«Ідентифікація духа»

Коли є хвилини, які дають можливість зупинитися думкою в часі, не «йти» за ним, а побути в паузі, в тиші, побачити себе в соціумі з боку, особливо з боку Євангелія, поспостерігати за часом в якому ми живемо, це і радує і насторожує…

У нас все є! Проте, це «все» володіє нами, хоча за словами апостола все повинно бути навпаки: «Усе менi дозволено, та не все корисне; все менi дозволено‚ та нiщо не повинне володiти мною» (1 Кор. 6, 12). Природа людини влаштована як «споживач», але мало, як вдячний організм. Ми рідко дивимося на біду ближнього, нам все рівно, що комусь нема за що купити хліба, ми часто «радуємося»! негараздам ближніх, ми заздримо успіхам сусіда, не любимо, коли говорять про нас погано…

Хтось зауважить, що це не ми такі, а час такий, мовляв зараз усі такі. Ні! Це ми такі! Церква Христова, як живий людський організм ніколи не мінялася. В Ній все стале, все інше, але ми цього не хочемо в собі мати. Нам часто з Христом «не» уютно, бо Він нібито вимагає від нас чогось «над» природнього. А, Він всього-навсього хоче, щоб ми стали інші…

Часто ми апелюємо і до поняття дух часу. Тому зупинимося на секунду на аналізі духу часу в якому ми є. Його ідентифікація, природа, потреби, характер, стиль, вимоги, критерії дають багато роздумів і висновків.

Передусім ми чудово знаємо, що складовою духа часу є людина. Вона ставить собі завдання, мету, вимоги, уют, запити, стандарти. І під них підлаштовується. Правильно це, чи ні вирішує кожен індивідуально. Разом з тим у Святому Письмі є певні орієнтири духа в часі, які корегують нас в правильне русло і динаміку життя.

«Перевiряйте самих себе, чи у вiрi ви?»

Визнаючи для себе дух часу і те, ким є «я» в цьому часі, чи я прискорюю його, чи то я скорений ним, чи можливо в силах «утримати» його, важливим моментом в цьому є передусім «звірка» себе на «тест» віри та вірності Христу: «Перевiряйте самих себе, чи у вiрi ви; самих себе дослiджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Iісус Христос у вас? Хiба тiльки ви не тi, ким повиннi бути» (2 Кор. 13, 5). Чому це так важливо? Відповідь є в іншого апостола, Іакова. «…й біси вiрують i тремтять» (Іак. 2, 19). У апостола є феноменальний посил до нас «віруючих». В його словах кристалізуються два поняття: «віра», як переконаність в бутті чогось, або когось, і «віра», як вірність комусь, або чомусь. Так ось, апостол акцентує увагу на тому, що « і біси вірять», але ми повинні знати, що вони «вірять» в рамках переконаності в бутті Бога, а от вірними йому вони бути не можуть. Людина ж може бути вірна Богу! Це перший критерій в ідентифікації духа часу. При будь-яких обставинах ми можемо бути вірними Небу. При будь-яких! Це надважливо в нашому часі.

«Не всякому духовi вiрте»

З іншого боку Святе Письмо застерігає нас, що в часі та його дусі можуть бути і такі, хто говорить про «псевдо» Христа. Правильний критерій ідентифікації такого духа часу дає святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов. Він закликає: «Не всякому духовi вiрте, але випробовуйте духiв, чи вiд Бога вони, бо багато лжепророкiв з’явилось у свiтi. Духа Божого i духа омани пiзнавайте так: усякий дух, що сповiдує Iісуса Христа, Який прийшов у плотi, є вiд Бога; а всякий дух, що не сповiдує Iісуса Христа, Який прийшов у плотi, не є вiд Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що вiн прийде i тепер уже є в свiтi» (1 Ін. 4, 1-3).

«Не знаєте, якого ви духу»

Святе Письмо корегує нашу свідомість тільки в бік добра та його тиражування. Дух часу який формують люди, для Христових послідовників має бути для них «навчальним посібником» віри. Докладаючи зусиль для ідентифікації часу та його духу не будемо забувати і про своєрідний «лакмусовий папірець», яким є Євангеліє. Християни повинні бути проповідниками тільки любові в часі, в якому вони живуть. Одним із парадоксальних уривків Святого Письма є моменти, коли Господь разом зі своїми учнями йшов до Єрусалиму, і «послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому. Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима. Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив? Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати» (Лк. 9, 51-56).

«Не знаєте, якого ви духу»! Ці слова є квінтесенцією Християнства, його змісту, сили і природи. Тому, яким би не був дух часу, ми маємо правильний орієнтир, і його ми повинні дотримуватися. Наш дух часу – це Христос і Його дух волі від гріха! Все інше – не повинно підкорювати нас і володіти нами, адже за словами апостола: «Де Дух Господнiй, там свобода» (2 Кор. 3, 17).

Переглядів: 86

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

nineteen − four =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.