Таємниця іконостасу Покровського храму м. Ужгорода

Покровський храм-пам’ятник обласного центру Закарпаття виділяється на фоні інших не тільки своєю зовнішністю, але й цікавою історією. Щоб історію підкріпити джерелами та висвітлити багато «білих плям», автор цієї статті розпочав наукову роботу у фондах Державного архіву Закарпатської області. По кожному реченню з наступного абзацу вдалося знайти чимало нових відомостей, про що в подальшому планується видати окрему книгу. Наразі зупинимось тільки на одному факті, що відрізняє храм своєю красою – розпису іконостасу.

Православна релігійна громада в м. Ужгороді виникла 1921 року і розміщувалася на вул. Берчені, потім у гімназії (нині школа зі словацькою мовою навчання), а пізніше на вул. Шумній. Перше освячення пасок відбулось 1921 року на вул. Берчені. 1926 року парфіяни вирішили звести храм та купили землю під нього. У середині 1930-х кількість членів конфесії досягла 220 осіб.  Будівництво храму було доручене всесвітньовідомому церковному діячеві, архітектору, автору проектів понад 30-х православних храмів у Закарпатті та Чехословаччині, − протоієрею Всеволоду Коломацькому. Храм був зведений 1930 року, проте певний час Богослужіння звершувались у його підвальній частині, де пізніше планувалось перезахоронення російських солдат, що полегли в боях у Карпатах під час І Світової війни. У середині 1950-х років храм перетворили на склад, а 1979 року – у Музей атеїзму. У різні часи настоятелями Покровського храму були відомі особистості: преподобний Олексій (Кабалюк), ігумен (згодом архієпископ) Аверкій (Таушев), протоієрей Всеволод (у чернецтві – архімандрит Андрій) (Коломацький), архімандрит Василій (Пронін), ігумен (пізніше архієпископ) Олексій (Дехтярев) та інші. У своїх листах до архімандрита Василія (Проніна) згадував цей храм і святитель Іоанн (Максимович), архієпископ Шанхайський і Сан-Франциський, та просив його фотографії.

Сьогодні багато людей відмічають велич іконостасу храму, як головної родзинки. Його було відновлено стараннями нинішнього настоятеля протоієрея Миколая Кабаці та вже покійним іконописцем Валентинтом Дроздовим (помер 12.02.2017) до ідентичного первісного вигляду. Декілька уцілілих ікон вдалося повернути із Закарпатського краєзнавчого музею, які було реставровано без пошоджень оригінального зображення. Проте мало хто знає ім’я першого іконописця як іконостасу, так і першого розпису храму, який, на жаль, не було збережено, чому й сучасний розпис не у повній мірі відображає оригінал. Для цього ми частково дешифруємо та перекладемо публікацію, знайдену в газеті «Русская земля» у липневому випуску 1933 року на 4 сторінці під назвою «Розпис Ужгородського храму».

Стаття починається такими словами: «У православному храмі-пам’ятнику в Ужгороді посильно йдуть роботи по облаштуванню іконостасу. Ікони замовляються окремими особами і пишуться о. дияконом Георгієм Бобровським у строго канонічному православному письмі по традиціях давньоруських ізографів-іконописців. Ізограф – іконописець, котрий пише ікони по давньому православному переданню.

Ужгородський храм по художній і канонічній цінності свого іконостасу є єдиним храмом не тільки Підкарпатської Русі, але і взагалі усієї Чехословаччини. Він сміло може бути включеним в число головних визначних пам’яток Ужгорода.

Ізограф диякон о. Георгій Бобровський є одним із надто небагатьох зберігачів канонічного православного давньоруського іконописного передання. Мистецтво та таємниці канонічного письма ікон він вчив у старообрядського ізографа-іконописця П.М. Сафронова».

Далі невідомий автор статті розповідає про те, що таємниця іконопису багатьом невідома, а передається з покоління в покоління і освячено це авторитетом святих отців і є частиною усього Передання Церкви. Стаття розповідає про відмінності від ікон інших конфесій або живописних робіт художників: «Православна канонічна ікона строга, але сповнена духовності, і тому не всім відразу до вподоби. Вона настільки висока по своїй духовності, що до неї слід духовно підніматись. Часто вона навіть не подобається тим, які звикли до дешевих друкованих на папері яскравим іконам, не маючи за собою істинного Передання. Але хто може піднятись до цієї ікони, той зрозуміє її Божественну небесну красоту».

Далі стаття оповідає про власне іконописця цього храму: «Ікони о. Георгія сповнені цієї духовної таємниці. Вони безперечно православні. Отець Георгій Бобровський – неоціненна знахідка для Підкарпатської Русі, і як було б для Православ’я цінно, якби його зуміли гідно використати, як зберігача давньо-православного іконописного передання.

Отець Георгій охоче працює і для приватних осіб, причому ікони його дуже великої художньої і релігійної цінності. На жаль, особиста скромність о. Георгія, абсолютно схвальна для особи його сану, винна в тому, що про нього порівняно мало відомо. А між іншим, таких зберігачів передання дуже і дуже небагато і їх потрібно дуже цінувати».

Протоієрей Віктор Палош

Переглядів: 149

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

5 × three =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.