божому і брав участь у таїнстві Хрещення – міг переконатися в силі і необхідності цього таїнства в нашому житті. Ми не будемо зараз писати про всі – віро і – морально важливі сторони цього таїнства, проте у двох словах зупинимося на головному, щоб зрозуміти суть статті.
Церква декларує, що в таїнстві Хрещення новонароджена або ж доросла людина, котрі стають учасниками таїнства по вірі хресних батьків, а дорослі за своєю власною вірою, відрікаючись від «сатани і його справ» стають Христовими, тобто dejureстають подібними до Христа. Новохрещений член Церкви не є автоматично спасенним від гріхів, чи то виправданим до кінця свого життя. Таке міркування велика помилка і заблудження. В таїнстві Хрещення людині дається як сíмя, як зáродок благодать Духа Святого з якою в результаті свого життя людина призвана стати іншої, кращою і ближчою до Бога.
Крім всього іншого, Церква наголошує і вчить ще про одну своєрідну істину таїнства Хрещення. Охрестившись людина призвана стати іншою, і допомагає їй в цьому її власний ангел хоронитель її сила віри і волі.
Це все, короткі уривки з догматичного вчення Церкви…….
Тема нашої короткої статті – це парадоксальне явище в літургічному житті Православної Церкви Закарпаття, коли новохрещеним на настирливе, наполегливе прохання родини священнослужитель дає охрещеній дитині подвійне, а то й потрійне ім’я.
У читача зразу виникне, як мінімум кілька гострих питань. А чому не можна? Це ваші ж священики так роблять! Нехай буде собі по паспорту Артур, а в храмі Роман і т.д., і т.п. Бііменне життя – це нормально чи ненормально? Кому і для кого потрібні ці неоновинки? Можливо це ми так хочемо, щоб наша дитина так називалася? Що це – мода, вплив часу, повернення до часів нехрещеної Русі, пережиток минулого…
Спочатку про мінуси. По-перше, людина, яка вважає себе свідомо віруючою і православною (тобто правильно славячою Бога) ніколи у власному житті, а тим більше в області своєї віри і життя свого маленького чада не допустить такий конфуз і такі речі. По-друге, невже ми є неоязчниками у прямому сенсі цього слова? По-третє, навіщо тоді взагалі хрестити дитину, яка буде зі своїх пеленок буде жити за подвійними, нами ж встановленими стандартами? Можливо дитина виросте і колись скаже: «А чому Ви мамо чи тату, мене так назвали, я ж цього не хотів чи хотіла»! А які прикрі і незручні ситуації виникають коли дитинку рідні приводять до таїнства Причастя? Як причащати? Артур чи Роман? Це просто несинітниця ближча до рубрики без коментарів! Одного разу, взагалі принесли дитину до Причастя, назвали два її імені, та й ще добавили весело, це так в храмі назвали, а вдома ми ще хлопчика називаємо так то і так то…?! Отакої. Три імені! Навіть грецька і єгипетська міфології не додумалися до такого!
Кожне ім’я це окрема людина і окремий індивід! Окремий! Виходить, в нас живуть дві, а то й три індивідуальності?! Тобто, хто я насправді: Артур, Ростислав, чи може Михайло? Це просто жах! Як тут бути?
Шляхом простих логічних роздумів в просторі церковного вчення, які базуються на здоровому глузді і вірі в Христа Бога, можна констатувати факт неохристиянства в нашому суспільстві.
Хтось заперечить і скаже, а от деякі апостоли мали подвійні імена! Наприклад, Савл-Павел і т.д. Так, це правда, але Савл, був Савлом до навернення у Християнство! По-друге, він не був із дванадцяти! По-третє, його ім’я Савл, після навернення до Христа ніколи пізніше не згадувалося. І в історію Християнства він увійшов як Павел. Це ж саме було і з князем Василем-Володимиром, та іншими хто приймав віру Христову. Вони назавжди ставали іншими, Христовими. І це виражалося як у внутрішньому житті, так і в зовнішньому імені. Вірніше, навіть інше зовнішнє ім’я виражало інше життя по-Христу. Якщо можна так сказати, старе ім’я було клеймом старого, гріховного життя, а нове – нового!
Що тоді, несе в собі сучасне подвійне ім’я? Виходить, крім моди, своєрідного «шаблону», тому що і в інших «так» – нічого суттєвого! А можливо ми, шановні читачі, стаємо на рельси старих переконань і віри, яка панувала до Христа! Тоді навіщо нам це таїнство хрещення, заради подвійного імені і все? Хрещення – це більше ніж нове подвійне, а то й потрійне ім’я, це потрібно глибоко усвідомити інакше все даремно і пусті слова без змісту!
І ще одне. Дуже цікаво, хто ж буде відповідати на страшному суді за особистість Артур-Ростислав? Це ж наше життя і наші вчинки, вони ж одноосібні.
А тепер про примарні «плюси». Нехай все-таки моя дитина носить ім’я Артур у простому світі, а в храмі носить ім’я Роман. Так буде модно, зручно, так всі роблять! Так всі роблять! А якщо всі у воду, то і я… Така логіка нелогічна. А потім, всі це хто: мої близькі, родичі. Можливо ви перші станьте на захист правої вірі, перші скажіть – ні! Це буде важко, зі скрипом дверей, але достойно в очах Божих і зміцнення вашої власної віри в Христа, як Бога. Це буде ваша перемога над собою і своїми примхами. Через такі здавалося б маленькі перемоги, люди стають ближчими до Бога!
Цікавий факт пов’язаний з іменами є в скандинавських країнах. Там немає взагалі прізвища у людей. У них прізвищем є ім’я твого батька. Уявіть, які б прізвища було у наших дітей у скандинавських країнах? Язик зламаєш….
Попри все ми не торкаємось тут і іншої теми – значень імен, їх змістовного навантаження і взагалі ім’ялогії, яка є своєрідним вираженням життя кожного із нас.
Важко і болісно писати про це все, але факт є фактом. Нам потрібно мінятися, і робити це потрібно негайно і кардинально. Або ми з Христом, або ми не з Христом. Сірого немає в Християнстві, є чорне і біле.
Будь-які ухили вправо чи вліво, це наша фантазія, наші думки, наші «вибаганки». Наші, а не Христові… Нажаль.
Протоієрей Олександр Монич,
голова Інформаційного відділу
Мукачівської Православної єпархії