Ю. Данилець: 100 років по Мараморошському процесу: причини, хід, уроки

У цьому році громадськість та церковні інституції вшанували 100-ліття трагічного судового процесу проти православних вірників в столиці Мараморошського комітату – місті Сигот (нині Сігету-Мармацієй; рум. Sighetu Marmaţiei в Румунії). На історичному факультеті УжНУ з ініціативи керівництва Мукачівської православної єпархії проведено міжнародну конференцію. В роботі форуму взяли участь вчені восьми країн світу: США, Сербії, Словаччини, Чехії, Польщі, Російської Федерації, Угорщини, України. Доповіді учасників показали, що тема переслідування населення за релігійною ознакою є надзвичайно актуальною у сучасному суспільстві.

У рамках роботи Богословсько-історичного науково-дослідного центру ім. архімандрита Василія (Проніна) ведеться пошукова робота, спрямована на всебічне вивчення подій, що відбулися на початку ХХ ст. та привернули увагу світової спільноти. Працюючи з документами, старими підшивками газет та епістолярієм розуміємо, чому до цього часу не написана узагальнююча праця, присвячена Мараморош-Сиготським процесам. Першою, і, як на мене, основною проблемою, з якою стикався пошукувач, була розпорошеність джерел. Особливість політичної історії Закарпаття, яке переходило із складу однієї держави до іншої, змінивши за 100 років близько десяти режимів та квазі утворень, не сприяло збереженню документів. Стосовно другого Мараморош-Сиготського процесу (1913-1914 рр.), то джерела з його історії знаходиться в архівах Австрії, Угорщини, Румунії, Чехії та Словаччини. Другою проблемою, яка б не мала робити перешкод для кваліфікованого історика – є слабке володіння іноземними та класичними мовами. Не можемо приймати відмовку, що немає джерел, потрібно знати де їх шукати і як з ними працювати.

У пропонованій публікації зосередимо свою увагу на безпосередній підготовці судового процесу, слідстві, порушеннях, що були допущені щодо затриманих, судових засіданнях, дебатах, вироку.

Відомо, що рух повернення у «стару віру» розпочався наприкінці ХІХ на поч. ХХ ст. Користуючись підтримкою влади, Мукачівський греко-католицький єпископ, репресивними методами намагався придушити це явище. Судові процеси перших років ХХ ст. в Берегові, Мараморош-Сиготі, Дебрецині, Пряшеві показали, що законодавство про зміну релігії в Австро-Угорщини використовується досить таки вибірково.

Ситуація, що склалася на Закарпатті в 1911-1912 рр., викликала глибоке занепокоєння керівництва Мукачівської греко-католицької єпархії. Про хорошу інформованість церковної влади про стан православного руху, свідчать ряд документів, які виявлені нами в архіві. До агітації проти «схизми» були підключені і тогочасні мас-медіа – газети «Наука» та «Неділя». У квітневому номері в 1912 р. «Наука» розміщає невелику замітку «О шизмѣ». В статті серед всього іншого читаємо: «На днях широко росписалися будапештянскѣ газеты о шизмѣ, котра сѣмъ-тамъ въ Мараморошѣ указалася, якъ то въ Изѣ, а новѣйше въ Тереблѣ. До теперь свободно ходили межи народомъ такѣ «самозваннѣ» апостолы, котрѣ бунтуютъ людей противъ прадѣдной вѣры и всякими ложными бесѣдами агитуютъ противъ уніи, т.е. противъ единства церкви». Потім дописувач говорить про поліційні арешти активістів, цілком схвалюючи ці дії. Аналізуючи газетну замітку розуміємо одне, що для автора – греко-католицька церква – це прадідна віра, хоч вона і утвердилася на Мараморощині у кінці XVIII ст., а православ’я, котре дійсно мало глибоку історію в країні – це єресь та відступництво. Прикро, що таку риторику часто зустрічаємо і в наш час, і від осіб, що мали б ширити любов і правду.

Викладач семінарії Іван Мигалка в липневому номері «Науки» за 1912 р. публікує статтю під назвою «О вѣрѣ православно-христіанской»1. Після аналізу історії християнства перших століть та причин розколу 1054 р. він зневажливо описує лідерів православного руху: «Изянскѣ православники могутся заганьбити своимъ долговолосымъ священникомъ Александромъ Кабалюкомъ, котрый недавно 1907-го року еще въ сѣрдаку во Биксадахъ и Густъ-Боронявѣ на отпустахъ у наших священниковъ яъ простый хлопъ сповѣдавъ и причащався… Потомъ ачей 1908-го року пошовъ на Афтынъ гору, где ачей безъ всякого конченія духовныхъ наукъ, за іеромонаха высвятили его и послали до константинополского патріарха, котрый досвободивъ его перейти до Угорщины, обы туй сущихъ угрорусовъ переводивъ на свое кривославіе» 2.

Також нашу увагу привернула ще одна замітка в «Науці», опублікована в серпневому номері за 1912 р. Автор аналізує пастирський лист нового єпископа – Антонія (Паппа), спрямований проти православ’я та називає активістів «платными агентами». Риторика Мукачівського владики повторювала думки його попередника – придушити православний рух адміністративними методами, звинувативши селян у панславістській, антидержавній пропаганді. В одному із інтерв’ю єпископ Антоній заявив: «В Марамороші треба було прове­сти арешти. Треба загострити прикордонну сторожу, щоб не потрап­ляли панславістські листівки. Заборонити відвідування закордонних відпустових місць. Про це я інформував Міністерство судівництва і дістав велике зацікавлення».

За повідом­ленням газети «Máramarosi Független Ujság» 10 лютого 1912 р. Олексій (Кабалюк), маючи супровідний лист з Мішкольца, приїхав до Ізи, де наступного дня проводив богослужіння. Угорські жанда­рми взяли його під арешт і тримали доти, поки окружний суддя не дозволив проводити священику релігійну діяльність на три дні 3. За цей час він освятив молитовний будинок, охрестив близько 200 дітей, повінчав 19 подружніх пар і причастив у загальній сповіді 1300 вірників 4. На свято Великодня 1912 р. селяни самі слу­жили службу і святили паски, бо староста заборонив їм запросити священика з Мішкольца. Під час святкування жандарми робили в селі обшуки, намагаючись схопити православного священика. Щоб не допустити приїзд до с. Іза жителів навколишніх сіл, поліція пере­крила всі шляхи до населеного пункту.

14 червня 1912 р. чернівецька «Русская Правда», посилаючись на угорські газети, повідомила, що в Угорській Русі дев’ять сіл заявило про перехід у православ’я. Угорська влада провела масові обшуки та арешти в Ізі, Липчі, Тереблі, Хусті, Уйбарові (нині Новобарово). Було конфісковано чимало книг релігійного змісту та накладено штрафи від 50 до 100 крон . 17 червня 1912 р. співробітники поліції та прикордон­ної служби провели обшук в будинку Олексія (Кабалюка) у с. Ясіня. Вони вилучили з домової церкви чашу, священицький одяг, книги та опечатали двері. Ієромонах Олексій після цього випадку виїхав до США, де проводив місіонерську роботу серед русинів-емігрантів.

Зважаючи на те, що центром православного руху на Мараморощині було с. Іза, вістря переслідувань торкнулося в першу чергу її жителів. Після судових поневірянь 1903-06 рр. ізяне намагалися законним шляхом вийти з греко-католицької церкви та ввійти до складу Сербської православної церкви. За угорським законодавством, цей крок був можливий за дотримання відповідної процедури. Вони зібрали необхідні документи та відправили їх до Мішкольца до православного священика. Однак, факт переходу відмовився визнавати місцевий священик Андрій Азарій, який звинуватив селян у підробці документів5. Вивчивши обставини слідства прокурор Бульовскі 26 квітня 1911 р. припинив розслідування за кримінальною справою Петра Кашко та його співучасників у зв’язку з відсутністю складу злочину. Важливі пояснення прокурора по суті справи. Наприклад, Іван Чопей та 821 його співучасників із с. Іза висловили бажання з греко-католицької церкви перейти у православну. Для здійснення свого бажання вони намагалися дотримуватися форма­льностей, передбачених законом, але священик Андрій Азарій всіляко цьому перешкоджав. Він відмовлявся прийняти вірників, ховався від них на квартирі та в церкві 6. Ця ситуація змусила селян спостерігати за священиком. Коли Андрій Азарій у особистих чи церковних справах покидав будинок, тоді вони невеликими гру­пами підходили до нього, у присутності двох свідків і заявляли про бажання переходу. Однак, священик не брав ці заяви до відома і відмовлявся видавати свідоцтва. Після цього свідки самі оформляли свідоцтва, вказуючи, що названі у документі особи двічі зверталися до священика у справі переходу, і той відмовився їх прохання задо­вольнити 7. Під час проведення слідства Андрій Азарій частково змінив свідчення, переконуючи, що селяни у складі 410 осіб дійсно просили на вулиці відпустити їх із складу греко-католицької церкви, але ніхто не вимагав посвідчення про заяву. Він також визнав, що наприкінці лютого 1910 р. група селян повторно заявляла про свій вихід з унії та просила свідоцтва, але він наказав прохачам трохи зачекати з рішенням. Таким чином, стає зрозумілим, що священик не хотів підтверджувати право пере­ходу у православ’я і намагався відстрочити цю подію. Прокурор прийшов до висновку, що селяни, розуміючи, що священик не ви­дасть їм посвідчення у будь-якому випадку, скористалися положен­нями закону правильно. Другою причиною припинення судового розгляду прокурор вважав те, що позаяк факт фальсифікації доку­ментів не доведено, тому треба відкинути звинувачення в тому, що «греко-католицька церква потерпіла значні матеріальні збитки, бо втратила велику кількість своїх віруючих – платників податків, проте ті збитки виникли не через те, що вірники вийшли на підставі «підроблених посвідчень», а тому, що вийшли» 8.

Андрій Азарій не погодився з рішенням суду і подав апеляцію до королівського генерального прокурора в м. Кошіце. Священик визнавав, що селяни неодноразово заявляли йому про перехід у православ’я, але жодного разу не просили посвідчення. Він стверджував, що не був зобов’язаний приймати до відома заяви вірників, коли вони не були подані в його офіційному помешканні, крім того, заяв­ники завжди висловлювали свої вимоги не поодинці, як вимагає закон, а натовпом. Наприкінці апеляційного звернення Андрій Азарій безпідставно звинуватив бажаючих перейти у православ’я у політичній антидержавній агітації. «Це результат самого великого розмаху підбурювання проти греко-католицької релігії й угорської держави. Організатори руху в Ізі хочуть північно-східну частину Угорщини залучити до панування російського царя» 9.

Звину­вачення Андрія Азарія були прийняті до відома угорською владою. 16 квітня 1912 р. хустський окружний начальник виніс постанову, за якою 1688 посвідчень, поданих православним священиком Г. Мотином та жителями села Іза, не відповідали вимогам § 3, 4, 5 закону LІІ від 1868 р., а отже, утворення православної церкви в с. Іза є неможливим. В обгрунтуванні рішення окружний началь­ник доводив, що свідоцтва є неправильно оформлені, через що їх не можна було приймати до уваги. У його висновках продовжуються політичні звинувачення проти членів православного руху. «В с. Іза поширення ідей православної віри пов’язано із тим переконанням, що природним наслідком прийняття православної віри є перехід частини угорської держави до панування російського царя, який угорські органи та панство прожене» 10. Селяни подали оскарження на рішення хустського окружного начальника від 16 квітня 1912 р., але заступник жупана Марамороського комітату у постанові від 30 листопада 1912 р. відхилив апеляцію і залишив у силі попереднє рішення щодо утворення православної громади в с. Іза 11.

У червні 1912 р. з угорського Міністерства культів і народної освіти на ім’я греко-католицького єпископа надійшов лист, у якому в зага­льних рисах характеризувалося релігійне становище в Північно-Схід­ній Угорщині. Дописувач стверджував, що православний рух є російською агітацією та переслідує великоруську ідею. «Стосовно утворення православної парафії в Ізі, то цьому вдалося перешко­дити, але рух перекинувся на кілька сіл Хустського округу, у Тячів­ському окрузі охопив Тереблю, Дулово, Кричево, у Тересвянському окрузі – Терново, Нересницю, Вільхівці, далі в Ясіня» 12. Чиновник повідомляв єпископа, що греко-католицьке духовенство байдуже ставиться до православного руху, іноді не звертає уваги на зв’язок вчителів із православними ватажками. А тому потрібно про­водити більше місій, замінювати деяких священиків тощо. Предста­вник Міністерства не відкидав можливість втручання адміністрати­вних органів у боротьбу з православ’ям, але головну роль відводив діяльності греко-католицького єпископа.

На зборах греко-католицького ду­ховенства в Мараморош-Сиготі духовенство вирішило звернутися до уряду з проханням придушити православний рух. Наджупан Марамороського комітату барон Жигмонд Перені пообіцяв здійснити акцію проти православних і розпочав підготовку великого судового процесу. В села, де проявився православний рух було відправлено додаткові загони жандармів та військових. Вони проводили обшуки, заарештовували селян та вибивали в них зізнання в діяльності на користь Росії, агітації проти імператора тощо.

На православних робився шалений фінансовий тиск. Наприклад, окружний уряд у Довгому 1911 р. наклав 724 штрафи на жителів с. Липча за різні проступки, в тому числі за антисанітарію на селянсь­кому дворі. Непорядок на дворі коштував селянину 10 крон. Хустський окружний уряд декількох селян з Ізи поштрафував за те, що не знищували гусінь. Окружний уряд у Довгому розпоряджен­ням 553/1912 поштрафував 305 жителів Липчі за те, що молилися вдома. Розмір штрафу складав 60 крон. З часом розмір штрафу було збільшено до 200 крон, а Юрій Чопик з прибічниками з Тереблі платили вже 400 крон 13. У 1913 р. в с. Великі Лучки, за наказом мукачівського окружного начальника, було зруйновано правосла­вний хрест та закрито молитовний будинок 14.

У с. Іза в будинки активістів православного руху було розквартировано угорських солдатів, утримання яких покладалося на хазяїв 15. Донесення марамороського піджупана Гулачі до керівництва комітату свідчить, що головним ініціатором насилля проти православних селян у с. Іза був о. Андрій Азарій. Гулачі писав, що всі дії відбувалися «на прохання пана духівника о.Аза­рія»16. В с. Іза роботу поліції та військових очолили слідчі з Сиготу Міклош Бренер та Міклош Імре. Селянам заборо­нялося збиратися групами більше двох чоловік, ходити до сусідів17. Жандарми вимагали від жителів, щоб кожний мав при собі посвід­чення про те, що він відвідує греко-католицький храм, які видавав священик. Якщо селянин не мав такого документу, то його піддавали катуванням, часто насильно гнали на богослужіння. Наприклад, жандарми жорстоко побили Івана Пасульку, Костянтина Вакарова, Костянтина Хвуста, Андрія Пристаю, за те, що вони відмовилися давати присягу про повернення до унії; жінок Ганну Кадарь і Марію Сабов – за спробу відвести дітей на хрещення до православного священика в Мішкольці; Івана Гайду, Марію Вакаров, Івана Борщика – за прове­дення богослужіння вдома, босими і голими водили вулицями, а Василя Вучкана прив’язали до коня, якого ганяли селом.

Про переслідування жандармів згадувала ігуменя Параскева (Прокоп): «Въ декабрѣ 1912 года, ночью, когда мы всѣ спали, вломались въ нашу обитель 6 жандармовъ, не разрѣшили намъ и одѣться, но такъ, какъ мы встали съ постели, попровадили насъ въ сельскую хижу, гдѣ сорвали съ насъ платье и съ толстыми бигарями били насъ всю ночъ. Плакали только нѣкоторыя, а большинство насъ радовались, что намъ приходится страдать за Іисуса и за … православную вѣру. Мы при побояхъ крестились и пѣли пѣсню: «Іисусе мой прелюбезный»… Эти жандармы били, мучили насъ и издѣвались надъ нами ужасно. На утро, стѣны сельской хижи были обрызганы кровью. Днемъ жандармы водили нась полуголыхъ, босыхъ, окровавленныхъ съ растрепанными волосами по улицамъ Изы…»18. Наступного дня дівчат відпустили по домам, але вони знову відправилися до свого будинку. Через три дні жандарми знову навідалися до них, насельниць було схоплено, а споруду зруйновано. Щоб змусити молодих подвижниць відступити від православ’я жандарми «придумали имъ такое мученіе, о какомъ читаемъ въ страданіяхъ 40 мучениковъ Севастійскихъ: вогнали ихъ зимой в реку и держали въ ледяной воде»19. В Ізі солдати зруйну­вали молитовний дім та знищили православний хрест20.

Селяни з Тереблі скаржилися постійно в Ужгород на свого священика Олександра Кимака. У листі від 1 березня 1912 р. зазначалося, що священик виступав за відміну поста та скорочення богослужіння, зневажливо та грубо ставився до селян, повідомлялися випадки про побиття служителем церкви селян. Після відмови вірниками записуватися до «Католицького з’єднання» та давати більший розмір натураль­ного податку він звернувся до місцевої поліції з вимо­гою покарати селян. Як доказ проти селян священик повідомив, що вони використовують заборонені богословські книги, надруковані в Києві. Як виявилося пізніше, ці книги були куплені за згоди свяще­ника та більша частина з них знаходилася в сільській церкві21.

Суд розпочався 29 грудня 1913 р. в Мараморош-Сиготі. На лаві підсудних опинилося 94 особи, серед яких чоловіки і жінки віком від 17 до 64 років. Селянам висунули звинувачення в тому, що вони шляхом поширення православ’я хотіли відірвати частину угорської держави і приєднати її до Росії; що вони вели агітацію проти греко-католицького духовенства, церкви, угорського народу і зако­нів22.

Прокурор переко­нував суд, що підсудні встановили зв’язки з графом Володимиром Бобринським в Петербурзі і братами Геровськими в Чернівцях з політичною метою. За словами прокурора, звинувачені проводили політичну агітацію на ярмарках і відпустах в монастирях та при матеріальній допомозі «Галицько-Руського общества» поширювали в русинських комітатах відозви, газети, листи, які викликали ненависть до угорської держави і греко-като­лицького духовенства 23. На боці православних виступали 19 адвокатів, біль­шість з яких було безкоштовно призначено угорською владою 24.

Серед речових доказів, за допомогою яких прокурор намагався довести антидержавну діяльність підсуд­них, були картини, на яких зображувалися афонські та київські мо­настирі, ікони, богослужебні книги, видані в Києві, Одесі, Москві, періодичні видання з Чернівців та Львова. Після виступу прокурора суд перейшов до допиту обвинувачених. Судове слухання проводилися на угорській мові, якою володіло лише декілька затриманих. Адвокати звер­тали увагу на те, що перекладачі неправильно тлумачать висловлю­вання підсудних та свідків. Більшість ув’язнених відкидали проти­державну агітацію, вони твердили про її суто релігійний характер.

Значну увагу преси привернуло слухання на суді «головного звинуваченого» ієромонаха Олексія (Кабалюка), який повернувся з США та добровільно з’явився на суд. 16 січня 1914 р. проку­рор представив речовими доказами його вини листи, книги, церко­вний одяг, предмети церковного вжитку. У одному з листів до архієпископа Євлогія Олексій (Кабалюк) скаржився на Геровських, що ті поширювали в Угорщині антидержавні друковані видання і тим самим налаштували адміністрацію проти угро­ру­сів. Спочатку Кабалюк відмовився від адвоката і захищав себе сам, потім цю роботу виконував ад­вокат Артур Клейн. Між звинуваченими на су­ді був і молодший брат Олексія (Кабалюка) – Юрій Кабалюк. На суді Олексій (Кабалюк) де­та­льно розповів свою біографію, наголосивши, що проводив серед на­селення лише місійну роботу і не переслідував політичної мети. Щоб підтвердити священицький сан, Кабалюк пре­д’я­вив посвідчення, підписане архієпископом Холмським Євлогієм.

Про насилля угорських жандармів напередодні суду свідчать покази жителів с. Іза. Так, Микола Сабов заявив, що під час Різдвяних свят 1913 р. його, хворого, жандарм силою погнав до греко-католиць­кої церкви 25. Інші селяни ствер­джували, що вони не допустили ніяких зло­чинів проти греко-католицької церкви і ду­ховенства та всі скаржилися на насильство жандармерії 26. Від побоїв у в’язниці збожеволіло двоє селян 27. Після допиту обвинувачених суд перейшов до читання конфіско­ваної літератури. Багато селян вимагали повер­нути їм книги назад, вказуючи, що подібні видання є і в греко-като­лицьких храмах 28.

Неоднозначну оцінку громадськості викликали допити свідків, яких, за повідомленням львівської газети «Діло», було до 300 чол. . Головною фігурою звинувачення був провокатор Арнольд Дулішкович. На суді виявилося, що він займався політичним шпіонажем та релі­гійною пропагандою. Подібне за­вдання виконував також Андрій Манайло, який поселився в с. Липча біля Хуста. Він ходив поміж селянами, виступав проти мадяризації, греко-католицького духовенства, провокував селян на необережні висловлювання. Справжній провал звинувачення показало слухання свідків: уніат­ських священиків, сільських корчмарів та чиновників. Між адвокатом Йозефом Редеєм та священиком Андрієм Азарієм з Ізи виникла полеміка стосовно трираменного хреста. Адвокат, посилаючись на рішення Конгрегації Поширення Віри від 19 квітня 1887 р., ствер­джував, що така форма хреста дозволена церквою, крім того такий хрест був і на вежі в Ізі. У свою чергу Азарій заперечував слова адвоката, наголошуючи, що такий хрест – це прояв панславі­зму. Подібне твердження висував і священик Олександр Кимак з Тереблі. Коли адвокат Й. Редей показав йому молитов­ник з трираменним хрестом, виданий ужгородським «Уніо», він відповів, що це робиться для того, щоб книги краще роз­ходилися в народі. Свідчення священика з Липчі показали, що чимало духівників боролися з православ’ям через особисту користь. Священик повідомив, що з його села надій­шло 168 заяв про перехід, внаслідок чого він втратив триста мір ку­курудзи щорічно та плату за треби 29.

Не маючи достатньої кількості доказів, прокурор 5 лютого 1914 р. звільнив з-під варти значну частину заарештованих, знявши з них усі звинувачення 30. Незважаючи на всі зусилля захисту й протести світової громадськості, угорська влада 3 березня 1914 р. винесла ганебний вирок – 32 чо­ловік було засуджено до різних строків ув’язнення і сплати ве­ли­кого грошового штрафу 31. Найбільший строк отримав ієромонах Олексій (Кабалюк) (4 роки і 6 місяців в’язниці і 100 крон штрафу).

Судовий процес в Мараморош-Сиготі у 1913-1914 рр. показав світовій громадськості, що в Угорщині органи влади діють за допомогою провокаторів та підкуплених свід­ків і не дотримуються законодавства про релігію. Захист, який проводили адвокати показав, що угорська влада, не маючи змоги засудити православних за вихід з унії, безпідставно інкримінувала їм державну зраду. Вирок суду свідчив про поразку судової системи імперії та її кризу. Методи слідства шокували широкий за­гал та зацікавили чимало європейських періодичних видань, котрі об’єктивно оцінювали православний рух.

Додаток №1.

Список 94 підсудних, яким пред’явлено акт обвинувачення:

Кабалюк Олександр, 36 річний, с. Керешмезе (Ясіня) (відсутн.)

Воробчук Дєрдь (Юрій), 47 річний, с. Керешмезе (Ясіня)

Палканинець Михайло (стар.), 56 річний, м. Хуст

Бабинець Іван, 28 річний, с. Мідяниця

Борканюк Яків, 38 річний, с. Керешмезе (Ясіня)

Петровці Дмитро (мол.), 21 річний, Сайкофалва

Пірчак Ілля, 56 річний, с. Кішмодьрошовш (Микулівці)

Глушманюк Олена, 28 річна, с. Керешмезе (Ясіня)

Вакаров Василь, 40 річний, Іза

Кемень Стефан, 38 річний, Іза

Колачавин Василь, 42 річний, Уйбард (Нове Барово)

Чопик Юрій, 50 річний, Теребля

Бурса Марія (дружина Мускор Федора), 45 річна, с. Нодьбочков (Великий Бичків)

Муcкор Федір, 59 річний, с. Великий Бичків

Марущак Олексій, 31 річний, Бичків

Драгун Василина (дружина Фіцай Федора), 48 річна, села Тарасівка

Фіцай Федір, 54 річний, Тарасівка

Ухаль Юрій, 34 річний, с. Калини, мешканець села Ганичі

Бровдій Пантелеймон, 55 річний, с. Великий Бичків

Попович Дмитро, 50 річний, Великий Бичків

Андрашко Дмитро, 45 річний, с. Сайкофалва (Осій)

Прокоп Кирил, 29 річний, уродженець села Іза, мешканець села Крива

Газій Янош, 46 річний, села Нодьлучка (Великі Лучки)

Сочка Марія, 37 річна, Фелшекарасло (Гребля), мешканка села Білки

Кабалюк Юрій, 28 річний, Керешмезе (Ясіня)

Сабов Мікловш, 38 річний, Іза

Лазар Василь, 51 річний, Іза

Вакаров Дмитро, 45 річний, Іза

Кемень Іван, 64 річний, Іза

Кемень Андрій, 38 річний, Іза

Симулик Петро, 55 річний, Іза

Вучкан Гаврило, 50 річний, Іза

Гайду Іван, 63 річний, села Іза

Ізай Андрій, 40 річний, Іза

Вучкан Стефан, 40 річний, Іза

Прокоп Максим, 39 річний, Іза

Вучкан Стефан, 41 річний, Іза

Хвуст Ігнат, 50 річний, Іза

Кемень Василь, 21 річний, Іза (відсутн.)

Пасулька Антоній, 52 річний, Іза

Сімулик Дмитро, 27 річний, Іза

Прокоп Василь, 53 річний, Іза

Вакаров Стефан, 49 річний, Іза, мешканець села Липча

Фейсак Іван, 26 річний, Липча

Габорець Ілько, 49 річний, Липча

Чіздей Василь, 57 річний, Липча

Фейсак Василь, 60 річний, Липча

Липчей Шандор, 43 річний, Липча

Липчей Іштван, 50 річний, Липча

Гусак Василь, 37 річний, Липча

Зейкан Шандор, 23 річний, Липча

Рапінець Дмитро, 45 річний, Великі Лучки

Незбайло Юрій, 42 річний, Великі Лучки

Тришинець Юрій, 41 річний, Великі Лучки

Рубіш Василь (мол.), 40 річний, Великі Лучки

Балог Іван, 37 річний, Великі Лучки

Стеблак Янош, 62 річний, Великі Лучки

Фенчак Петро, 49 річний, Великі Лучки

Тегза Іван, 51 річний, Нижній Бистрий

Росоха Ісидор, 53 річний, Нижній Бистрий

Мороз Василь, 59 річний, Нижній Бистрий

Росоха Михайло, 39 річний, Нижній Бистрий

Ковач Михайло, 38 річний, Нижній Бистрий

Росоха Дмитро, 27 річний, Нижній Бистрий

Росоха Юра, 40 річний, Нижній Бистрий (відсутн.)

Канар Іван, 26 річний, Нижній Бистрий (відсутн.)

Росоха Михайло, 34 річний, Нижній Бистрий

Росоха Василь, 30 річний, Нижній Бистрий (відсутн.)

Куцина Василь, 51 річний, Теребля, мешканець села Вонігово

Попович Іван, 57 річний, Дулово

Роман Михайло, 41 річний, Теребля

Сокол Василь, 34 річний, Дулово

Роман Микола, 35 річний, Теребля

Мойсюк Анна, 52 річна, уродженка села Луг та мешканка Бичкова

Божук Василь, 31 річний, Бичків

Лепей Василь, 53 річний, Бичків

Кузьмик Микола, 29 річний, Бичків

Думницький Микола, 33 річний, Бичків

Думницький Ілля, 37 річний, Бичків

Божук Михайло, 17 річний, Бичків

Савко Павло, 21 річний, Ільниця

Данко Микола, 55 річний, села Онок

Сімчера Сухан, 25 річний, Мідяниця

Бровді Іван, 25 річний, Велика Чингава

Прокоп Ілля, 63 річний, Іршава

Кополович Михайло, 30 річний, Олешник

Палош Іван, 28 річний, Лоза

Кадар Яків, 55 річний, Лоза

Галас Михайло, 40 річний, Лоза

Керечанин Іван, 50 річний, Лоза

Бровді Андрій, 32 річний, Лоза

Штульник Дмитро, 45 річний, Лоза

Бобіта Микола, 31 річний, Лоза (відсутн.)

Рейти Іван, 37-річний, Арданово

Додаток №2.

Список 32 осіб, яким винесено вирок:

1.	Кабалюк Олександр	4 роки	6 міс.	100 крон штрафу
2.	Юрій Воробчук	1 р.	6 м.	100 к.
3.	Михайло Палканинець	2 р.	3 м.	100 к.
4.	Микола Сабов	3 р.	3 м.	400 к.
5.	Дмитро Петровцій	2 р.	6 м.	200 к.
6.	Илля Пирчак	2 р.	6 м.	300 к.
7.	Олена Глушиманюк		6 м.	500 к.
8.	Степан Кеминь	2 р.		200 к.
9.	Дмитро Попович	2 р.		300 к.
10.	Федір Мускур	1 р.		100 к.
11.	Марія Мускур (Бурса)		6 м.	50 к.
12.	Юрий Ухаль		10 м.	100 к.
13.	Кирило Прокоп	1 р.	8 м.	300 к.
14.	Іван Газій		10 м.	100 к.
15.	Андрій Кеминь		8 м.	100 к.
16.	Степан Вакаров	2 р.		300 к.
17.	Михайло Росоха	1 р.		300 к.
18.	Василий Куцина	1 р.		100 к.
19.	Микола Думницький		6 м.	50 к.
20.	Илля Думницький		6 м.	50 к.
21.	Дмитро Рапинець		9 м.	100 к.
22.	Юрій Незбайло		8 м.	800 к.
23.	Юрій Тришинець		9 м.	100 к.
24.	Василь Рубіш		9 м.	100 к.
25.	Іван Балог (Фірга)		5 м.	50 к.
26.	Юрій Чопик	1 р.	4 м.	100 к.
27.	Микола Данко		6 м.	50 к.
28.	Андрій Бровдій		6 м.	50 к.
29.	Іван Рейти		6 м.	50 к.
30.	Марія Сочка		6 м.	50 к.
31.	Петро Симулик		8 м.	100 к.
32.	Іван Фейсак		6 м.	100 к.

 

 Юрій Данилець,

кандидат історичних наук  “ДВНЗ” УжНУ,

директор Богословсько-історичного науково- дослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна)

Джерело: Православний літопис. – № 4 (43). – Липень-Серпень. – С. 10-17.