Життєпис преподобного Мойсея Угрина за Києво-Печерським Патериком (в другій Касіянівській редакції (1462 р.))

Побачила його жона одна з-поміж знатних, красива та юна, що мала вдосталь багатства й велику владу. І та, взявши до серця вроду побаченого [бранця], була вражена в серце жагою, бо захотіла цього преподобного. І почала спокусливими словами умовляти його, мовлячи: “О, чоловіче! Дарма такі муки приймаєш. Маючи розум, ним би можна звільнитися від цих кайданів та страждань”. Каже до неї Мойсей: “Бог так зволив”. Жона ж до нього: “Якщо мені покоришся, я тебе вибавлю й знатним зроблю в усій Ляській землі, і пануватимеш наді мною й усією землею моєю”. Зрозумів же блаженний бажання її гидотне, та й каже до неї: “То який муж, взявши жону й покорившись їй, добре зробив? Адам, коли першоствореній жоні покорився, із раю вигнаний був. Самсон, силою усіх переважаючи, і воїнів перемігши, наостанок жоною був відданий Іноплеменним. І Соломон, премудрості глибину взнавши, жоні підкорившись, ідолам поклонився. Й Ірод, великі перемоги здійснивши, пізніше рабом став [жінки], [та] Іоану Предтечі голову відсік. То як я, вільним бувши, зроблю себе рабом жінки, якої від народження не спізнав?” Вона ж каже: “Я тебе викуплю й знатним зроблю, і паном всього дому мого зроблю, і за чоловіка тебе мати собі хочу, лиш [і] ти волю мою вдовольни й жагу душі моєї втіш. І дай мені добро`тами твоїми насолодитися. Вдовольнюся, бездумно згублена, твоєю любов`ю, аби сердечне полум`я, яке палить мене, вгасло – не можу [бо] стерпіти краси твоєї. Я ж радість отримаю від [утілення] бажань моїх, і спочину від пристрасті, й ти насолодишся моїм добром, і паном усього майна мого будеш, та спадкоємцем моєї влади, і зверхником боярам [станеш]”. Блаженний же Мойсей каже до неї: “Добре знаєш, що не сотворю волі твоєї, ні влади твоєї, ні багатства не хочу, але ліпшою від усього цього є чистота душевна, а ще більше – тілесна. Не тяжко мені було погубити 5 років, які мені Господь дарував терпіти у путах цих. Задля цих моїх невинних мук надіюся бути вибавленим од вічних мук”. Тоді жона, бачачи, що втратила таку красу, отримала іншу раду від диявола, подумавши так: “Якщо викуплю його, якось і неволею покориться мені”. Посилає ж до хазяїна його, аби взяв у неї скільки хоче, а Мойсея віддав їй. Той же, бачачи добрий час для набуття багатства, взяв у неї аж до 1000, Мойсея ж віддав їй. І великою неволею безсоромно потягли його на недобре діло. Коли ж [та полька] волю набула над ним – повеліла йому бути при собі й звільнила його від кайданів, і в багатоцінні ризи його одягла, і смачною їжею його годувала, і силувала любити її, до своєї хтивості змушуючи. Цей же преподобний, бачивши шаленство жони тої, [ще] більше навернувся до молитви й посту, ївши [пісне] в неспанні, і зволивши краще сухий хліб [вживати] Бога ради й воду з чистотою, ніж багатоцінний харч та вино зі скверною. І не лише зняв із себе нижню сорочку, як Йосиф, але й увесь одяг [ошатний – ?] із себе зняв, і уникнув гріха, і нізащо мав життя світу цього. І таку лють [цим] викликав у жони, що [захотіла] вморити його голодом. Бог же, [Який] не лишає рабів своїх, котрі вірять Йому, одного з рабів жони тої до милосердя навернув, і [той] таємно подавав йому їжу. Інші ж, його умовляючи, говорили: «Брате Мойсею! Що не дає тобі женитися? Ще бо юним є, а вона – вдова; була з мужем один рік. І вродливіша від інших жінок, багатство має незліченне й владу велику в Ляхах. І коли б вона захотіла за якогось князя, то [і той] би нею не погребував. Ти ж полоненим є та невільником жони цієї, а паном її не хочеш бути? Якщо ж говориш: “Не можу переступити Заповіді Христові”, то чи не каже Христос у Євангелії: “Задля цього залишить чоловік батька свого і матір та приліпиться до жони своєї, і будуть обоє єдиною плоттю, уже бо не є двома, але плоттю єдиною”2. Апостол же: “раніше [належить] женитися, ніж народжуватися”3, вдовицям же велить до другого шлюбу йти4. Ти ж, не маючи обіту чернечого, але вільний від того, для чого жорстоким і гірким мукам себе піддаєш, чи чого стережешся? Якщо ж тобі доведеться померти в біді сій, то яку похвалу матимеш? Хто ж від перших [людей] і до сьогодні цурається жінок, крім чернеців? Авраам чи Ісак, чи Іаков? Йосиф же, в малому перемігши, однак жоною переможений був, Ти ж нині, якщо життя [не] втратиш, однак жоні належатимеш. І хто не посміється твоєму безумству? Краще тобі покоритися жоні цій і вільним стати, й паном бути над усім». Він же говорить їм: “Гей, брати і добрі мої друзі, добро мені радите! Розумію, що краще від шептання зміїного, котре в Раю Єва [чула], пропонуєте мені. Радите мені покоритися жоні цій, але ніяк вашої ради не прийму. Якщо мені доведеться і померти в неволі цій та в гірких муках – всіляку надіюсь від Бога милість набути. Хоча всі праведники спаслися з жонами, я ж один грішник є – не можу з жоною спасатися. Але якби Йосиф покорився жоні Петерфіїній, то не царствував би по тому: бачив бо Бог терпіння його й дарував йому царство. Тому в усіх родах хвалений є, як цнотливий, хоча й дітей прижив. Я ж не Єгипетського царства хочу набути й мати владу, чи великим бути в Ляхах, і з честю з`явитися в Руській землі, – але заради Вищого Царства цього не роблю. Якщо ж живим звільнюсь із рук жони цієї, то чернецем буду. Що ж бо в Євангелії Христос каже: “Кожен, хто залишить батька свого, і матір, і жону, і дітей, і дім, той є моїм учнем”5. Христа ж більше слухати чи вас? Апостол говорить: “Хто оженився – піклується, як вгодити жоні, а хто не женився – піклується, як угодити Богу”6. Питаю ж вас: кому належить більше рабом бути – Христу чи жоні? Пишеться бо: “Раби, слухайте панів своїх у благому, а не у поганому”7. Зрозумійте ж ви, які володієте мною, шо ніколи не спокусить мене краса жіноча, ні відлучить мене від любові Христової!”

Це почувши, жона, думку лукаву в серці своєму придумавши, садить його на коня, і з багатьма слугами велить водити його по містах та селах, які належать їй, говорячи йому: “Це все – твоє є, якщо забажаєш. Твори, Ідо хочеш, із цим”. Говорить же і до людей: “Це – пан ваш, а мій чоловік, тож усі стрічні кланяйтеся йому”. Було бо багато служило їй рабів та рабинь. Посміявся блаженний безумству жони й каже їй: “Дарма трудишся – не можеш бо мене спокусити тлінними речами світу цього, ні применшити мого духовного багатства. Зрозумій [це] і не трудися даремно”. Жона ж каже йому: “Чи не знаєш, що проданий мені є? І хто звільнить тебе від рук моїх? Живого тебе ніколи не відпущу: по багатьох муках умертвлю тебе”. Він же без страху відповідає їй: “Не боюся сказаного мені, але той, хто продав мене тобі, більший гріх має. Я ж від сьогодні, за Божим повелінням, буду мнихом”.

В ті дні прийшов один чернець зі Святої Гори, саном ієрей. Бог наставив його, і прийшов до блаженного, і одягнув його в янгольський образ, та чимало повчив його про чистоту, як не показати плечей своїх врагу і від тої гидотної жони вивільнитися. І, це сказавши, пішов від нього. Шукали його [по тому], але не знайшли. Тоді ж жона, відчаявшись у своїй надії, рани тяжкі наклала на Мойсея: роздягши, повеліла бити його палками, аж земля набухла кров`ю. І, б`ючи, говорили йому: “Покорися пані своїй і здійсни волю її. Якщо ж не послухаєшся, то на частини розірвемо тіло твоє: не думай бо, шо уникнеш цих мук, але, по багатьох гірких стражданнях, віддаси душу свою. Але помилуй сам себе і відкинь це ганчір`я, і одягнися в безцінні шати, і звільнися від мук, які чекають на тебе, доки не доторкнулися до плоті твоєї”. І сказав Мойсей: “Брати! Повелене вам творити – творіте негайно. Мені ж неможливо відректися чернецтва й любові Божої. Ніякі тортури: ні вогонь, ні меч, ні рани не можуть мене відлучити від Бога та цього великого янгольського образу. А ця безсоромна і божевільна жона показала безсоромність, не лише не побоявшись Бога, але й на людський сором не зважила, безсоромно змушуючи [мене] до осквернення й блуду. Ні покорюся їй, окаянній, ні волю її не здійсню”.

Велику печаль мала жона, як би себе відомстити за сором. [І ось], посилає до князя Болеслава, таке говорячи: “Сам знаєш, що чоловік мій убитий був на війні, [ходивши] з тобою, ти ж дав мені волю, аби, кого захочу взяла за чоловіка. Я ж полюбила одного гарного юнака з-поміж твоїх полонених і, викупивши, взяла його в дім свій, давши за нього золота багато, і все, що було в домі моєму: золото й срібло, і владу подарувала йому. Він же це все ні за що має. Багаторазово ж і ранами та голодом мучила його. І не достатньо було йому. 5 років закований був у того, хто полонив його, і ось шосте літо перебуває у мене, І чимало катований був мною через непослух, що сам на себе накликав жорстокосердістю своєю. Нині ж пострижений [в чернецтво] якимось чорноризцем. Ти ж, що повелиш із ним сотворити, те сотворю”. Той же повелів їй приїхати до себе й Мойсея привезти з собою. Жона ж прийшла до Болеслава і Мойсея привела з собою, Побачивши преподобного, Болеслав чимало напучував його взяти жону. І не вмовив. І каже до нього: “Хто настільки нечутливий, як ти, котрий такі блага та честь втратив, і віддав себе на гіркі ці муки?! Віднині знай: [вибір] життя та смерті належить тобі – або, волю пані своєї здійснивши, отримаєш від нас честь і велику владу, або, не послухавшись, по багатьох тортурах смерть приймеш”. Говорить же й до жони: “Ніхто із куплених тобою полонених не вільний, але, як пані раба, роби, що хочеш, аби й інші не насмілилися не слухатися панів своїх. І відповів Мойсей: «Що бо говорить Господь: “Яка ж користь людині, якщо і всього світу набуде, чи що дасть за зраду душі своєї?”8. Ти ж,- що мені обіцяєш славу й честь, яку сам скоро втратиш, і домовина тебе прийме без майна. І ця гидотна жона негідно вбита буде». Так же і було за пророцтвом преподобного. Жона ж, отримавши на нього владу більшу, безсоромно спонукала його на гріх. Одного разу повеліла його насильно покласти на ложї своєму з собою, цілуючи й обнімаючи, але не могла його цісю спокусою навернути на бажане. Каже ж до неї блаженний: “Даремна праця твоя. Не думай бо, що я – божевільний, чи не можу цього діла зробити. Але задля страху Божого тобою гидую, як нечистою”. І, це почувши, жона повеліла йому по сто ран завдавати щодня, наостанок же повеліла йому таємні члени відрізати, говорячи: “Не пощажу його добрбт, аби не наситилися інші його красою”. Мойсей же лежав, немов мертвий, од втрати крові й ледь дихав.

Болеслав же, посоромившись знатності жони й любові давньої, потакавши їй, почав гоніння велике на чорноризців та вигнав усіх зі своїх земель. Бог же скоро відомстив за рабів своїх. Одної бо ночі Болеслав раптово помер, і були заворушення великі по всій Лядській землі, і, повставши, люди побили єпископів своїх, і боярів своїх, як же в “Літописці” описано9. Тоді ж і сію жону убили. Преподобний же Мойсей, зцілившись від ран, прийшов до Святої Богородиці в Печерський святий монастир, несучи на собі мученицькі рани і вінець сповідання, як переможець хоробрий Христів. Господь же дарував йому силу на пристрасті. Один бо брат, борений бувши блудом, прийшов, молячи цього преподобного допомогти йому: “і якщо мені, – мовить, – що накажеш – буду цього обіту дотримуватися до смерті”. Блаженний же наставив його: “Та ніколи не промовиш слова жодній жоні за життя свого”. Той же обіцяв із любов`ю. Святий же мав патерицю в руці своїй, бо не міг ходити від тих ран. І цим ударив його в лоно, і негайно омертвіли члени його, і звідтоді не було гиді брату, Це [все] про Мойсея вписано є в житії святого отця нашого Антонія, був бо прийшов блаженний за днів святого Антонія і помер у Господі, в доброму сповіданні, пробувши в монастирі літ 10, а в полоні постраждавши – в кайданах 5 літ, 6-е літо – за чистоту, Пом`януте ж і вигнання ченців у Ляхах, задля постриження преподобного, який [бажав] вдатися Богові, Котрого возлюбив. Це ж вписано до житія святого отця нашого Феодосія. Коли вигнаний був святий отець наш Антоній князем Ізяславом через Варлаама та Єфрема, княгиня його, ляшкою бувши, перестерегла його, кажучи: “Ні думай, ні роби цього. Таке бо сталося колись в землі нашій: з певної причини вигнані були чорноризці за межі землі нашої, і багато зла було в Ляхах”. Задля цього і Мойсея це сталося, як же вище написав. І, що дізнався, те написав про Мойсея Угрина та Іоана Затворника, що судив їм Господь у славу Свою, прославляючи їх задля їхнього терпіння, і дарами чудотворіння збагатив. І Тому слава нині і [повсякчас, і навіки-віків. Амінь].

1. Згадка у попередньому слові про прп. Мойсея Угрина спонукала Попікарпа порушити хронологічний порядок своєї оповіді (запозичений із його основного першоджерела – авторської редакції “Повісті минулих літ”), і подати інформацію про цього святого, взяту, напевне, з житія прп. АнтонІя 227, с. ХІІІ. Наразі, в тексті оповіді прослідковується певна невмотивованість: незважаючи на те, що мова про постриг святого Мойсея йде десь у середині сюжету, мотивація його вчинків із самого початку викладена принагідно до психології суто чернечої (це виявляється насамперед не в загальному змісті, вірогідність якого сумніву не викликає, а в застосуванні певних цитувань і певних поглядів на подружнє життя взагалі, які не притаманні мирянам). Тому напрошується думка, що в джерелі Полікарпа сюжет про прп. Мойсея викладався стисло, і вся досить довга оповідь про святого є результатом власної літературно`) творчості письменника (можливо, з залученням монастирського фольклору). Аби розібратися в подіях, описаних у житії прп. Мойсея, потрібно, насамперед, зрозуміти обставини українсько-польських взаємин початку XI ст., інформація про які дійшла до нашого часу як є українському літописанні, так і в різних західних джерелах. Конфлікт між русинами та поляками став наростати ще за життя св. Володимира і, ймовірно, збурювався католицькою церквою (в цей час ще офіційно не відділеною од православної, але цілком виділеної як в ідеологічному, так і а політичному відношенні), якій, не зважаючи на бажання Володимира мати з країнами Західної Європи добросусідські відносини, проте так і не вдалося втягнути Київську державу в сферу свого впливу. Таке ставлення до Володимира добре видно, зокрема, в найголовнішому західному джерелі з Історії України цього періоду – хроніці Титмара, єпископа Мерзебургського (25.07.975 – 1.12.1018), який, загалом позитивно ставлячись до Русі, самого Володимира змальовує виключно чорними фарбами див.: 170, с. 57-67. Проте у польського короля Болеслава Хороброго були і власні причини мати претензії до сусідньої держави. В кінці X ст. обидві країни боролися між собою за прикордонні хорватські, дулібські та ятвязські землі, причому перемогу здобув св. Володимир, приєднавши до своєї держави т. зв. Червпенські городи. На початку XI ст. Болеслав, який уже мав до того часу дві жони 170, с. 59, сватався до доньки св. Володимира Предслави. Про це повідомляється в польській хроніці XI ст. Галла Аноніма 232, с. 50. Одначе, пропозиція польського властителя прийнята не була. Натомість було здійснено інший династичний шлюб – доньку Болеслава видано за Святололка. Тоді Болеспав став через свою доньку та ЇЇ духовника – католицького єпископа Рейнберна – підбурювати найстаршого, але нелюбимого Володимирового сина проти батька. Володимир викликав Святополка до Києва, І, як свідчить Титмар, ув`язнив разом із жінкою та єпископом (який невдовзі помер) 170, с. 61-62, Українські літописи про це не повідомляють, апез них ми знаємо, що на час смерті Володимира Святополк був у Києві 227, с. 165. Бажаючи мати час для утвердження на престолі, він спробував приховати смерть батька (той помер не в Києві, а в князівському селі Берестові), проте це йому не вдалося: бояри (прихильники Бориса?) поночі перенесли тіло св. Володимира до Десятинної церкви 47, с. 60-61 . Наразі, Святополк все-таки сів на київський стіл. Слід зазначити, що Ярослав на той час також перебував у стані війни з батьком, І напередодні своєї смерті той збирався виступити проти нього 227, с. 164. Третій реальний претендент на престол – улюблений Володимирів син Борис, на момент батькової смерті мав у руках київську дружину, з якою ходив воювати половців, і яка запропонувала йому боротися за київський стіл. Проте молодий князь відмовився від того, шануючи Святополкове право первородства, тим більше, що останній запропонував йому спілку. Така спілка у разі свого здійснення ставила під сумнів будь-яку можливість Ярослава не пише посісти київський стіл, ба, навіть, і утриматися, як винуватому в виступі проти батька, на новгородському столі. Тому, безсумнівно, убивство Святополком молодшого брата з політичного боку видається абсолютним абсурдом – єдина людина, якій могла бути вигідна смерть Бориса {та Гліба, як його єдинокровного брата), так само, як і дискредитація Святополка – сам Ярослав. На всі ці обставини неодноразово звертали увагу дослідники, проте, вияснення вельми складного питання про обставини вбивства св. Бориса І Гпіба виходить за рамки нашої роботи, тим більше, що не має безпосереднього відношення до подальшої долі прп. Мойсея. Для нас головним є констатація факту, що на час убивства св. Бориса у нього на службі перебували три брати-угорці, одного з яких звали Георгієм, а мирські імена двох інших нам не відомі, в чернецтві ж вони називалися Мойсеєм та Єфремом. Георгій був убитий разом зі св. Борисом. (Тим часом, згідно зі студіями О. О. Шахматова, до печерського літопису ігумена Іоана Інформація про ім`я любимого Борисового слуги потрапила саме з оповіді про прп. Мойсея, поміщеної в жити прп. Антонія 228, с. 261 ). Отже в літописному тексті читаємо: “Був один воїн-угорець, на Ім`я Георгій, якого дуже любив Борис, [і] одягнув на нього велику золоту гривну, в якій [би той] служив йому. Вбили [його] та інших численних воїнів Борисових. Георгієві ж цьому не могли швидко зняти гривну з шиї, [а відтак] відсікли голову його, і так зняли гривну. А голову відкинули геть. Тому потім не знайшли тіла його серед мерців”. Так свідчить нині існуючий текст “Повісті минулих літ” 227, с. 170- 171. Проте насправді голова Георгія була підібрана його братом Єфремом, який пішов Із нею з Києва на північ, де біля м. Торжка заснував спочатку притулок для прочан, а потім – обитель та церкву св. муч. Бориса і Гліба, де уславився святим життям. Помер преподобний Єфрем 28 січня 1053 р. Його монастир, названий Новоторзьким Борисоглібським, проіснував до поч. XX ст. та мав великі духовні традиції. Мощі св. Єфрема було відкрито 1572 р., разом із головою його брата Георгія, яка була упокоєна в його гробниці. Ще трагічніше склалась доля третього брата – майбутнього ченця св. Мойсея. Після смерті св. Бориса він ще 1015 року повернувся до Києва, де, ймовірно, став на службу до рідної сестри Ярослава – Предслави. На це вказують, зокрема, літописні повідомлення про неї, які, згідно зі студіями О. О. Шахматова, також потрапили до тексту літопису з житія прп. Антонія Печерського 228, с. 262. Так, згідно з нині Існуючим текстом “Повісті минулих літ” саме Предслава повідомила своєму братові Ярославові про смерть Бориса 227, с. 178-179. Отже, Предслава грала досить активну роль у ситуації, що склалась у Києві по смерті св. Володимира та св. Бориса і Гліба. Врешті, 1016 року Ярослав Мудрий із новгородською та варязькою дружиною пішов походом на Святопопка і, перемігши його, сів на київському столі. Святополк же втік до свого тестя Бопеслава. Польський правитель підтримав родича (можливо, маючи на меті не так допомогу вигнаному київському князеві, як перспективу грабунку або й окупації Києва) і, в свою чергу, влітку 1018 року пішов на Ярослава. В “Повісті минулих літ” читаємо: “Прийшов Болеслав із Святопопком на Ярослава з ляхами. Ярослав же, зібравши русь і варяги і словени, пішов проти Болеслава і Святопопка, і прийшов на Волинь. І стали по обидва боки ріки Бугу. І був у Ярослава вуй та воєвода, на ім`я Блуд. І почав [той] докоряти Болеславу, говорячи: “Та тобі проб`ємо папкою черево твоє товсте”. Був же Болеслав великим та тяжким, так що і на коні не міг сидіти, але був розумним. І каже Болеслав до дружини своєї: “Якщо для вас докір цей не образливий, я один загину!” Сів на коня, зайшов у ріку, і за ним воїни його, Ярослав же не встиг приготуватися, й переміг Болеслав Ярослава…” В цьому місці у Новгородському 4 та Софійському 1 літописах приписка: “.. .і тут убили Блуда воєводу, і інших перемогли безліч, а яких у полон взяли, тих розподілив Болеслав по Ляхах”. Хоча Полікарп повідомляє, що святий Мойсей був взятий поляками при відході з Києва, проте це, в принципі, не є серйозним протиріччям, а тому дане літописне повідомлення О. Шахматов також відносить до житія прп. АнтонІя Печерського. Першу появу цього повідомлення у московському літописанні дослідник датує великим літописним зведенням 1423 року 228, с. 278. На доказ того він приводить інформацію Тверського збірника, де прямо говориться: “Там було полонено Мойсея Угрина, брата Георгієвого, котрого убито з князем Борисом… про нього ж знаходиться повість в Отеннику Печерському 228, с. 278; 192, с. 137 “. Наразі, джерелом цієї інформації в російському літописанні могло, радше, бути велике печерське зведення – “Нестор”, оскільки у нас нема підстав вважати, що житіє прп. Антонія було відоме на Москві у помонгольський час, джерелом же більш точного повідомлення в Тверському збірнику – “Повість минулих піт” авторської редакції у складі “Літописця старого Ростовського” (див. вступ). Болеслав зі Святополком увійшли до Києва 14 серпня 1018 року, захопивши в полон сім`ю Ярослава 170, с. 65, а той повернувся до Новгорода, заледве з чотирма мужами і зібрався тікати до варягів за море. Проте, новгородці, очолювані посадником Костянтином Добриничем, заявили про свою відданість князеві і бажання боротися далі. Зібравши з усіх новгородців податок, Ярослав зумів на ці гроші найняти варягів і таким чином зібрати велике військо. В цей час Святополк посварився із Бопеславом, який, мабуть, пред`являв претензії на володіння Києвом: «…окаянний же Святополк каже [людям своїм]: “Скільки ж ляхів по містах [ваших] – вибивайте їх”. І перебили ляхів. Болеслав же побіг із Києва, взявши майно і бояри Ярославові і сестер його…». У Никонівському літописі про це говориться докладніше: “Болеслав же втік із Києва, збезчестивши Предславу і взявши майна багато І бояр Ярославових, і сестер його, і Анастаса десятинного з майном [церковним ?]… і людей безліч повів із собою. І городи Червенські забрав під свою [владу]…” 130, с. 76. Дану інформацію, появу якої в російському літописанні А. А. Шахматов датує зведенням 1448 року, цей дослідник також відносить до житія прп. Антонія Печерського (адже св. Мойсей ховався у Предслави) 228, с. 279-280, ми ж схиляємось до використання зводчиком все того ж “Нестора”. Вірність повідомлення підтверджує Тітмар Мерзебургський, який пише, що одну з сестер Ярослава, “давно бажану йому, старий розпусник Болеслав незаконно повіз із собою, зневаживши свою супругу” 170, с. 65. Мабуть, саме тоді прп. Мойсей і потрапив у Польщу.

2. “…Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, І будуть вони двоє одним тілом, так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло, Що, отже Бог попучив, людина хай не розлучає Мт. XIX, 5-6.

3. Можливо, йдеться про фраґмент з першого Послання до коринтян ап. Павла, хоча там зміст дещо інший: “Що ж до дівиць, то наказу Господнього не маю, а даю раду як той, хто завдяки милості Божій гідний довір`я. Отже, через теперішні клопоти, вважаю що це добре, тобто, що воно людині добре так бути. А зв`язаний ти з жінкою? Не шукай розв`язатись. Розв`язаний від жінки? Не шукай жінки. Однак, коли оженишся, ти не згрішив; і коли дівчина виходить заміж, не грішить, але такі зазнають тілесного горя,- мені ж вас жалко” І Кор. VII, 25-28.

4. “Молодих же вдовиць тримай від себе подалі, бо як їх охоплює пристрасть, противна Христові, то хочуть заміж виходити, стягаючи на себе осуд, бо відкинули першу віру. А разом з тим звикають бездільно по хатах тинятися, і не тільки нічого не роблять, а ще й цокочуть і скрізь втручаються, і базікають, що не личить. Отже, я хочу, щоб молодші виходили заміж, дітей народжували, рядили домом, і не давали противникові ніякої зачіпки для лихомовства” 1 Тим. V, 14.

5. Див. прим. З до слова 11.

6. “… Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господові; а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, і він поділений, так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом, а заміжня клопочеться про справи цього світу, як догодити чоловікові 1 Кор. VII, 32-34.

7. Насправді, смисл цього уривка дещо інший: “Раби, слухайтеся панів сьогосвІтних із страхом та пошаною, у простоті вашого серця, як Христа, працюючи не задля ока, щоб подобатися людям, а як Христові слуги, що з душі чинять волю Божу. Служіть охоче, як Господові, а не як людям, свідомі того, що кожен одержить нагороду від Господа за те, що зробить доброго, чи то раб, чи вільний” Ефес. VI, 5.

8. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Марк VIII, 36-37.

9. …були заворушення великі по всій Лядській землі, і, повставши, люди побили єпископів своїх, і боярів своїх, як же в “Літописці” описано… Історія й термін повернення прп. Мойсея до Києва є питанням дуже суперечливим. Оповідь Патерика про заколот у Польщі перекликається з нині існуючим текстом “Повісті” 1030 року, де сказано: “У сей же час, коли помер Болеслав Великий у Ляхах, був заколот великий в Лядській землі, і, повставши, люди побили єпископів, і попів, і бояр своїх, і був заколот і в них” 227, с. 189-190. О. О. Шахматов зазначав: “Возможно, что Поликарп заимствовал приведенное известие из летописца, хотя ссылка его на последний может быть истолкована так, что об этом мятеже говорит не только житие Антония (где бьіло вписано житие Мойсея), но и летописец” 228, с. 262-263. Дослідник схилявся до думки, висловленої польським істориком Бельовським, який зауважує, що Нестор датує 1030 роком не смерть Болеслава, а “мятеж”. Адже польський король насправді помер 1025 року, що і спонукало автора Густинського літопису перенести Інформацію про повернення прп. Мойсея на 1025 рік: “Помер Болеспав, король польський; і настав по ньому син його Мечислав другий, чи Мешко, лінивий і п`яниця, і нічим [він] не турбувався. Мав же жону, подібну до себе, на ім`я Рекса, яка ним командувала. Через [усе] те ненавиділи його всі, і під час його правління багато зла та которів було в Ляхах, так що один одного вбивали. В той час багатьох панів, бояр та бискупів побито було. Тоді ж і ту безсоромну жону вбили, яка мучила преподобного Мойсея Угрина. Це ж все було, як вважаю, за вигнання іноків із області Ляської… Ще ж і інші навколишні народи й царі безборонно полонили землю Лядську” 51,с. 265. Наразі, О. О. Шахматов відмічає приписку, зроблену в одному зі списків Касіянівської II редакції Патерика – в т. з. Рум`янцевському № 305, де в перших рядках оповіді про прп. Мойсея сказано: “приіде к преподобному Антонию в лЂто 6539 (1031)” 228, с. 270. Чомусь ця приписка не позначена Д. І. Абрамовичем, який також використав даний список у різночитаннях до свого видання 2. О. О. Шахматов вважає, що вищевказана дата логічно випливає з арифметичних обчислень на основі даних житія, оскільки святий Мойсей 5 років був у полоні, а 6 років страждав за чистоту. Отже, якщо він потрапив у полон 1018 року, то дійсно міг звільнитися 1030 р. Це ж, в свою чергу, підтверджує походження з житія прп. Антонія літописної інформації про заколот у Польщі 228, с. 264. Але, в хронологічні розрахунки літописця вкралася помилка. Насправді, якщо добре вчитатися в текст, стає ясно: святий був у полоні загалом не одинадцять, а шість років: 5 + 1 (шостий!) – “за чистоту”. Отже, хронологічна вказівка Патерика веде нас радше до дати, поданої Густинським літописом – 1025 року. Тим часом обидві дати мають своє історичне підґрунтя. На думку О. Шахматова, оповідь про прп. Мойсея Угрина пов`язувала події, які насправді пов`язані не були: смерть Болеслава та повстання. Логічно такий зв`язок міг постати лише в житійному викладі, де він був взаємопов`язаний із викладом. А тому дослідник припустив, що оповідь про ці події Полікарп взяв із самого житія, а не з літопису 228, с. 263-264. Проте, навряд чи таке поєднання належить до творчості автора житія прп. Антонія. Адже події, пов`язані з вигнанням ченців та наступним заколотом були відомі в Києві XI ст. і без посередництва цього твору. Зокрема, на них вказує прп. Нестор у жити прп. Феодосія, вкладаючи слова про заколот в уста жони в. кн. Ізяслава (про це нижче пише і Полікарп). В авторській редакції “Повісті минулих літ” вищенаведений опис заколоту містився в редакції, ближчій до сучасного тексту Густинського літопису, тобто пов`язував його з вигнанням ченців (згідно з житієм прп. Феодосія), а, можливо, і з прп. Мойсеєм. Ми не наважуємося однозначно твердити, до якої дати було там віднесено заколот – до 1025 року чи 1030 р. Відтак ми не можемо однозначно визначити, якого року повернувся в Україну св. Мойсей. Ймовірно це сталося не пізніше 1030 року. Щоправда, О. Шахматов пропонує іншу версію стосовно цього питання. Так, зокрема, він відносить до тексту житія прп. Антонія Печерського першоджерело оповіді про шлюб сестри Ярослава Мудрого з польським королем Казиміром, коли Казимір “дав за віно людей 8 сот, яких був полонив Болеслав, перемігши Ярослава” 130, с. 82- 83. Саме тоді міг повернутися до Києва і прп. Мойсей. В нині існуючому тексті “Повісті минулих літ” ця оповідь приведена під 1043 роком. Никонівський літопис об`єднує її зі спільним походом русинів та поляків на мазовшан (в “Повісті минулих літ” приведений під 1047 роком) 130, с. 83. Тому дослідник припустив, що обидві ці інформації були взаємопов`язані і в житії прп. Антонія, як час повернення прп. Мойсея до Києва, причому шлюб, як видно з аналізу реконструйованого О. О. Шахматовим зведення прп. Никона, відбувся до походу – у 1041 році. В усякому разі, на його думку, дату – 1043 рік – було взято з біографії прп. Мойсея і вирахувано за тим принципом, що смерть святого було віднесено до 1053 року (він десять років прожив у монастирі) 228, с. 280-285. Та хоча б з якої дати повернення прп. Мойсея ми виходили, це сталося до дійсного заснування Печерського монастиря. Отже прп, Мойсей мав десь прожити кілька десятиліть – аж до 50-х рр. XI ст. Можливо, він оселився в якомусь із монастирів Верхнього Києва, або й у свого брата Єфрема, в Новоторзькому монастирі, звідки повернувся до столиці по смерті останнього у 1053 р. Тоді він, згідно з житієм, проживши в Печерському монастирі 10 років, помер тут бл. 1063 р., тобто ще за життя прп. Антонія.