«Богоявлення або Йорданська епіфанія: лише Бог надає світу доцільність»
(роздуми напередодні Богоявлення)
Богоявлення! Яке красиве це слово, скільки радості та оптимізму воно приносить… Як багато в ньому змісту і значення, як багато ним сказано, як багато ним відкрито. Як може воно не зацікавити допитливий розум віруючої людини, як може не спонукати до роздумів та міркувань про це велике дійство – дійство Богоявлення. Є щось величне в цьому, щось незрозуміле, щось загадкове, щось містичне щось, що зачіпає найсокровенніші почуття нашої душі. Є в цьому щось важливе – кульмінаційне.
Свято Богоявлення (Θεοφάνια – теофанія)[1], або як ще його називають (Επιφάνια – епіфанія)[2] тісно переплітається зі святом Різдва Христового, яке нещодавно ми святкували. Не випадково до 4 століття їх майже не розділяли. Ці два грецькі терміни майже завжди в Східному богослов’ї вживалися в контексті факту приходу в світ Христа, початку Його соціального служіння, та проповіді. Саме з дня свого хрещення невідомий світу Іісус, який тридцять років прожив у невеличкому містечку Назарет, на окраїні Римської імперії, поряд з матір’ю Марією та батьком Йосифом, син «тектона», являється світу як БОГ. І ось той самий Бог, Творець світу «видимого и невидимого», Той самий Бог, який лише одним веління викликає світ з небуття до буття, Бог старозавітних патріархів Аврама, Ісака, Якова стоїть у річці Йордан, приклонивши голову перед Іоаном Хрестителем кротко приймаючи хрещення.
Одна маленька деталь, яка так тонко передана в нашій іконописній традиції змушує здригнутися кожне серце – Христос приклоняє голову – а якщо робити онтологічну [3] поправку сам Бог схиляє голову. Творець преклоняє голову перед своїм творінням, владика хреститься від раба, більший хреститься від меншого. О чудо! Десниця Хрестителя возноситься над головою Христа і як неймовірно це б не звучало, возноситься над головою Бога. Як не затамувати в цю мить подиху Хрестителю, як не дивуватися ангелам, як не восхвалити диво божественного кенозису людям, як не воспіти хвалебну пісню Богу нам.
Символічні образи ікони Богоявлення показують, що ініціатива хрещення належить саме Христу, на іконі чітко зображується, що саме він слідує до Іоана а не навпаки. Він, Владика світу, сам прийшов до Іоана, просячи Хрещення. Цікавою деталлю ікони Богоявлення, є дві маленькі фігурки у ніг Спасителя, чоловіча і жіноча. Одне з тлумачень говорить що вони символізують старозавітні тексти, та ілюструють слова 113-го псалма: «Море виде и побеже; Иордан обратися вспять». Сама природа дивується цьому дійству.
Для чого Христос приймає хрещення? Ось важливе питання відповідь на яке дає можливість правильно зрозуміти, а точніше осягнути диво «Йорданської епіфанії». Проблема ось в чому, в хрещенні Іоана Хрестителя ми чуємо заклик до покаяння; він проповідував юдеям шлях до прощення гріхів. Але, якщо Іісус – Бог у плоті (1 Тимофія 3:16), то Він не потребував ні покаяння, ні прощення гріхів. Тоді для чого хрестився Ісус?
Зі Святого Письма, ми бачимо головна мета Хрещення Іісуса це явління Його Ізраїлю як Месії, це вжене не Іісус «син тектона», це Іісус – Месія. У словах Іоана Хрестителя ми бачимо цьому підтвердження «и аз не ведех его: но да явится израилеви» (Ин. 1:31). З цього Євангельського уривку ми бачимо ще одну важливу ціль хрещення, саме Іоан Хреститель, як передвісник та предтеча має показати народу на Месію, саме він має засвідчити, що ми і бачимо з тексту «пославый мя крестити водою, той мне рече: над негоже узриши духа сходяща…той есть крестяй духом святым: и аз видех и свидетелствовах». Хрещення Христа носило і обрядовий характер, за законом перш ніж почати будь-яке служіння потрібно пройти обряд очищення від ритуальної нечистоти, для цього потрібне занурення у воду «міква» [4]. Так хто торкався кісток померлого, хто куштував їжу заборонену законом, спілкувався з прокаженими, нехай «омы́ется водóю» (Лев. 15, 5; Лев. 22,4) говорить книга Левіт. Як ми знаємо, з слів самого Іісус, він прийшов не порушити закон, а виконати (Матвія 5:17), що ми і бачимо в його омовінні йорданською водою. У випадку Христа, хрещення яке Він приймає не для очищення, скоріше Він добровільно прийняв образ грішника, яким він не являється по природі. У своєму хрещенні він повністю підкорюється і слідує волі Отця, чого і нас навчає, прикладом чого і служить. Своїм хрещенням Він навчає нас покірності Божій волі.
Чуму Бог являється світу, чи точніше сказати чому Він відкривається світу? Тому що для Світу це крайнє важливо знати свого Творця, і не просто знати, а у всьому уподібнюватися йому, слідувати за ним. Світ створений Богом це не просто механізм, який може існувати сам по собі. Першопричиною його виникнення є саме воля Божа, запорукою існування сам Бог, який оживотворяє Його. Світ не можливий без Бога. Світ без Бога це хаос, життя людини без Бога це хаос. Світ виникнув з нічого і без Бога він зостається нічим, лише Бог надає йому доцільність, ось чому світ має слідувати до Бога. І коли ми говоримо про світ тобто (космос) то це не тільки макрокосмос (весь світ), але в першу чергу це мікрокосмос «людина» яка має в собі рекапітулювати цей світ і привести його до Бога. Все це стає можливим лише після подій Богоявлення.
Тому зробімо свято Богоявлення не тільки історичним та літургійним спомином Церви, зробімо його важливою подією нашого особистого життя.
Примітки:
- Теофанія (від грец. θεοφάνια = θεός – «Бог» + φαίνω – «світити, являтися, показувати,») – безпосереднє явління Бога. За вченням святих отців Церкви, всі старозавітні теофанії: ангел, купина і вогняний стовпи, Сущий, що розмовляв з Мойсеєм були явленням саме другої іпостасі Святої Трійці
- Епіфанія (від грец. Επιφάνια) термін, що використовувався по відношенню до самого факту явлення Христа у світ.
- Онтоло́гія (від грец. Όντος — суще, те, що існує і λόγος — учення, наука) — вчення про буття.
- Міква або Мікве (від. івр. מִקְוֶה, скупчення води)— водний резервуар для обмивання з метою очищення від ритуальної нечистоти, звершується перед початком служіння, як один з етапів підготовки.
Протоієрей Іоанн Довжанин,
настоятель Свято-Архангело-Михайлівського храму м. Мукачева