Напередодні найвеличнішого християнського свята Воскресіння Христового «НЕДІЛЯ» зустрілась з архієпископом Мукачівським та Ужгородським Феодором, який люб’язно погодився відповісти на питання наших читачів і поділився враженнями від останньої поїздки в Сполучені Штати Америки та на Святу Землю в Єрусалим. Владика також розповів про те, як правильно святкувати Пасху, поминати померлих та про диво у Неліпині .
– Владико, Ваш візит у США пройшов непомітно. Хоча, наскільки мені відомо, для Вас це був перший візит за океан.
– Я відвідав Америку на запрошення намісника архімандрита Григорія Свято-Покровського монастиря із Північної Кароліни. До поїздки уявлення про цю країну у мене було трохи інакшим. Як колись Колумб відкрив Америку для всіх людей, так я відкрив її для себе. Ми Америку пролетіли і проїхали вздовж і впоперек: від Атлантичного океану до Тихого. Звершили три богослужіння з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира, дві літургії в монастирі Покрова Божої Матері в Північній Кароліні та богослужіння в кафедральному соборі ікони Божої Матері Всіх Скорбящих Радості в Сан-Франциско.
Я побачив Америку іншими очима – там добрий, прекрасний, щирий і доброзичливий народ, який дуже цікавиться релігією. В кожній громаді та кожному храмі, які ми відвідували – Руської закордонної, Грецької, Сербської церков – скрізь нас дуже добре приймали. Ми доторкнулись до святинь, які були вивезені після революції з метою збереження від вандальних дій безбожної влади.
– І все ж таки головною метою поїздки було…
– … поклоніння мощам святителя Іоана Шанхайського в Сан-Франциско, який родом з Харківської губернії. Я дуже почитаю цього святого.
З великою любов’ю зустрів нас архієпископ Кирил Руської закордонної церкви і дав благословення відслужити молебень, акафіст і прикластися до мощей святителя Іоана. Так здійснилася одна із моїх заповітних мрій.
– Що найбільше вразило Вас в Америці?
– Надзвичайна відкритість і привітність людей. Коли ми відвідували святині, міста або просто прогулювались, то до нас підходило багато людей. І що цікаво – із 100 чоловік, які пройшли повз нас, 90 привіталися, а близько 40 підійшли і поцікавились, звідки ми приїхали. Нас брали за руки і дякували, що є у світі люди, які своїми молитвами підтримують мир і рівновагу в цьому світі, допомагають знайти шлях істини… Запам’яталась група туристів з Нової Зеландії, які, побачивши нас у парку, підійшли, задавали багато питань, просили святих молитов. Я був просто вражений такою увагою до священнослужителів.
– В народній дипломатії існує практика культурного, економічного спілкування між містами-побратимами. Чи не виникла у Вас ідея перенести цей приклад спілкування на храми та громади краю?
– Якщо Господь благословить мені наступну поїздку у США, то я запропоную цей варіант Сан-Франциському архієпископу Кирилу, де знаходяться мощі святителя Іоана Шанхайського Сан-Франциського, який безпосередньо був пов’язаний із Закарпаттям. Архімандрит Василій Пронін був духовним чадом святителя Іоана. У нас в монастирі збереглися п’ять листів, які особисто своєю рукою архієпископ Іоан, ще перебуваючи на Шанхайській кафедрі, писав тоді ще молодому монаху Василю Проніну у Мукачівський монастир. В листах він вказував, що, не будучи тут, але спілкуючись із закарпатськими студентами та семінаристами, він перейнявся любов’ю до Закарпатського краю, побачив дух цього краю, його благочестивий народ.
“Совість не дозволяє залишити паству на Пасху”
– Ви щойно повернулись зі Святої Землі. Для Вас особисто – це відкриття чогось нового чи повернення в старі, добре відомі краї?
– Свята Земля є такою по праву своєї назви – СВЯТА. Звикнути до неї неможливо. Близько десяти разів я бував на Святій Землі і щоразу чи то молитва біля Гроба Господнього, чи біля Голгофи, чи у місцях, пов’язаних із земним життям Божої Матері або святих апостолів, – щоразу абсолютно по-іншому в душі відкриваються різні почуття. По-перше, це відчуття безмірної вдячності. Коли, прийшовши на Голгофу, ми стоїмо перед хрестом, читаємо Євангеліє і бачимо своїми духовними очима, як все відбувалося, ці почуття тотожні переживанням всіх євангельських подій. Занурюючись у священні води Йордану, де хрестився Христос Спаситель, і тричі прикликаючи Святу Трійцю, усвідомлюєш, що Іоан Предтеча саме тут, саме на цьому місці, в цій річці, цією ж святою водою охрестив Сина Божого. І ці відчуття передати неможливо.
 |
| Зі Святійшим патріархом Єрусалимським Феофілом ІІІ |
На свято Благовіщеня ми мали честь співслужити Святійшому патріарху Єрусалимському Феофілу ІІІ там, де Архангел Гавриїл сповістив Діві Марії про народження Сина Божого. Останньою печаткою нашої поїздки стало служіння вночі на гробі Господньому, де ми відправляли молитви за рідних, близьких, за нашу церкву, єпархію і просили святих молитов. Там ми відслужили святу Літургію.
– Чи доводились Вам бачити сходження благодатного вогню у свято Воскресіння Христового?
– На жаль, жодного разу не бачив на власні очі цього дива. Дуже мав таке бажання, коли служив архімандритом в монастирі, а зараз совість не дозволяє залишити паству на Пасху.
– На Великдень тисячі людей вишиковуються у чергу за освяченням трапези пасхальної. А як же з духовним наповненням цього свята? Чи збільшилась кількість причасників та сповідників, адже Ви неодноразово наголошували, що Пасха – це в першу чергу свято духовне?
– За останні роки ми бачимо тенденцію до зростання кількості сповідників. Якщо 10 років тому за одну неділю ми сповідали по 700-800 людей, то зараз – 2-3 тисячі. Зараз щодня ми маємо сотні сповідників та причасників. Але чи не найбільше мене тішить те, що люди сповідаються і причащаються не тільки перед Пасхою і у Великий піст, а досить часто.
Особливо багато храмів наповнено зараз молоддю. І для мене це особливо радісно.
– Як правильно святкувати Пасху?
– Пасха – це торжество духа і тому, в першу чергу, святкувати потрібно духовно. Це свято не тільки родини, але й всього народу. Головне у святкуванні Пасхи – відвідання храму. Три дні звершується Літургія та вечірнє богослужіння за особливим уставом – урочисто, мажорно. І тому обов’язково потрібно відвідувати храм Божий. Я думаю, приємно, вкушаючи освячені дари з пасхального кошика, разом з рідними і близькими поділитися духовною радістю. Але потрібно пам’ятати одне – прекрасно посидіти поспілкуватися, мати трапезу і розділити свято Пасхи з найдорожчими людьми, проте ще дві тисячі років тому апостол Павло попереджав християн, що “не упивайтеся вином”. І цю настанову потрібно пам’ятати і дотримуватись її.
– Чи можна на Пасху працювати?
– В російській етимології слово “праздник” означає, що людина повинна бути праздною, вільною від справ зовнішніх, а в українській мові слово “свято” несе вже духовне наповнення. І ці два поняття одне одного доповнюють – праздними ми повинні бути від справ мирських, але не від святих справ. Ми повинні свято провести у богоугодних справах, в молитві, у відвіданні людей немічних та тих, що потребують допомоги, які мають потребу у розділенні торжества Пасхального. Храми, трапеза, богоугодні справи.
– Чи можна причащатися на Пасху?
– У давнину на Пасху причащалися всі без винятку. Також на Пасху єпископи та священики хрестили народ. І я підтримую ідею причастя на Пасху. Але бажано причащатися тим, хто протягом посту вже сповідались і причащались.
– Знаю, що на Сході України на Пасху відвідують могили померлих. Що це – данина традиціям чи все ж таки прописане церквою дійство?
– Це церковна традиція, перемішана з язичництвом. Прекрасно принести писанку на могилу, тому що смерті не існує і ми спілкуємося з родичами, які є живими, але знаходяться у світі іншому. Язичницька ж традиція грішна тим, коли на могилах поминають померлих горілкою. Поминати потрібно молитвою, а не спиртним! Кладовище – це святе місце, там пити заборонено.
“Немає великих і малих гріхів – каятися потрібно у всіх”
– У свідомості громадян твердо вкоренилася думка, що інституція православної церкви – одиниця консервативна і стала. Це так? Чи церква розвивається разом із суспільством?
– Коли позаминулого року випустили рейтинг “Топ-50”, то мене назвали єпископом-реформатором, оскільки я ввів деякі реформи. Не порушуючи вчення і постанови церковні, як і будь-який живий організм, церква розвивається і проводить своє життя у відповідності з плином часу, розвитком суспільства і навіть із застосуванням новітніх інформаційних технологій. Доводиться реформувати адміністративний апарат, внутрішні церковні стосунки, міжконфесійні стосунки і т.д., з тим щоб була користь для церкви, для миру і для самого служіння в церкві.
– Як би Ви охарактеризували період, в якому зараз перебуває церква?
– Зараз багато говорять про тяжкі часи. А 50 років тому, а 100 років тому вони що – не були важкі? Порівнюючи наш час з певним періодом в історії, я б назвав його розквітом… З часом історія оцінить цей період. Але відкриття храмів, монастирів, відновлення життя на тих приходах, де ніколи не було храмів – зараз є головним віянням. Свідченням цьому є зростання кількості бажаючих долучись до вічних цінностей, пізнати істину.
– Що найважче у служінні єпископа, священика, пастиря?
– Свідчити про добро, світло, правду, істину та вічність завжди було важко. Тому що світло викриває темряву. Коли світить яскраве світло, то видно бруд і багатьом це подобається. Саме тому зустрічається багато перепон до місіонерської діяльності. У нас милістю Божою міжконфесійний мир, немає тертя між різними конфесіями. Я завжди кажу: дай Боже, щоб завжди було так, як є зараз. Ми живемо в краї, який є з усіх єпархій України найбільш міжконфесійний, і тому порозуміння, мир та християнська любов є головними.
– Ви згідні із висловом: церква – це спільнота грішників, що каються?
– Без сумніву. Нагадаю, Святе Євангеліє пише, що немає людини, яка б жила і не згрішила. А якщо людина не кається, то знаходиться поза церквою. Священик повинен з великим смиренням пояснити людині, що таке гріх і що ми грішимо не щоденно, а щохвилини – в думках, словах, діях. Немає великих і малих гріхів – всі вони ведуть людину до погибелі. І тому в усіх гріхах потрібно каятися.
“Богу не потрібні гроші, йому потрібні молитва та покаяння”
– Багато людей їздять по монастирях, Святих місцях, жертвують на сорокоусти, з тим щоб проблеми бізнесові, фінансові чи сімейні вирішувались І разом з тим, вважають, що, залишивши певну суму коштів “на молитву”, не змінюючись духовно, проблема сама собою вирішиться. Неодноразово доводилось чути, мовляв, були і в Почаєві, і у Києві, і у Святогорську, а проблема не вирішилася.
– Коли я ще був у монастирі, до нас приносили багато немовлят, які мали страшні захворювання, інколи, на жаль, діти вмирали. Діти безгрішні, вони не можуть згрішити, вони нічим не завинили. Але перше запитання, яке ми задавали батькам: коли вони в останній раз сповідалися, чи вінчані вони, чи ведуть церковне життя. І в більшості випадків з’ясовувалось, що батьки абсолютно далекі від церкви та Бога.
Сорокоуст – це прекрасна служба, яка має велике значення і силу, дійсно надає людям велику допомогу, але тільки в тому випадку, якщо людина сама докладає зусиль. Зміна людського життя і способу життя в євангельську сторону призведе до вирішення проблем, а формально заплатити, мовляв, ви моліться тут – це мало приносить плода. Людина повинна змінитися духовно і тоді Господь через її молитви і молитви священнослужителів допоможе…
– Але ж є люди, які ходять до храму, сповідаються, причащаються, але так і не можуть знайти душевний спокій та рівновагу. І як правило, серед них – достатньо забезпечені і благополучні в матеріальному сенсі.
– Насамперед це відбувається через помилкову оцінку зовнішніх і внутрішніх цінностей. Наприклад, у людини є певний ідеал і коли вона доходить до рубікону, досягає в житті всього, що прагнула, все виконує і пізнає, то далі наступає – пустота. А це призводить до духовної хвороби. Коли я ще був ігуменом, до мене прийшов один дуже багатий та впливовий чоловік, який мав в житті все – владу, гроші, занурився в усі види гріха і… хотів закінчити життя самогубством. Він запитав мене: “Що далі? Адже далі пустота…” Довелось мені з ним дві-три години спілкуватися і відрадно, що наприкінці розмови у дорослого чоловіка з’явилися сльози. Під час нашої розмови він казав – я хрещений, побудував храм, приходжу до церкви, купую сто, тисячу свічок. Я ж йому відповів – кому потрібні ці свічки? Візьми одну і постав її з покаянням і молитвою. Богу не потрібні твої гроші, йому потрібна твоя молитва та покаяння. А кошти потрібні тільки для створення святинь, де душі набувають багатство душевне. Слава Богу, чоловік це зрозумів…
– Все ж таки люди прагнуть дива. Чи були чудеса в єпархії?
– Зовсім недавно, минулоріч, в Свалявському районі у с. Неліпино було зрізано дерево, де на всю довжину стовбура виявили правильні чіткі хрести. Це дерево зараз знаходиться у нас в єпархії і люди свідчать про зцілення і втіху, які даються після прикладання до цього дерева з вірою. Старожили стверджують, що та частина землі, де виросло це дерево, називається Попівством. Можливо, там був старий храм або монастир… Найбільшим і головним чудом є звершення в наших храмах таїнства Євхаристії та прийняття Святих Таїн Господніх віруючими. Це безпосереднє з’єднання з Богом в Його Святій Церкві. Більшого чуда і бути не може.
– Ваше побажання читачам…
– Неодноразово в Святому Євангелії, де описують події Воскресіння Христового, лунають слова “радійте”. Я переконаний – свято Пасхи Христової пов’язано із радістю духовною і бажаю людям, які відчули та вкусили солодкість духовну, навічно залишити її в своєму серці.
Вітаючи всіх із святом Пасхи Христової, бажаю, щоб всі долучились до Воскресіння Христового в своєму житті своїм духовним виправленням. Тоді слово “радійте”, сказане в Євангелії Христом Спасителем, завжди буде правильно сприйнято серцем християнина. Здоров’я, благословення Господнього всім людям, що живуть в нашому краї і на всій Землі. Поділяючи торжество і радість, бажаю кожному бути причасником вічної Пасхи Христової!
Олена УМАНЦІВ, газета “Неділя”