«Йди співай!» – після благословення архімандрита Василія (Проніна) Калина Гулович співає до нині

Напередодні неділі жінок-мироносиць ми вирішили присвятити один із наших матеріалів православній жінці, котра протягом свого життя величає Господа у церковних піснеспівах. При тому у таких, які відрізняються своєю автентичністю й допомагають зберігати культурну спадщину Закарпатського краю…

82-річну Калину Федорівну Гулович добре знають вірники Мукачівської єпархії та паломники монастирських обителей – на її неординарний та неповторний спів не можливо не звернути уваги. Поспілкувавшись ближче із пані Калиною, розумієш наскільки вона проникливо та шанобливо ставиться до прославлення Бога своїм голосом. Каже, що без церковного співу не може жити.  

– Калино Федорівно, розкажіть трішки про себе…

Народилася я 18 листопада 1934 року в селі Верхні Ворота Воловецького району. Із 24 років почала співати, мабуть, перейнявши цей хист від свого дідика, який дуже гарно знав співати.

Молоді роки Калини Гулович

Вчилася у сільській школі, але так, як тоді тривала війна, то було важко продовжувати навчання, майже неможливо. Будучи ще дівчиною мала велике бажання йти в монашки до монастиря. Але добиратися самій до Мукачева в післявоєнні роки теж було нереально. Тому я згодом вийшла заміж. Однак і тоді дуже плакала і до сьогодні маю в серці великий жаль, що не пішла в черниці прославляти Бога.

– Відрадно, що в своєму житті ви все ж знайшли можливість це робити, навіть маючи сімю. Цікаво, як ви захопилися виконанням церковних піснопінь?    

Я дуже любила співати церковних пісень, на різні свята їздила та ходила пішком з людьми процесіями по різних монастирях, особливо до Мукачівського Свято-Миколаївського. Коли вже мала дітей, то брала їх з собою – стелила на підлогу в храмі плахту, клала їх на неї, а сама йшла до народу співати, бо дуже того бажала. Проте одна я не наважувалася співати, а тільки разом з іншими. Однак, одного разу, в період говіння у монастирі було дуже людно, на подвір’ї сповідував нині вже покійний архімандрит Василій (Пронін). Я ж стояла досить далеченько, метрів за 10-15 від нього, і тут він повертається і каже мені: «Йди співай!», велівши мені йти до храму. Пригадую, тоді співала піснопіння на Страсну тематику, а були то десь 70-ті роки. Ось так, після його благословення співати одній, я це продовжую робити до нинішнього часу. Користуючись нагодою, хочу щиро подякувати владикові і монахам за підтримку!

– Ви й тепер часто їздите по монастирях, чи не важко добиратися?

Я собі так взяла, що хочу прославляти Господа і Богородицю своїм співом.    Уже 28 років я є вдовицею, а коли чоловік хворів, доводилося важко працювати, ставити на ноги трьох синів і дочку. До того ще і впала була та зламала хребет, довгий період мусіла лежати, але Бог мене зцілив! Я й далі продовжувала поратися і по господарству, і їздити по святинях – бувала часто в Почаєві, наших монастирях у Тишеві, Мукачеві, Домбоках, Сваляві та ін. До сьогодні організовую процесії вірників з нашого храму села на різні свята у міста й села Закарпаття. Деколи добираюся й сама автобусом чи на авто зі знайомими, односельчанами – Бог допомагає!

– З собою ви завжди носите збірнички з текстами великої кількості піснеспівів, звідки ви їх маєте?

Бог давав мені таке вміння, що якщо десь чула гарний спів, то швиденько запам’ятовувалося мені. Старалася прислуховуватися на які гласи співають,  брала собі на замітку різні народні приспіви й мотиви та нотувала в зошит. А також переписувала від жінок те, що вони співали в монастирі.

Я навіть не підраховувала скільки пісень маю в текстах, бо їх дуже багато.  Вдома в мене зберігається зошит з рукописами піснопінь з 1958 року, маю ще один рукописний зошит і давню книжечку з нашої церкви – на жаль,  колись від мене її брали та й повиривали листки. Вже напам’ять знаю мелодику, гласи і перед кожним святом підбираю й планую, що можна виконати в храмі – з відповідним приспівом чи до Господнього, Богородичного або ж свята на честь угодника Божого. Невидимо Господь кладе на серце думки й відповідні слова.

– Свій голос і вміння співати вважаєте даром від Господа?

Так! То дано Богом, це природжений талант, який ніхто не відійме чи не додасть до нього. Я все знала заставляти себе співати, аби постійно тримати голос у хорошому стані. Бог дав мені такий талант і я в серці його оберігаю та люблю.

Певний час думала піти на послух до монастиря, але ніяк не вдавалося. Сестра покійного архієпископа Євфімія, ігуменя в Полтаві так мене кликала до себе, але владика Феодор не благословив мені йти. Так я і залишилася в рідній єпархії.

До слова, пам’ятаю нашого теперішнього владику Феодора, коли він тільки прийшов був до Мукачівського монастиря – молоденьким  монахом! Я завжди турбувалася чи мають в монастирі що їсти і, чесно кажучи, крадькома привозила їм з дому картоплю, грибочки, плела теплі шкарпетки – серце мене спонукало те робити, тож хай Бог прийме!

– Чи робите якісь плани на наступні роки?

Нічого планувати! Ми ж навіть не знаємо, що буде до вечора, тож нащо планувати наперед? Це тільки як Бог дасть, то і буде. Я тільки одного прошу  від Бога, щоб могла й надалі співати, не хворіла і не була лежачою. Мені здається, якщо не зможу співати – не могтиму це пережити. Слава Богу, тішуся, що маю шістьох онуків  і  чотирьох правнуків, кожний з яких йде своєю дорогою в житті. Водночас не боюся смерті – усі ми відійдемо до вічності і земний шлях треба колись завершити.

– Калино Федорівно, надзвичайно радісно було поспілкуватися з вами! Бажаємо вам ще довгі літа велично прославляти своїм вокальним талантом Творця! І насамкінець попросимо вас виконати певні піснеспіви для наших читачів…

– Із задоволенням. Наприклад такі:

Спілкувалася Ольга ПАЛОШ

Фото автора, Віталія МУХИ,

Василя ГУЦАЛА та з архіву Калини Федорівни

 

Переглядів: 175

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

14 − 11 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.