Цього року, ще десь навесні, випала нагода долучитися до цікавого експерименту в рамках жіночого семінару. Усім учасницям форуму були роздані папірці з назвами соціальних категорій населення – йдеться про різний статус осіб в соціумі, їх фінансовий стан і рівень можливостей. Дехто, зображаючи роль багатої людини, бізнесмена і власника мережі магазинів та відкликаючись на перераховані модератором семінару їхні можливості, отримував за це щораз цукерку. Навіть тим, що грали багатодітних і одиноких мам, перепадало по солодкому гостинцю.
Автору ж цих слів випало підраховувати соціальні можливості «Безхатченка», в якого в підсумку їх трапилося тільки один раз. Неприємний осад, що виникав при кожній оголошуваній тезі, важко описати і, звісно, цукерки мені не дали.
Проведений експеримент, за словами самих організаторів, мав на меті показати наскільки часом образливо буває тим, хто опиняється поза межами прийнятного суспільного середовища. Однак кожна забезпечена, хай навіть середнім рівнем, людина про це не думає… Навпаки, ми дуже полюбляємо в своєму житті акцентувати обставини власних втрат, які в порівнянні з безхатченковими не становитимуть й половини…
За кожний окремий період свого життя ми завжди щось втрачаємо. Від банального квитка на проїзд в громадському транспорті до більш глобальних, за їхньою суттю, речей. Щоразу, коли ми розуміємо, що нас наздоганяє втрата, ми відчуваємо стан шоку. Так важко усвідомлювати, що того, яке ти тримав у руках – вже немає. Прикрість цю хтось переживає місяцями, хтось роками, а дехто й протягом всього життя мучається тим, що варто б вже давно відпустити.
Ніщо в світі не зрівняється із втратою батьків чи когось одного із них. Материнська любов, батьківська опіка і відчуття того захисту, без якого важко ставати на власні ноги сиротам. Все це надзвичайно не райдужно, але для людини віруючої навіть таке випробування куди-легше, зважаючи на милість Божу і добрих людей, яких Господь обов’язково пошле на шляху.
Розійшовшись з коханими дівчиною чи хлопцем, втративши спорідненість з ними, дехто довгий період не може почати нових відносин. Комусь це навіть приємно, хтось сподівається, що ще все вдасться налагодити… У той же час така особистість знову втрачає шанс почати щось нове і, навіть, ще краще, не помічаючи тих, хто знаходиться з нею зовсім поруч…
Батьки, які не мають власних чад замість того, аби нарікати на долю і мучити один одного чи не могли б краще подбати за підростаючу дитинку знайомих, в яких важкий фінансовий стан? Вже не кажучи, аби взяти когось на опіку з дитбудинку. Звісно, розсудливість та почуття люблячого серця у приведених вище двох прикладах ніхто не відкидає. Але скажете подібну людську зацикленість можна назвати нормальною??!
Характерною ознакою явища втрати є плач чи то ж сльози. Як правило, це є природною реакцією психіки людини, адже тримати все в собі є нездорово і може призвести до чималих душевних травм. Однак, іноді виплакавшись можна задуматись: а що це мені дало в підсумку? Можливо, легше трішки й стало та куди краще з самого початку неприємностей більш позитивно себе налаштувати, помолитися щиро Богу і вірити, що все буде якнайкраще.
Саме в цей момент, мені згадується, як наприкінці минулого року ми разом з подругою вирішили поїхати до Одеси. Все було чудово до того моменту, коли раптом виявилось, що в мене вкрали фотоапарат. Сказати, що я плакала, то дуже м’яко сказати 🙂 Добре, що неподалік було таке ж солоне, як і мої рясні сльози, море. Саме біля нього вдалось вгамувати свої емоції. А так як все відбувалось саме в переддень свята святителя Миколая Чудотворця, то втішала себе думкою, що фотопристрій став для когось гарним подарунком)).
Деколи щось втрачати просто необхідно. Адже, наприклад, втрачаючи роботу ми шукаємо щось нове і тим самим вдосконалюємо себе, а іноді й кардинально змінюємо шлях свого життя. Головне – ніколи не боятися змін і приймати ті рішення, які підказує власне серце.
Закінчуючи сьогоднішній допис, хотілося б побажати усім вам, шановні читачі, ніколи не сприймати втрату з категорії «горе» і не перебільшувати її. Пам’ятаймо, що за прислів’ям англосаксів: «Кожне надбання є втратою, і кожна втрата є надбанням». Цінуймо кожний день життя, дарований нам Богом, наповнюймо його радістю для себе й інших та, головне, не втрачаймо себе в безглуздих сварках, образах і нелюбові один до одного!