«Ми повинні духовно обертатися навколо Голгофи» – владика Феодор

Слово в третій день Великого посту

(після читання Покаянного канону преподобного Андрія Критського)

 Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Якщо підсумувати всі смислові значення Великопосних богослужінь, особливо першого тижня, то ми побачимо, що всі вони пов’язані однією з великих добродітелей Церкви – покаянням.

Ця чеснота виводить людину з безодні гріха до висоти небесної. Це те покаяння, яке людину відроджує, обожує. Це покаяння, яке із розбійника робить святого. Покаяння – це добродітель, яка перероджує душу людини, і очищає її незалежно від того, в які б гріхи та беззаконня не впала людська душа.

Ми часто хочемо зрозуміти чому ми каємося, заради чого, для чого воно нам потрібне? Причина тільки одна. Її видно тільки через призму Євангелія. Там ми бачимо, знаємо і розуміємо, що покаяння нам необхідне заради, зверніть увагу, – любові Христової. Ще раз зверніть увагу, не нашої любові, а любові Христової!

В цей період центром всіх великопісних богослужінь є Голгофа, яка стоїть перед вами, посередині храму. На ній ми бачимо з розпростертими руками розп’яту безмежну Любовь – Христа Спасителя. Ця Любовь покриває безліч наших падінь!

Чи можна собі уявити таке, щоб людина ображала Бога, який стільки благ дарував роду людському? Він створив всю красу світу, дав Сина Свого Єдинородного заради нас, щоб ми наслідували вічне блаженство, а людина не тільки ображає, але й робить найбільший злочин у світі – розпинає Свого Творця.

Ці слова нам добре знайомі. Ми їх чуємо щороку, проте дивлячись на середину храму, на Голгофу ми кожен раз поринаючи в безодню нашої «не» любові, тому що перш за все будь-який гріх є прояв «не» любові, ми поринаємо в безодню Його безмежної любові.

В святоотцівському «Патерику» описується такий випадок. В одному з поселень жила одна самодостатня людина. Вона була багата, але дуже жорстока до інших. Цей чоловік не давав милостині, рідко відвідував храм. Він мав дуже жорстокий характер. Так в житті сталося, що один дуже бідний, практично жебрак, знеможденний чоловік під тягарем свого положення одного разу постукав в двері цього багатія. Від багатія він не просив ані грошей, ані одягу, – просив кусок хліба. Багач з криком вигнав жебрака. Але переможений голодом бідняк зупинився, і смиренно знову навідався до багатія. Знову лунали лайки, образи. Знову слуги багатія викинули далеко від будинку – бідняка. Бідняк був настільки знеможденним, що ледь не помер з голоду. Він втретє підходить до хати і вже нічого не просячи починає посилено молитися за свого кривдника. Багач дивлячись на таку образу для себе, бере і зі злістю кидає в бідного кусок засохлого хліба. Бідняк зі сльозами падає на коліна і на очах багача піднімає цей кусок хліба і з великою радістю з’їдає цей хліб і дякує Богу за цього чоловіка, який нехай навіть таким чином, але врятував його життя.

Далі в Патерику йдеться про те, як помирає багач. Його душа опиняється перед Богом. Стоять ваги. Ангели, стоячи по праву сторону, в книзі його життя шукають хоч якусь добру справу. Демони наклади на вагу стільки поганих справ, що ваги різко пішли вниз. І ось несподівано ангел знайшов кусок сухого хліба, який він зі злобою кинув бідному. Перед лицем Бога ангел кладе цей хліб на вагу і він переважує тяжкість протилежної сторони.

Зверніть увагу, який Бог милосердний. Яка дрібниця, яка навіть зроблена зі злобою, але вона була головною доброю справою, яка його врятувала!

В Євангелії є такі слова: «Інакших суд Божий, інакший суд людський» . Якщо б Господь судив нас по наших людських мірках, – мало хто б наслідував вічне блаженство! Господь нас судить через глибину і безодню цього хреста, який стоїть перед нами. Через глибину розп’яття. Не дивлячись на те, що ми, люди, Його розіп’яли – милує нас!

Так ось, щоб зрозуміти, що звершується в ці дні Великого поста, ми повинні знати, що покаяння це вираження Його любові і що гріхи нам прощаються заради Його безмежної любові.

Звершуються дивні речі. На сповіді перераховуючи свої гріхи ми говоримо, що ми щиро каємося, і в той момент хартії з нашими гріхами розриваються на небі і стають чистими.

Покаяння є вираженням не нашої, а безмежної Любові Христа Спасителя. Звернімо увагу на одну річ: гріхи зникають, після того як ми каємося і виправляємось, а наші добрі справи записані ангелами не зникають ні при яких умовах.

Нещодавно ми говорили про так зване умовне дзеркало на Небесах. Дзеркало в якому відображаються всі наші рухи, погляди. Так ось на Небі записується кожний подих нашого єства, рух серця, кожне сказане слово, будь-яка добра чи не добра справа.

Великий подвижник нашої сучасності, який представився в 1994 році і прославлений Православною Церквою у 2015 році, святий, якому як описують його учні на яву являлася Богородиця, – преподобний Паісій Святогорець, пише: «Я бачив в аді мільярди душ, які там горять, і всі вони благали Бога повернути їх на землю лише на п’ять хвилин». Для чого? Для того, заради чого ми з вами тут стоїмо. Заради Хреста і Голгофи, стоячи перед якими можна зробити спробу вмолити Бога про прощення своїх гріхів, покаятися, переродитися і спасти свою душу.

Духівник архімандрита Василія (Проніна), нині вже канонізований святитель Іоанн, архієпископ Сан-Франциський і Шанхайський пише: «Через декілька секунд після смерті всі люди стають віруючими». Чому? Тому що все стає реалією. Життя вічне і земне стає перед нами реальним! Ми всі станемо віруючими і будемо просити в Бога п’ять хвилин, щоб повернутися на землю. Все усвідомити і покаятися, але це вже буде не реально. Це страшні речі. Ми часто в житті граємося з вогнем, при чому вогнем незгасаючим – вічним.

Це все розповідаю, не для того щоб настрашити когось, а щоб ми могли реально усвідомити і уявити, що сьогодні центром Вселеної є середина кожного храму! Ми повинні духовно обертатися навколо Голгофи! Вона має бути з нами щохвилини нашого життя. Ми, розмірковуючи про любов Христа до нас, повинні житті з Голгофою в очах.

Церква сьогодні пропонує нам дивні слова, які ми чули під час співу канону. Ми всі разом співали слова кондака: «Душе моя, душе моя, востани, что спиши?» Здавалося б, в чому полягає сон душі, ми ж не спимо, ходимо, бачимо один одного. В чому ж тоді полягає сон нашої душі? А він проявляється в нашій недбалості і безпечності.

Для того, щоб пробудитись від сну потрібно, як пише апостол, душу зігрівати благодаттю, яка нам дана. Кожний день, без винятку, у цей Великий піст творіть добрі справи, шукайте бідних людей, щодня робіть милостиню, при чому це не має бути матеріальна допомога, деколи слово втіхи, сказане з любов’ю, приділеною увагою до людини є більшим за хліб насущний. Тому шукайте можливість допомогти будь-чим будинкам престарілих, дітям-сиротам. Складіть собі певний духовний план. Навідайте одиноких хворих людей, які лежать в лікарні, подаріть комусь Євангеліє, навчіть Іісусової молитви, приведіть до храму дитину.

Якщо ми подібні справи робитимемо усі 49 великопісних днів, то вже після Воскресіння Христового не зможемо не поділитися з ближнім паскою, крашанкою, усім тим, що Бог посилає нам. А насправді ми все маємо для життя, однак не все використовуємо для духовного життя.

Докладемо ж браття і сестри все своє усердя заради того, щоб реалізувати у своєму житті Його любов до нас і тоді Бог обов’язково сподобить нас бути з Ним. Амінь.

 

Ужгородський Свято-Хресто-Воздвиженський собор

16.03.2016

Переглядів: 62

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

1 + 18 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.