«Без постійного духовного зростання людина сповзає на дно», – архімандрит Серафим (Качур)

Бувають розмови, які наче розставляють все по поличках. Розмовляючи із співбесідником питання виникають не сплановано, одні за одними гармонійно вибудовуючи сенс усієї бесіди. Уважно слухаючи відповіді духовної особи, часом дивуєшся як міг до тепер цього не розуміти? Нині ми спілкуємося на актуальні духовні теми сьогодення із духівником Свято-Серафимівського жіночого монастиря, що в селі Приборжавське, архімандритом Серафимом (Качуром).

Архімандрит Серафим (Качур)
Архімандрит Серафим (Качур)

– Отець Серафим, сповідуючи людей, розмовляючи з ними, які можете виокремити питання духовного плану, що найбільше турбують вірників?

– Думаю з роками нічого не змінюється, спокуси і пристрасті залишаються тими, що були і тисячу років тому. У Священному Писанні є таке поняття, як день Господнього посещения. Ось якщо людина почує голос Спасителя, прийме Його слова в своє серце й душу, вона зможе пройти всі перепони і ніякі спокуси не зачіпатимуть її відчутно. Доки люди не проникнуться щиро євангельськими словами Спасителя, доти вони не зможуть перемінитися.

– Приборжавська жіноча обитель є чи ненаймолодшою по віку монахинь. За вашими спостереженнями, невістами Христовими бажають стати  воцерковлені особи?

– В монастир дуже часто приходять ті люди, які не виховувались у духовних сім’ях. На нашу людську логіку це важко зрозумітию логіка для нас в тому, до обителей ніби мали б йти тільки із духовних сімей, а є навпаки – в монастир здебільшого йдуть ті, котрі не знали Христа й прийшли до віри різними шляхами. Господь Сам вибирає собі служителів: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав» (Ін. 15, 16).

– Напевно, серед усіх послухів, головним для насельниць є молитва…

– І тільки так, тому що всі послухи, які відбуваються в монастирі є допоміжними до молитви і  ніколи фізичний труд не перевищить духовного значення. Тобто, певний вид послуху є тільки якби перервою від молитви,  ну і, звичайно, є потреби, за якими мусимо дивитися. Коли ж звучить дзвін на ранкове чи вечірнє молитовне правило, сестри залишають всі свої послухи і йдуть до храму.

– Як молодій людині зробити свідомий вибір щодо життєвого шляху – сім’я чи монашество?

Немає бути роздумів, людина має бути непохитно впевненою в тому, що обирає. Нехай людина не надіється на якусь побічну допомогу чи знамення –  в першу чергу, вона має сама вирішити чи готова йти за Христом як ішли апостоли, чи готова як мироносиці служити Христу і все своє життя віддати Йому. Якщо в цей час не найдуться такі люди, які бажають служити Богу своїм життям в монастирі, то світ може перестати існувати.

monahh– Монашество – це…?

– Це досконале Християнство. А також не примусовий, а вільний вибір людини. Господь каже: «Коли хочеш бути досконалим,.. приходь та йди слідом за Мною» (Мф. 19, 21). А тим Своїм учням, які просили йти попрощатися з рідними, говорить: «Жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого» (Лк. 9, 62). Ця досконалість в дійсності є тим преображенням, яке дарує Господь. А досягається вона виконанням всіх заповідей Євангелія, в монашестві також ще з дотриманням обітниць нестяжання і дівства.

– Все ж основна частина людей обирають для себе інший шлях спасіння – сімейне життя, яке часто прирівнюють до не меншого подвигу, ніж те, яке є в монашестві…

– Сім’я є малою Церквою. Людина не може жити для себе, наче черв’як, вона так створена, що потребує дарувати комусь радість, щастя, тепло і турботу. Якщо людину не спитають «коли ти прийдеш?», «чи болить тебе?», якщо їй немає з ким зустріти Пасху, Новий рік чи Різдво, то ця людина є «не» щасливою. А в сім’ї є можливість жити не для себе, а служити ближньому, адже навколо завжди є люди,  яким ти потрібний, які потребують твоєї уваги. І для усіх є нагода виконувати Господні заповіді, в чому й заключається любов до ближнього й до Бога.  У монашестві вся любов направлена до Бога і частково до ближнього, у сім’ї – кожного дня до ближнього, на родичів, сусідів. Мається на увазі не лише матеріальна допомога чи фізичний труд, а й навіть просте вислуховування людини, можливість подарувати їй свій час, пожертвувати своїм відпочинком, аби розділити її радість чи горе і, таким чином, послужити їй.b7ajplgexgq

– А як не помилитися у важливому життєвому виборі супутника життя? Що тут є найосновнішим?

– Знаєте, любов не можна прирівнювати до чогось дріб’язкового. Одна справа надумати купити собі квартиру, автомобіль, яхту, – це не той випадок, тут не можна порівнювати, думати підійде-не підійде. Любов не можна не відчути і не побачити – якщо вона є справжньою, вона є одразу! Це й є відповіддю на запитання. Звісно, немала увага молодими людьми  надається зовнішності свого обранця, але я б сказав, що все залежить від внутрішньої чистоти серця й душі юнака чи дівчини. Не завжди цей критерій відіграє головну роль. Це ми часто заганяємо себе в рамки і живемо ілюзією: я  гарна (ий) тільки будучи такою (им), чи взагалі по життю робимо собі правила – маю жити так і не інакше – це фікція, міраж, людина насправді ніколи не буде щасливою у такому разі. Ми розкриваємося і стаємо справжніми саме тоді, коли не ставимо собі якихось умовних обмежень.

– Часто людей турбує питання як позбавитися від лукавих помислів під час духовної брані, як себе практично поводити?

– Якщо людина ставить перед собою подібне запитання, то значить не просто ходить до храму, аби поставити свічечку і загальну галочку. Взагалі ж неможливо, аби в людини не було помислів – серце й мозок працюють  щосекундно і вдень, і вночі. Тому думки можна тільки замінювати. Якщо ми аналізуємо свої бажання, слова, вчинки, стараємося себе підбадьорувати і стежити за власним мисленням, тоді ми зможемо контролювати хід думок. У святих отців читаємо, що якщо людина досягала успіху у молитві, вона могла бачити як помисел наближається до неї і навіть не розглядала чи добрий він чи поганий, а стримувала, кажучи: «я тепер молюся, поки мене не тривож», –  людина повністю поставала перед Богом. Аби досягти такої досконалості потрібно тренуватися і вчитися керувати своїми помислами. Це не дасться просто так і за кілька місяців, треба докладати багато зусиль і ніколи не забувати про смирення перед Богом, бо доті нічого не виходитиме. І також особливо важливим є регулярне спілкування зі своїм духовним наставником, дослухання до його порад.

– Як досягти істинного покаяння?

– Шляхом духовної вбогості і плачу, як каже перша заповідь блаженства «Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне». Але плачу не в плані сліз, а особливого внутрішнього, сердечного налаштування з розумінням своєї немочі і гріховності. Важливо, що цього не повинні бачити інші, це має бути сокровенним для людини.

Святі отці вчать, що допоки Господь не подивиться на нас, ми не зможемо щиро покаятися. Загалом без смирення й покаяння людина нічого не може досягти у своєму житті. Бачення своїх гріхів, як вчить святитель Ігнатій Брянчанінов, є духовним даром і досягається постом, молитвою та колінопреклоніннями.

– Одним із великих гріхів сучасності є аборт, який, на жаль, здійснює багато жінок. Як можна загладити провину у цьому випадку?abort0

– Якщо жінка має страх Божий, то розуміє усю важкість гріха аборту і що би не було, не стане його робити. Проте, якщо такий прикрий вчинок все ж є у власній біографії, треба постаратися дієво допомагати іншим і, таким чином, принести своє покаяння перед Богом. Є діти-сироти, які зростають без батьків – ось принесіть їм кілька апельсинів, лимонів, бананів, хоч раз у році, є діти та старші немічні люди – пожертвуйте  їм на лікування. І головне, щоб жінки не радили знайомим подругам  робити той гріх, який вчинили самі.

– Серед не простої нинішньої ситуації в Україні, багато людей ставлять питання чому так є, чому Бог попустив бути такому…  

– Це запитання прекрасно лягає в навздогін сказаному тільки що – кращого пояснення тому, що відбувається нині, просто не знайдеш. Якщо відкриємо Старий Заповіт, то побачимо, як колись Господь через пророків відповідав про причину війн, а саме – за примноження гріхів і забуття закону Божого.

Ще коли був тільки початок війни, один зі священнослужителів сказав золоті слова: Господь Довготерпеливий, але не може терпіти двох гріхів – содомських і гріха аборту. Якби і в нашій країні не було цих гріхів у такій значній кількості, то й війни б не було. Війна може бути наслідком і покаранням для всього народу за вбитих ненароджених дітей.

– Насамкінець, отець Серафим, що б ви могли побажати нашим читачам?

Я б звернув увагу на належному дотриманні щонайменшого молитовного правила – ранкових та вечірніх молитов. Якщо людина не буде молитись, не дотримуватиметься посту в середу й п’ятницю, не матиме все нових і нових духовних запитань, – без постійного духовного зростання почне деградувати і сповзати на дно. Тому усім читачам бажаю рости духовно, окормляючись у священнослужителів та, навіть, беручи приклад із духовно досвідчених мирян.

Бесіду вела Ольга ПАЛОШ,

спеціально для https://m-church.org.ua/

Переглядів: 195

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

16 − 10 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.