Як ми вже повідомляли, 4 квітня з благословення керуючого єпархією, Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського в Мукачівському Миколаївському монастирі відбувся день пам’яті ігумені обителі Параскеви (в схимі Ніни) (Прокоп) (30.04.1896-†04.04.1967).
Пропонуємо вашій увазі спогади про приснопам‘ятну ігуменю від людей, котрі безпосередньо чи дотично знали настоятельницю.
Високопреосвященніший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський:
– Минають роки, десятиліття і століття, але пам’ять про подвижників благочестя завжди залишається в людських серцях. Нині ми молитовно вшановуємо пам’ять першої ігумені Мукачівського монастиря – приснопам’ятної схиігумені Ніни (Прокоп). Про неї архімандрит Василій (Пронін) згадував такими словами: «Це була велика молитвениця благородного монашеського духу, хороша господарка і добра матір для сестер обителі».
Ігуменя по правді володіла даром молитви і смирення, її знали не тільки духовні особи, а й науковці та прості люди – для всіх матушка знаходила слово втіхи.
Пригадую, як її келійна сестра, монахиня Валентина, розповідала за незвичайний випадок. На той період ще не стояло питання про закриття Липецького монастиря, монахині жили спокійно, виконуючи свій послух. Проте ігуменя Параскева, будучи сильно хворою, фактично недвижимо була прикутою до ліжка. Однак вона смиренно переносила ці скорботи і на її очах ніколи не було відчаю – вона не боялася смерті, а мала мир і тихість духу. Усі насельниці монастиря з великим жалем молилися за зцілення своєї духовної матері й настоятельниці. І ось її келійниця відлучається по монастирській справі з келії, а повернувшись бачить матушку, яка зустрічає її на порозі.
– Матушко, як ви встали?
– Тільки-що наяву мені з’явився святитель Миколай Чудотворець і наказав приймати схиму. Та ще сказав, що я буду настоятелькою його монастиря…
У знак видіння і дивного навідування святитель зцілив ігуменю від недуги та в пам’ять про явлення своїм перстом торкнувся до правої руки її пальця, де залишився слід на все життя.
Важко недооцінити подвиг людини, яка в своєму житті втілила євангельські ідеали й безстрашно сповідувала віру в Христа, уповаючи на Бога. Можна собі тільки уявити, яких переслідувань зазнала ігуменя від богоборчої влади, адже закрили їхній рідний Липецький монастир і старших сестер переселили до Мукачівської жіночої обителі. Ігуменя Ніна сердечно переживала й молилася за сестер, вона мала готовність пожертвувати своїм життям, щоб тільки благо було для монастиря. Під час її правління стояло питання про закриття обителі і завдяки величезному подвигу посту, молитви й мудрих дій матушка зуміла з Божою допомогою захистити святу обитель.
Ми усердно просимо Бога про вічне блаженство великої подвижниці Православ’я нині приснопамятної ігумені Ніни!
Ігуменя Єпистимія (Щербан), нинішня настоятельниця Мукачівського жіночого монастиря:
– Ми зі сестрами ніколи не бачили матушку-ігуменю у її келії без Псалтирі –вона була великою молитвеницею. У часи бід, коли монастир хотіли закрити, матушка Ніна закликала всіх сестер посилено молитися. Особливо важко було, коли на обитель наклали сплачувати дуже великий податок. І ось був випадок, коли до одного не місцевого чоловіка підійшов у виді дідуся святитель Миколай Чудотворець і направив його до Мукачева в монастир. При тому і сам його не полишав, а слідував аж до міста, після чого дивно зник. Чоловік знайшовши обитель, попросив покликати ігуменю і пожертвував для обителі ту суму коштів, за яку й сплатився податок.
Вже коли ігуменя Ніна помирала, то була дуже слабою. Плач за нею був на весь монастир, бо ж для всіх вона стала справжньою матір’ю.
Архімандрит Василій (Садварій), духівник Свалявського Свято-Тройце-Кирило-Мефодіївського жіночого монастиря:
– Матушка-ігуменя мала безпосереднє відношення до нашої родини. Мій покійний батько, приснопам’ятний протодиякон Василій, часто служив у монастирі під час різних богослужінь. Мені добре відомо про її благе ставлення до батька. Навіть ми будучи дітьми, відчували її доброту й велике смирення. А також знали, що якщо матушка покличе нас в келію, то звідти ми обов’язково вийдемо з якимось гостинцем. Особливо цінними для нас були монастирські писанки ручної роботи.
У той період до монастиря приходили багато гостей, можновладців, посадовців, які таємно сповідалися й причащалися, а матушка це все зберігала у таємниці, щоб ніхто не дізнався. Пам’ятаю матушку Ніну хоч і маленькою по фігурі, але доволі бадьорою. Вираз її обличчя зажди обеззброював кожну людину, котра підходила до неї. Було відчуття, що стоїш біля святої людини!
Монахиня Таїсія, одна з найстарших насельниць обителі:
– Я прийшла до Мукачівського монастиря послушницею у 1949 році – матушка-ігуменя прийняла мене і згодом я була пострижена в інокиню та монахиню. Матушка Ніна дуже вміло керувала обителлю, а ми зі сестрами їй у цьому ради Бога допомагали. Наші монахині були простенькі, але духовне служіння йшло на високому рівні. Матушка ніколи на нас не сварилася, але дуже любила, щоб ми завжди були при ділі, щоб був порядок. Ми мали багато трудів – обробляли поле й виноградник. Попри все послушниці завжди були задоволені усім. Вже коли ігуменя захворіла, то допомагала їй у всьому сестра Афанасія, яку матушка Ніна, перед своєю смертю, у заповіті призначила наступною ігуменею монастиря. Відійшла ж вона до Господа напередодні величного свята Благовіщення. На її похорон зібралося багато духовенства, народу Божого – усі дуже сумували, що втратили таку наставницю.
Спогади записувала: Ольга ПАЛОШ