IN MEMORY: 20 років від мирної кончини архієпископа Євфімія (Шутак) (05.08.1934-†19.01.2000)

19 січня 2020 року виповнюється 20 років від дня коли мирно в Господі відійшов у вічність Великий Архієрей, керуючий древньою Мукачівською кафедрою, Високопреосвященніший Євфімій (Шутак), архієпископ Мукачівський і Ужгородський (05.08.1934-†19.01.2000).

В цей день черговий раз згадаємо про його життєвий шлях та архієрейське правління древньою Мукачівською кафедрою.

Архієпископ Мукачівський і Ужгородський

Євфімій (Шутак)

(05.08.1934-†19.01.2000)

Біографія покійного архієпископа Євфімія є дуже багатою і різноманітною.

Народився майбутній архієпископ Євфімій (в миру Василь Іванович Шутак) 15 серпня 1934 року в селі Копашнево Хустського району Закарпатської області в селянській родині, де був старшим сином[1]. Загалом у Василя були ще чотири рідні брати і три рідні сестри[2].

Середню освіту здобув у рідному селі, де в 1950 році закінчив ЗОШ. У 1954 році вступає послушником до відомого Свято-Троїцького монастиря в м. Хуст-Городилово[3]. Через три роки з благословення єпископа Мукачівського і Ужгородського Варлаама (Борисевича) (1956-1961), послушник Василій був пострижений в чернецтво з ім’ям Євфімій на честь преподобного Євфімия Великого[4].

У 1959 році молодий монах поступає в Одеську Духовну семінарію. Навчаючись в духовній школі монаха Єфимія у 1962 році висвячують в сан ієродиякона. Хіротонію звершив митрополит Херсонський і Одеський Борис (Вік).

У 1963 році ієродиякон Євфімій закінчує ОДС з відзнакою.

23 лютого 1964 року з благословення архієпископа Ярославського і Ростовського Леоніда, ієродиякон Євфимій був висвячений у ієромонахи. Хіротонію звершив митрополит Нью-Йоркський і Алеутський Іоанн (Вендланд) в місті Ярославлі[5]. Після хіротонії ієромонах Євфимій був призначений на приходське служіння в Свято-Володимирівський храм, що в селі Хоренське Мишкінського району області[6].

За старанне служіння до дня Святої Пасхи в тому ж 1964 році Високопреосвященнішим Леонідом, ієромонах Євфимій був нагороджений «набедреником».

16 березня 1966 року молодий ієромонах був переведений на служіння до Свято-Троїцького храму, що знаходився в селі Унімері Гаврилів-Ямського району.

У 1968 році з благословенням Святішого Патріарха Московського і всієї Руси Алексія I (Симанського) (1945-1970), ієромонах Євфімій був нагороджений наперсним хрестом. Нагороду звершив митрополит Ярославський і Ростовський Іоанн.

У 1970 році ієромонах Євфімій поступає на заочний сектор Московської Духовної Академії.

В сан ігумена, ієромонах Євфімій був возведений 5 квітня 1972 року митрополитом Ярославським і Ростовським Іоанном.

До дня Святої Пасхи 1977 року ігумен Євфимій був нагороджений «палицею».

З 1980 року розпочинається пастирське служіння молодого ігумена в рідній Мукачівській православній єпархії.

6 червня 1980 року ігумен Євфімій був переведений у вказану єпархію і призначений духівником у Свято-Вознесенський жіночий монастир, що в селі Чумалево.

6 травня 1982 року у Свято-Успенському кафедральному соборі, єпископ Мукачівський і Ужгородський Савва (Бабинець) (1977-1987) нагороджує ігумена Євфімія «хрестом з прикрасами», а 31 травня 1984 року возводить в сан архімандрита.

До дня Святої Пасхи 1986 року єпископ Мукачівський і Ужгородський Дамаскін (Бодрий) (1987-1989) нагороджує архімандрита Євфімія грамотою.

12 квітня 1988 року до дня Святої Пасхи архімандрит Євфімій був нагороджений рідкісним правом носіння другого хреста з прикрасами.

З лютого 1989 року входить у склад Ради єпархіального управління Мукачівської єпархії.

Постановою Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Пімена (Ізвекова) (1970-1991) і Священного Синоду від 19 липня 1989 року, духівнику Чумалівського Свято-Вознесенського жіночого монастиря Мукачівської єпархії архімандриту Євфімію (Шутаку) визначено бути єпископом Мукачівським і Ужгородським[7].

27 липня 1989 року після всеношної у Свято-Володимирівському кафедральному соборі м. Києва відбулося наречення архімандрита Євфімія на єпископа Мукачівського і Ужгородського[8].

При нареченні на єпископа архімандрит Євфімій виголосив промову:

«Ваші високопреосвященства! Ваші преосвященства, богомудрі архіпастирі і отці Церкви Христової!

Незбагненним  Промислом Божим, ухвалою Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Пімена та Священного Синоду Руської Православної Церкви я, недостойний, прикликаюся нині на високе і многотрудне єпископське служіння. Глибоке хвилювання і страх охоплюють мене в ці незабутні хвилини мого життя. Почуття своєї недостойності, своєї немочі, великої відповідальності перед Богом і Церквою хвилюють і бентежать мене. Чи зможу я гідно нести тягар Христовий в апостольському званні?

Служіння єпископське важке і вимагає повної самовіддачі. Випробовуючи себе, усвідомлюю своє духовне зубожіння, слабкість, і тільки надія на всесильну благодать Божу, яка завжди «немічне лікує і зубожіле поповнює», підтримує мене в переборенні душевних переживань.

В усьому своєму житті відчуваю всесильний Промисл Божий.

Прийшовши юнаком у монастир, я не думав не тільки про єпископський, але навіть про священицький сан. Хотів до кінця життя присвятити себе послушенству і служінню Богу в монастирських стінах. Але після восьмирічного перебування там Господу було угодно, щоб я закінчив Одеську духовну семінарію і прийняв сан священства, удостоїв мене навіть бути духівником Свято-Вознесенського Чумалівського жіночого монастиря. Я думав останні дні мого життя провести у молитовній самітності, але знову наді мною постає не моє бажання, а воля Божа, яка кличе мене на служіння вже в сані єпископа. Бог – свідок, що я не хотів архієрейської честі. І лише звикнувши з молодих років до беззаперечного чернечого послуху, підкоряюся смиренно схилити голову і прийняти на себе таку велику відповідальність. Починаю порівнювати своє життя зі словами молитви Господньої «Нехай буде воля Твоя, яко на небесі і на землі». Якщо Рада всевишнього обрала мене там, на небесі, отже, повинна Його воля здійснитися тут на землі.

Мені належить узяти тягар апостольського служіння на своїй батьківщині, у великій і численній єпархії. Знаю, що на мене чекає багато труднощів, скорбот, переживань.

Це ще один чернечий подвиг, на який зводить мене Господь. Це подвиг доброго пастиря, до гласу якого повинні прислухатися словесні вівці. Це повинен бути, «за власним розумінням», пастир, котрий «словесних овець, що загинули він простоти, може відшукати і виправити власною своєю дбайливістью і молитвою» (Іоанн Ліствичник. «Слово до пастиря»). Григорій Богослов порівнює управління душами людськими з «мистецтвом із мистецтв».

Тому, відчуваючи свою неміч у такому високому служінні, обмеженість здібностей, благаю: «Господи, ниспошли мені щедру благодать Духа Твого Святого, як ниспослав на святих Твоїх апостолів у день П’ятидесятниці». Я зріс і духовно зміцнювався у монастирі Святої Тройці. Особливо урочисто відзначалося у нас храмове свято. Хай же завтрашній день знову буде для мене днем уже моєї П’ятидесятниці, днем незабутнім, величним, благодатним.

Я покладаю всі свої надії на всесильну Божу поміч і приймаю покликання, як велику святиню. Вірю в слова, що «Господь кріпость людем Своїм дасть…», звертаюся до милості і покрова Цариці Небесної, невидимого керівництва преподобного Євфимія Великого і до всіх угодників Божих, а також до вас милостиві архіпастирі! Помоліться ревно за мене, убогого, щоб осінив мене «Дух премудрості, Дух розуму, благий, правий, розумний…» (стихира на хвалітех П’ятидесятниці). Помоліться про ниспослання великої допомоги звище. Я мав потребу в захисті і раніше. Коли ж приймаю на себе цей міцний і тяжкий тягар, то мені потрібно багато рук допомоги, потрібні численні молитви, щоб я міг «у цілості повернути заставу Владиці, який дав її, в той день, коли ті хто одержав таланти, будуть покликані звітувати за них» (Іоанн Златоуст. Т. I. XI). Щоб мені неосужденно стати у цей страшний день судний і сказати: «Це я і діти, яких Ти дав мені Господи». Амінь»[9].

Архієрейська хіротонія відбулася у п’ятницю, 28 липня 1989 року в день пам’яті рівноапостольного великого князя Володимира на Божественній Літургії у Свято-Володимирівському соборі м. Києва[10].

Після Божественної Літургії ри врученні архипастирського жезла новопоставленому єпископу Мукачівському і Ужгородському Євфимію (Шутаку) митрополит Київський і Галицький Філарет сказав:

«Преосвященний єпископ Євфимій, улюблений у Христі брат!

Кожен православний християнин вірить і сповідує, що як в історії цілих народів, так і в житті окремої людини все здійснюється з волі Божої. Обрання і поставлення єпископів Церкви також відбувається з волі Божої або за Його, Господа, попущенням. Ми думаємо, що несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе до високого служіння в Церкві Христовій. Ти дав Богові великі обітниці і прийняв благодать Святого Духа, яка освятила тебе на єпископське служіння. Ти обіцяв Господу перед лицем Церкви зі страхом Божим нести довірене тобі служіння і все життя, що залишилося, покласти на те, щоб за образом нашого Пастиреначальника Христа пасти довірене тобі церковне стадо і бути спадкоємцем духоносних отців і святителів, співпричетником служіння на яке поставив тебе Дух Святий через покладання рук усіх нас, архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.

Ще з юних літ ти присвятив себе служінню Богу в чернечому званні і довгі роки ніс послух у Троїцькому монастирі на Закарпатті. Господь не дав тобі можливості здобути вищу богословську освіту, але ти по закінченні духовної семінарії в Одесі пройшов добру школу благочестя на парафіях і в монастирі. Ти будеш відправляти архипастирське служіння на Закарпатті, де на початку ХХ століття в умовах австро-угорської монархії православний народ у великих стражданнях відстояв свою віру. Твої праотці добре знали, що таке унія, яке насильство пов’язане з нею і скільки страждань та горя принесла вона єдинокровному і єдиновірному нашому народові.

Апостол Павло наставляв свого ученика Тимофія такими словами: «Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі і дане тобі за пророцтвом з покладанням рук священства» (1 Тим. 4, 14). Ці ж апостольські слова нагадуємо ми сьогодні як тобі, так і собі, твоїм співєпископам. Якщо ти зустрінеш серед твоєї пастви священнослужителів, які недостойно відправляють своє служіння, «не занедбуй» про їх виправлення. Нагадуй їм грізні слова пророка Малахії: «Для вас, священики, заповідь ця, якщо ви не послухаєтесь і не покладете на серце собі, щоб віддавати імені Моєму хвалу, – говорить Господь Саваоф, – то Я пошлю прокляття на вас і прокляну благословення ваші» (Малах. 2, 1-2).

У сучасному церковному житті спостерігаються два прикрих для Церкви явища: намір багатьох мирських людей привласнити собі владу, що не належить їм у Церкві, і прагнення декотрих бути непокликаними суддями своїх пастирів. Такі люди підлесливо вторгаються в середовище церковне, спрямовуючи свою увагу переважно на «корвані» церковній, на «ковчежці», тобто на церковній касі, куди віруючі, благочестиві люди вкладають свої «лєпти». Вони поступово стають господарями у храмі, прагнучи підкорити собі всю парафіяльну справу. У разі ж втручання з боку пастиря – вдаються навіть до погроз, наклепів і всякого докучання. Корінь цього зла, за апостолом Павлом, полягає в користолюбстві, якому віддавшися, «деякі ухилилися від віри і самі себе віддали багатьом скорботам» (1 Тим. 6, 10). Єпископ не може терпіти у Церкві такого безчестя і повинен виганяти з огорожі церковної подібних діячів.

Важкість єпископського служіння полягає в тому, щоб керуватися не тільки любов’ю, але в деяких випадках і строгістю як до пастви, так і до пастирів. Св. апостол Павло, навчаючи свого ученика апостола Тимофія, говорив йому: «А тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб інші страх мали» (1 Тим. 5, 20).

На єпископі лежить обов’язок пильно слідкувати за тим, щоб пастирі Церкви творили справу Божу зі страхом Божим. з побожністю і ревністю. Своєю поведінкою вони не повинні зневажати святості свого служіння і почуття благочестивого народу, який бажає бачити в образі свого пастиря зразок благочестя.

Ти сьогодні обіцяв перед лицем Церкви спостерігати, «як перебувають вірні у вірі і у виконанні справ благих, а найбільше – ієреї». Це – обов’язок єпископа. Важкий він нині, тому що дуже впала дисципліна серед пастирів. Багато хто серед них шукають користі і поводяться, мов найманці, не думаючи про горнє і не піклуючись про своє власне спасіння. Інші без належної побожності проводять своє служіння, не напучуючи паству, а скоріше вносячи в неї збентеження і спокусу. Єпископу необхідно мати гостре і проникливе око, щоб бачити і покласти край намірам таких пастирів. Обов’язок єпископа, якщо на кліриків не діє його мирне умовляння, – брати бича і виганяти з Церкви тих, хто торгує у ній святинею і совістю.

Єпископ повинен постійно підносити свій розум до престолу Божого і охороняти святиню вівтаря Господнього. Цими почуттями повинна жити душа єпископа. Тоді його дії будуть сповнені благодаті й сили. Він повинен постійно перебувати у молитві, яка є засобом спілкування з Богом. Єпископ повинен постійно слідкувати за собою, не лише за своїми справами, але й за словами, думками і почуттями, щоб не служити спокусою для дорученої його піклуванню пастви.

Коли паства бачить, що єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправляються ним самим або під його керівництвом, були ревними, молитовними і величними, тоді вона радіє і благословляє цей подвиг єпископа. Але якщо паства вбачає в єпископі прагнення піднести себе або поставити себе осередком уваги і почестей, то люди говорять, що даремна його праця і не веде вона до слави Божої.

Усі єпископи обіцяють піклуватися про доручену паству, жити у братолюбстві, слухатися порад старших своїх співбратів єпископів. Але через певний час декотрі з єпископів забувають про свої обіцянки і замість братолюбства стають підозріливими один до одного, думають не стільки про вручену паству, скільки про почесті, часто незаслужені. Але ще гірше буває, коли єпископи перестають працювати над собою і не виконують своїх архипастирських обов’язків.

Якщо єпископ прислухається до порад своїх кліриків, старших і навчених досвідом, він заслуговує похвали, бо «спасіння у постійній пораді». Але якщо єпископ підкоряється окремому раднику, дивиться на церковні справи його очима і не помічає, або не з вертає уваги на те, що той зловживає довір’ям свого архипастиря, і є гнітом для єпархії, честолюбцем або користолюбцем, то у діях такого єпископа не можна не бачити невірного служителя Христового і недбайливого пастиря.

Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі твого служіння. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя в немочі звершується». Віруй у всесильну поміч Божу і в обіцяння Христа, Який вознісся на небо: «Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні люди, править і оживотворяє благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати і ніколи не чванитися своїм високим становищем у Церкві.

А зараз прийми цей жезл як символ духовної влади і опору в старості і від даної тобі благодаті подай своє перше архипастирське благословення цьому благочестивому народу, котрий молився за тебе»[11].

6 серпня 1989 року в 7-му Неділю Пятидесятниці новопоставленого єпископа радісно зустрічало численне духовенство і велика кількість духовенства у Свято-Успенському кафедральному соборі м. Мукачева[12].

В червні 1996 року під час відвідування Закарпатської області Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром, Предстоятелем Української Православної Церкви єпископ Євфімій був визнаний гідним архієпископства[13].

За спогадами сьогоднішнього архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора, владика Євфімій завжди був сильний духом і вірою. «Будучи ще в сані архімандрита, я часто мав можливість спілкуватися з покійним владикою. Пригадується. Одного разу я вмовляв владику щоб він не служив вечірнє богослужіння, щоб зберегти свої фізичні сили для Літургії. На це владика відповів так; Показав мені єпископську панагію із зворотного боку де був написане «Светя другим сгораю сам»». Владика завжди говорив: «Відпочину в загробному житті»[14].

Архієпископ Євфімій жив у складний час. Час гоніння та зневаги до віри на нашій землі. Він завжди гаряче молився за свою паству і був істинним сином Православної Церкви. Глибока віра і освіченість цього пастиря, його молитва та реальний приклад духовного подвижництва зробили свою справу. Саме завдяки останнім чинникам Православ’я на Закарпатті устояло.

Період правління цього смиренного і мудрого архіпастиря став справжнім духовним ренесансом для Мукачівської єпархії. Завдяки клопотанням і старанням владики Євфімія відкривалися і відроджувалися закриті безбожною владою багаточисленні чоловічі та жіночі православні обителі. Заново почала лунати монаша і пастирська молитва у давно забутих монастирях, скитах та храмах краю. Будучи сам строгим монахом владика приділяв неабияке значення життю монастирів. Часто їздив до них, спілкувався з їхніми насельниками передаючи досвід монаршого життя іншим.

Під час свого архіпастирського служіння владика вів безкомпромісну боротьбу за чистоту Православ’я в усіх його формах. Особливу увагу приділяв співу не лише кафедральних, але й простих сільських храмів. Простий народ любив свого пастиря. Віруючі серця вбачали в ньому сучасного подвижника благочестя, який доносив їм дух древніх аскетів. Це був єпископ-старець з великої букви.

Для прийдешніх поколінь архієпископ Євфімій є взірцем відданості православній вірі та неймовірного духовного працелюбства. Маючи тілесну слабкість, він мав великі духовні сили. Владика Євфімій був доступним для людей будь-якого соціального стану.

Звертаючись черговий раз до життєвого шляху і пам’яті архієпископа Євфімія, дивуєшся тому духу, вірі й стійкості, з яким жив цей істинний монах у нелегкі часи відродження Православ’я. Для нас, хто живе у третьому тисячолітті, подвиг цього подвижника повинен бути взірцем та прикладом для наслідування.

13 січня 2000 року ввечері з важкою хворобою владику відвезли в лікарню. Відійшов до Господа великий подвижник благочестя 19 лютого 2000 року.

Похоронений на монастирському кладовищі Мукачівського Свято-Миколаївського жіночого монастиря.

Джерело:

Архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор. Архієпископ Мукачівський і Ужгородський Євфімій (Шутак) (05.08.1934-19.01.2000) // Сповідники та подвижники Православної Церкви на Закарпатті в XX ст. Мукачево, 2011. 584 с. С. 242-256.

[1] Єпископ Мукачівський і Ужгородський Євфімій (Шутак) // Єпархіальний вісник. Видання Мукачівсько-Ужгородської Православної єпархії. 1990. Січень. № 1.

[2] Голенко Володимир. Ревнитель православної віри та благочестя // Кирило-Мефодіївський Академічний Листок Ужгородської Української Богословської Академії імені святих Кирила і Мефодія. № 3. 2008. 12 березня. С. 4.

[3] Данилець Ю. Православні монастирі Хустського району (XX століття) / Передмова проф. Д. Данилюка. Ужгород: «Ґражда», 2004. С. 109-110.

[4] Кризина Гавриил, игумен. Православная Церковь в Закарпатье (век ХХ). К., 1999. С. 160-162.

[5] Василиу Тихон, архимандрит. Архипастыри – випускники Одесской духовной семинарии. Архиепископ Евфимий (Шутак) // Журнал ОДС «Андреевский Вестник». № 12. 2005. Цит. по: http://www.odseminary.orthodox.ru/magazine/12/o.%20Tihon.htm

[6] Єпископ Мукачівський і Ужгородський Євфімій (Шутак) // Єпархіальний вісник. Вказ. праця.

[7] Епископом Мукачевским назначен архимандрит Евфимий (Шутак) // ЖМП. – 1989. – № 11. – С. 2; Єпископ Мукачівський і Ужгородський Євфімій (Шутак) // Єпархіальний вісник. Вказ. праця.

[8] Наречение и хиротония архимандрита Евфимия (Шутака) во епископа Мукачевского и Ужгородского // ЖМП. 1990. № 4. С. 12.

[9] Наречення і хіротонія архімандрита Євфимія (Шутака) на єпископа Мукачівського і Ужгородського // Православний вісник. 1989. № 10. С. 3.

[10] Там само.

[11] Наречення і хіротонія архімандрита Євфимія (Шутака) на єпископа Мукачівського і Ужгородського // Православний вісник. № 10. 1989. С. 4-5

[12] Мукачівська єпархія. З життя єпархій // Православний вісник. № 3. 1990. С. 5-6.

[13] Монич О.І. Шутак Василь Іванович // Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Ужгород: «Ґражда», 2007. С. 383.

[14] Спогади архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора (Мамасуєва) / Упоряд. протодиякон Олександр Монич. Мукачево. Березень. 2010 р.

 

Переглядів: 225

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.