Мабуть, невипадково щорічно, у пору яскравих літніх барв, сонячного сяйва й гарного настрою, наприкінці першого літнього місяця червня, відзначається День молоді. Молоді люди сповнені особливого духу, який бадьорить, додає веселощів і допомагає сприймати життя за формулою «море по коліна».
Однак, от така безтурботність у молодих людей, на превеликий жаль, триває не дуже довго. Це, як, на зразок літнього жаркого дня і раптової грози з блискавками, що неочікувано починається. Пориви максималізму і юнацьких мрій про чудове безпроблемне життя вже незадовго вдаряються об скалу реальності світу – завжди такої холодної й жорстокої.
У кожного подібний момент стається в різному періоді молодості. У когось це в 15-18 років, у когось – в 21, а в декого й, далебі, майже при третьому десятку років. Спровокувати ж подібне може будь-що з того, що розвіює надумані ідеї й показує справжність.
Якщо молоді хлопець чи дівчина мають у своєму серці віру до Бога, довіряють Йому своє життя і знаходяться в лоні Церкви, неминучі випробування цього етапу життя вдасться пережити набагато безболісніше. Бо, якщо вчасно не приклеїш пластиру до рани, а будеш її терти й терти – чекай серйозного ураження.
Навчитися жити, відчуваючи Небо – мета, за яку мало хто думає і прагне до неї. Щосекунди, щохвилини і день у день ми не полишаємо своїх улюблених справ, клопотів, бажань, які мало-помалу спускають нас все нижче і нижче. Ми ж цього не відчуваємо – ми молоді, гарні, здорові, сповнені сил, наше життєве колесо на великій швидкості несе нас вперед.
Однак раптові проблеми в навчанні, роботі, у відносинах з батьками, хвороби, зрада друзів, невзаємне кохання й безліч іншого негативу завдають нам біль і о, чудо, ми спиняємось! Спиняємось так, наче нас хтось сильно вдарив уві сні, а ми прокидаємось і розуміємо – це ж я спав! Ось так і в реальності. Часто ми спимо, будучи живими.
Ми ставимо перед собою масу завдань, мрій, які треба реалізувати в своєму житті… Перше, до чого прагнуть всі молоді люди- то є любов й бажання відчувати себе комусь потрібним. Кожна молода сім’я прагне до народження дітей. Усі без винятку прагнуть до добре оплачуваної роботи, а ще мати власне авто, житло й так далі, й тому подібне. Та чи насправді все це так нам потрібне, особливо нашій душі?
Напевно, аби ми задумались над цим, кожний із нас відчуває у чомусь ущерб. Комусь важко гризти граніт науки, хтось не може знайти достойної роботи, в когось не вдається створити міцну люблячу сім’ю, дехто сльози ллє через неможливість мати дітей, хтось дорослішає без батьків…
Тільки при неприємних нам, але далеко не випадкових обмеженнях, ми починаємо згадувати за Небо!
Ми обурюємося: «Як, ну як, Боже, таке могло статися саме зі мною, чи нами?! За що? Що було не так?». Подібні невдоволення приводять до фільтрації всі наші ранішні думки, вчинки і наміри. Ми з болем починаємо усвідомлювати, що все, до чого ми так прагнули, було даремним і пустим, без відповідної основи й сенсу. Та й який сенс у житті може бути без Бога? Тоді ми вирішуємо йти до Нього. Ні, в той момент ми не йдемо, ми майже летимо до храмів, аби отримати відповіді на питання, що нас хвилюють; хочемо, щоб нашій страждаючій душі стало хоч трішки легше і таїмо в душі бажання – а, раптом і те, що я так хочу мати в житті, мені Всевишній подарує…
Дотичність до Неба – цю архіважливу тезу мало хто ставить у список свого життя. Ми самовільно полишаємо й забуваємо за Небо, яке попри все, щодня огортає нас з висоти своєю божественною красою й турботою. Скільки разів за день ми дивимось туди, до Неба? Зізнаймось самі собі: нам не до нього, адже на порядку денному все, що завгодно, тільки не вічне…
Водночас усі ми так прагнемо милостей від Всевишнього. Та, як це сумісно з тим, коли Його Небо є зайвим у нашому повсякденному житті?..
…Нинішню колонку ми цілком свідомо не писали в стилі повчання – всі мають ходити до церкви; яку виховаємо молодь, такі й пожинатимемо плоди і т. п. Ні, ми прагнули показати єство молодих осіб і те їхнє душевне тертя, що часом не дає заснути. Та саме воно рано чи пізно приведе кожного до Творця – у тому форматі, який кожний обере сам для себе, без насилування й нікому не потрібної удаваності. Хтось почне жити церковним життям, хтось відвідуватиме храм тільки на великі свята, хтось щирим серцем молитиметься дома, а будуть і ті, що знов дадуть волю рости бур’янам, які глушитимуть живі паростки…
Святкового дня хочеться привітати усю молодь зі святом. І, до речі, не забуваймо, що молодими ми є доти, поки відчуваємо себе такими душею. Будьмо у своєму житті активними, щирими, не лицемірними й правдивими, а також розсудливими, аби спішити не спішучи!
