“Чи готові ми до Зустрічі?” – протоієрей Серафим Гичка

Кожне християнське свято несе в собі надзвичайно глибокий «посил» для кожного віруючого. Це не просто згадка історії про те, що колись відбувалося, і не просто частина церковного календаря. Це щось набагато важливіше, через, що Господь нам постійно нагадує якими повинні бути ми. І свято Стрітення Господнього, яке ми відзначали цього місяця – не виключення. Навпаки, воно здатне об’єднати різних людей, показуючи кожному приклад для наслідування…

…Для одних – це завжди переоцінка смерті. Адже не так часто ми зустрічаємо людей, які її не боялися, а навпаки прагнули. Для кожної людини, в якому б віці вона не була, смерть – це завжди страшно. Ми можемо довго філософствувати над цим питанням, але коли помирають наші близькі чи на крок від смерті стоїмо ми – це страшно. Страшно – бо ми не готові. Не готові зустрітися з Богом, бо ще так багато не зробили для цієї зустрічі, і постійно думаємо, що в нас ще буде час.

А святий Симеон Богоприїмець, не просто не боявся її, він її прагнув, очікував проживши 360 років, зберігши чистоту душі. І, коли в очах Богомладенця Духом Святим побачив спасіння для всього світу, то побачив там і свою свободу, і з молитвою та радістю відійшов до Господа.

Зробити це без страху можливо тільки, якщо ти вже не живеш цим світом, а просто відправляєшся додому. Для нас це майже недосяжно, але все ж таки чомусь ми можемо навчитися. Святий Симеон побачив Бога в маленькому дитяткові, бо був чистий душею, так і ми повинні вчитися бачити відблиск Бога в кожній людині, яку зустрічаємо на своєму шляху. Адже ми всі створені по Його подобі, і Вона обов’язково повинна в нас бути, навіть якщо ми не хочемо її помічати. Але, на жаль, нам набагато легше осудити, ніж зрозуміти, засудити, ніж виправдати, образитися, ніж вибачити, зірватися, ніж потерпіти, розгніватися, ніж посміхнутися. Легше побачити в комусь щось погане – ніж знайти хороше, хоча останнього може бути набагато більше. Легше пам’ятати одну образу, ніж сотні добрих вчинків. Вимагати від інших те, що ніколи не робимо самі. Так легше, але так ми Бога не зустрінемо. Натомість нам необхідно, по словам Митрополита Антонія Сурожського, бачити в інших Ікону Христа чи Пресвятої Богородиці, можливо Ікону затемнену, брудну, але Ікону. Побачити в людині образ Того, хто її створив і служити Йому. Тоді, коли ми навчимося бачити Бога в людях на землі, нам легше буде «впізнати» Його на небі.

…Для інших це свято – це образ служіння. Служіння, як самого Симеона, так і Анни Пророчиці, яка незважаючи на вік, до кінця проносила своє служіння, «не відходячи від Храму, постом і молитвою служила Богові день і ніч». В кожного з нас може бути свій «храм», в якому Господь чекає від нас служіння. Для когось – це школа чи дитсадок, студія чи кабінет, автомобіль чи офіс, для когось в’язниця, для когось сім’я, а для лікарів – це лікарня, в якій «день і ніч» недивлячись на свої обставини, «не відходячи», потрібно нести своє служіння. Допоможи їм Господи і через цей труд зустріти Господа.

…Для когось – це образ святого смирення Марії та Іосифа, які незважаючи на святість свого Дитятка, смиренно, так як всі, приносять жертву Богу слідуючи закону. Як часто нашому світу не вистачає цього смирення. Незважаючи хто ми, які посади займаємо і скільки грошей чи влади нам виділив Господь, чим ми «керуємо», чи що від нас «залежить» ми повинні зоставатися просто «людьми». Повинні бути людяними і смиренно служити ближнім, знаходячи Господа в них.

…Це дійсно свято, яке об’єднує нас всіх. І незмінним його атрибутом є стрітенська свічка. Свічка – як найкращий образ служіння. Служіння, коли тільки жертвуючи собою можна принести тепло і світло іншим. Коли тільки «помираючи» для інших можна здобути життя вічне. Адже «хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже». (Мк. 8:35).

Дай Бог, щоб свято Стрітення Господнього та образ свічки завжди нагадували нам про це, і дивлячись як вона згорає для нас, ми задумувалися чи «згораємо» ми для когось, чи «горить» наше серце для Бога і чи готові до Зустрічі з Ним…?

***

З благословення Високопреосвященнішого Феодора, митрополита Мукачівського та Ужгородського, вже в черговий рік підряд, 15 лютого, після святкового богослужіння в Свято-Пантелеймонівському храмі в смт. Великий Березний, ми відправилися в місцеву лікарню, щоб розділити це свято з нужденними та подарувати освячені в цей день свічки.

Подарувати для людей абсолютно різних. Одні з яких опинилися там на своїй службі, в якості лікарів, медсестер, санітарок, інші ж, навпаки, на лікарняних ліжках в якості пацієнтів, інші – просто як відвідувачі хворих. Людей зовсім різних, кожен з яких проходить своє випробування на певному етапі духовного життя.

Для лікарів – це робота, інколи рутинна й така звична та одноманітна, і в той же час надзвичайно відповідальна, адже на кону часто стоїть життя людини. Робота важка, в тих умовах змін та реформ, перед якими їх ставить сучасний час. Робота, в якій так важливо не стати черствим та байдужим до горя людей, лікування яких Господь довірив саме їм. Для пацієнтів – це зовсім інше, абсолютно не звичне. Це випробування, це переосмислення, це страх за своє життя. Це ті моменти, коли час ніби зупиняється, коли все матеріальне здається не таким вже й значущим, а на перший план виходять зовсім інші цінності та переживання. А для медсестер, санітарок та відвідувачів – це частина їхнього служіння хворим. Інколи чужим, або рідним. Коли в такому звичному ритмі життя необхідно знайти час для милосердя, для допомоги. Знайти можливість розділити страждання інших, і інколи провести з ними останні моменти земного життя.

Протоієрей Серафим ГИЧКА,

настоятель Свято-Пантелеймонівського храму смт. В. Березний

Переглядів: 35

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.