4 листопада 2016 року, керуючому Мукачівською єпархією, Високопреосвященнішому Феодору, архієпископу Мукачівському і Ужгородському виповнюється − 50 років від дня народження!
До цього ювілею Інформаційний відділ єпархії публікує серію публікацій, бесід, статей в яких будуть зібрані спогади, переживання, емоції, враження, побажання та інтерв’ю різних людей в житті яких була зустріч з владикою Феодором. В цих матеріалах будуть також інтерв’ю з владикою та його роздуми про сьогодення та природу Церкви.
Цикл спогадів ми вже раніше розпочали з напевно найбільш наближених до архієрейського богослужбового служіння владики – це його іподияконів. Матеріал вийшов під назвою: «Архієрейські іподиякони Мукачівської єпархії: «Ми маємо гарний приклад, котрий для нас є зразком по життю».
Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з владикою Феодором під назвою: «Десять «ювілейних» питань архієрею». Забігаючи наперед, скажемо, що це матеріал із майбутньої книги про архіпастиря: «Коли плаче вітер…»: життєвий шлях, інтерв’ю, архіпастирські бесіди, вітальні адреси, проповіді, статті архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора − публікується вперше.
Отож, ще раз до сказаного перейдемо через прочитання…
∗ ∗ ∗ ∗ ∗
Десять «ювілейних» питань архієрею
Людський дух, тіло і служіння Йому – Богу… Людина і Бог! Одвічна дилема розуму, віри, інтуїції, інтелекту і логіки… Проте, ця дилема розбивається в крах, коли в силу вступає віра, не як категорія «впевненості» в існуванні Творця, а як категорія «вірності» Йому. Це на 360° міняє все сприйняття всесвіту.
У свої 50 владика Феодор – це унікальний, «живий», «співпереживаючий», «простий», «досяжний», «відвертий» і дуже добрий архієрей. Наш архієрей не кабінетний адміністратор чи можновладний керманич. Він перш за все сам є там і в тих обставинах, які потрібно вирішувати і творити.
Майже щодня, по своєму послуху, приходиться бути біля нього, бути в «його шкурі», а часто і в – «голові», щоб жити разом з ним його думками, ідеями, біллю, переживаннями… Те, якого ми бачимо перед собою владику – це лише фізіологічний зовнішній портрет людини. Часто за цим портретом є «інша», внутрішня людина. Часто, як і всі ми, це людина зі своєю біллю, думками і баченням, які назавжди залишаться в серці лише цієї людини. Так влаштовані ми – люди.
«Інаковість» від інших у владиці Феодорі полягає в його якомусь незвичному, я б сказав навіть «дивному» погляді на людей, обставини. Спостерігаючи за його думками, вчинками, рішеннями іноді спочатку у єстві бурлить «протест» чи навіть «обурення», щодо якогось його вчинку, а з часом дивуєшся мудрості з якою все вирішується.
Чому? Як? Звідки? На ці всі питання можна отримати відповідь прочитавши цілком нарис про нашого святителя, проте, зараз давайте ще раз поспілкуємося з владикою на теми, які сподіваємося всім нам будуть близькими і «живими». На теми, які сподіваємося допоможуть нам подивитися на «ще одного», «іншого» архієпископа Феодора.
В рік ювілею ми вирішили задати владиці десять «не» стандартних питань з повсякденного буття.
Владика, що повинен робити і зробити священнослужитель, щоб людська «природа болю» була вгамована?
Відповідь на це питання криється в назві книги преподобного Паісія Афонського «Коли чужа біль стає своєю». Це звичайно важко, але зменшити або знищити біль можна тільки співчуттям та безпосередньою участю в несіння хреста ближньої людини. Це не теорія! Це практичне виконання заповіді даної Христом. Той, хто відчув та переніс біль знає, як це важко і знає, як це легко водночас. Особливо це відчутно, коли усвідомлюєш, що біль забирає не людина, а саме Христос. Премудрий Омар Хаям одного разу сказав: «Ніколи не кажи Богу, що в тебе є проблеми, краще скажи проблемі, що в тебе є Бог».
У Вашій особистій інтерпретації і світосприйнятті, словосполучення «Жива Церква» – це:?
Найголовніше – це служіння та участь в літургії. Пригадується відповідь митрополита Миколая (Ярушевича). На запитання, як Ви можете проповідувати в країні з войовничим атеїзмом, він відповів: «Ми служимо літургію». Без літургійного життя нема Церкви. Без Євхаристії немає живого спілкування з Богом.
Коли людина втрачає свій особистий «центр» життя і всесвіту, як його відреставрувати в собі?
Шукати порятунку у людей часто є обманом. Треба зробити все, щоб Христос знайшов нас. А для цього портрібно просто мати намір, бажати Його і повірити Йому. В такому стані реставрації людини про який йде мова не завжди допоможуть аргументовані переконання. Потрібно просто, наприклад, зайти в храм і в тиші постояти перед іконою Спасителя. Думаю людина вийде з храму з інакшими думками.
Які слова Ви говорите молодим священнослужителям, в момент їхнього висвячення в сан священика?
Вони не завжди однакові. Це дуже особисте, і кожного інше. В декількох словах хочеться донести ставленику, що буде звершуватися в момент хіротонії.
Залог, який вручається новопоставленому священику є не особлива церковна святиня, не містичний образ, а істине Тіло Христа Спасителя. А це вже страшно! Ставленик повинен усвідомлювати у яку область він вступає і на який хрест має зійти у своєму житті. Єдина втіха, що благодать «Немощная врачующая і оскудевающая восполняющая».
Чи буває коли-небудь архієрей «самотньою» людиною?
Дуже часто. Навіть серед великої кількості оточуючих людей. Колись архієпископ Мукачівський і Ужгородський Євфімій (Шутак), сказав, що архієрейство – це удел самотності. Але це в розумінні людському. В духовному сенсі архієрей має можливість, як ніхто, насолоджуватися самітністю.
Чому часто говорять, що Божественна літургія ніколи не буває однаковою?
Здається це залежить від стану серця того, хто співслужить Христу. По уставному змісту літургії абсолютно однакові. По духовному – завжди різні. Все залежить від підготовки священика до священнодії та від людей, які приймають участь в богослужінні. Буває прикро, коли ієрей промовляє «со страхом Божим і вірою приступіте», а ніхто не приступає.
Зовнішнє і внутрішнє: як людині не загубити у своєму житті Христа?
Є один принцип: для чистого все чисте! Той, хто пізнав Христа, для такої людини всі світлі, всі добрі, всі чисті. Пізнати Христа можна не завжди виконанням букви закону, зовнішньої букви закону, а виконанням головного закону Бога, який йменується любов’ю. Є в Євангелії слова, які всі знають напам’ять, але не вникають в їхній зміст – «Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам» (Ін. 14, 21). Зверніть увагу на глибину цього простого, але фундаментального євангельського одкровення.
Ви є спостережлива людина. Яка найголовніша мить на яку Ви звертаєте увагу у своїх баченнях?
На тишу. Фізичному та духовному сенсі цього явища. Дуже часто спостерігаю, що тиша має звуки. Звуки, які може спіймати тільки серце. Найкращий час – це час проведений у самітності під час слухання «тиші». Це дуже значимо в житті. А тиша в душі – це найблагодатніший стан. Тишу навіть можна слухати посеред багатолюддя. Рекомендую, при можливості, коли людина буває на одинці послухати її.
Одне із Ваших життєвих кредо: «Ніколи нічого не боятися»! В чому людям шукати секрет сміливості в житті?
Ніхто ніколи не може людині причинити зла, якщо вона сама своїм життям та діями не буде причиною цього зла. Фактом є те, що будь-яке випробовування завжди йде на користь людині. А, випробовування у вірі – є стержнем нашого духовного становлення. В питаннях віри, не допустимі жодні компроміси, тому що Господь ніколи не залишить тих, хто ревно сповідує Його святе Ім’я. Одним із парадоксів Християнства в тому, що страждати за Христа завжди є радістю. Жити з Ними, дихати Ним та служити Йому є головною ціллю кожного, хто став на шлях хрестоносіння, віри і служіння Йому. Можна допустити компроміси в повсякденному житті, у людських відносинах, проте не у вірі. Все скоро минає і кожен з нас стане перед лицем Божим. І в цьому контексті за мить стають марними всі зовнішні клопоти та вщент розсипаються суєтні бажання нашого серця. Тоді залишаться: тверде сповідування віри, добрі справи, покаяння, милість, жертовність, сповідництво і це все розчинене та покрите Христовою любов’ю. А, пізнати любов можна тільки стоячи у підніжжя Хреста, якого потрібно безбоязнено сповідувати в житті не словами, а дієвим серцебиттям та відповідними вчинками. Призиваю всіх без страху і боязні, відкрито жити з Христом в Його єдиній спасительній Церкві Христовій, православно сповідуючи Його святе Ім’я.
Про що потрібно розмовляти з Богом в першу чергу?
Бути вдячним Богу за всі Його благодіяння. Напевно – це перше, що повинне лунати в молитві до Свого Творця. Святі навчають, що людина з вдячним серцем ніколи ні в чому не мають потреби. Якщо об’єктивно підійти до аналізу нашого життя, то 95% ми маємо благодіянь Божих, а 5% – випробовування та скорботи. Ось і пропорція в молитві: 95 відсотків вдячності, а 5% – помилуй, спаси, допоможи…
Розмовляв:
протоієрей Олександр Монич,
голова Інформаційного відділу
