З новим роком

 Не вступай на стезю нечестивых и не ходи по пути злых;

оставь его, не ходи по нему, уклонись от него и пройди мимо; потому что они не заснут, если не сделают зла;

пропадает сон у них, если они не доведут кого до падения;

ибо они едят хлеб беззакония и пьют вино хищения…

Путь же беззаконных – как тьма; они не знают, обо что споткнутся.

(Притч. IV, 14-19)

imagesНе зрозумійте мене не правильно, це всього лиш мої думки, роздуми в новорічну ніч. Всі вітають один одного хто як знає, летять вітання  звідусіль, і всі такі різні, оригінальні, слава Богу з цим біди немає в Інтернеті їх хватає, на крайній випадок напишемо просто «Зі святом …». Але чого чекати в новому році? Коли почнемо боротися з гріхом? Адже від гріхів, чи то моїх, чи то інших людей, страдаємо ми, ті хто біля нас, страдає народ, земля …!

Постараюсь якомога детальніше роз’яснити що хочу донести до людей, і думку свою приведу на прикладі звичайного землероба, на цей раз так мені буде зручніше.

Якщо говорити коротко то все життя людини можна порівняти всього з одним звичайним роком. З зими починаємо рік, весна, літо, осінь, і закінчується все знову зимою.

“И вы, отцы, не раздражайте детей ваших,

но воспитывайте их в учении и наставлении Господнем”

Ефесянам 6:4

В нашій державі рік починається взимку, а взимку що ми робимо, гріємося біля тепла, їмо те чим запаслися, і святкуємо новорічні та різдвяні свята, а ще по бажанню якось розважаємося, сані, лижі, сніжки, насолоджуємося зимою і якщо не маємо потреби то стараємося менше виходити на холод. Наше дитинство дуже схоже до зиму, ніяких турбот, ми гріємося під материнським серцем, батьки до нас відносяться як до справжніх гостей, і на кормлять і спати покладуть і зігріють, життя безтурботне. Коли дивишся з вікна теплої кімнати зима прекрасна, але в своїй красі вона несе і небезпеку, взимку холодно і якщо не одягатися і не бути готовим до зими, легко застудитися, захворіти, замерзнути. Зима це дитинство, ми під захистом батьків, під їхнім вихованням, турботою, але достатньо їх не послухатись, і може бути біда. І багато таких прикладів знає життя коли з малку дитина стає не на той шлях, лишається родинного тепла, її душу обвиває гріх, комусь доводиться рано подорослішати а в комусь відмирає людяність. Як результат ми втрачаємо людину а натомість отримуємо холодний безсердечний лід, ще одну загублену мертву душу наповнену страстями, що сама страждає і від якої інші можуть постраждати. Чия тут вина, може батьків що не зігріли своїм батьківським теплом, не дали дитині потрібної уваги не пояснили що таке холод, не підготували, а може навпаки аж занадто сильно обпікали і душили дитя своєю турботою. Чи може спокуса з вулиці манила, діти, ігри, сміх, білий блискучий сніг, занадто спокушав і не в змозі втриматись дитя вибігає на вулицю, молоде душа не загартована, не готова то того що зовні, стає легкою жертвою слуг сатани.

Ибо будет время, когда здравого учения принимать не будут, но по своим прихотям будут избирать себе учителей, которые льстили бы слуху; и от истины отвратят слух и обратятся к басням.

(2 Тим. III, 4)

Але маємо милість Божу, люблячу родину і в житті настає весна, чудесна пора року, наша молодість. Ми відчуваємо аромати молодих квітів спів пташок, нашому серцю близькою стає своєрідна романтика. Кров кипить від енергії та молодих сил. Такі ж молоді енергійні друзі, однолітки, дають можливість себе відчути дорослим, серйознішим, так і манять вилетіти з сімейного гнізда на зустріч пригодам, пікнікам, походам. І починається все те що раніше було закрито від нас, чи то послух батькам як скло вікон відділяли нас від вулиць, чи може ми подорослішали, якби там не було але в крилах ми відчули силу а це заставляє вилітати із гнізда. Слід бути обережним, з кожним таким польотом ми віддаляємося і все на довше покидаємо свій рідний дім. Часті пікніки, походи, компанії, ігри, ну як тут не піти, йдуть всі і я піду, але це все не серйозно, це забави відпочинок, всьому свій час, можна піти і погуляти і відпочити але, у нашій владі вся велика весна, не можна її всю прогуляти, це блаженний час сіяти, молоді з батьківською допомогою засівають землю зернами, насінням, і на цих землях вони трудитимуться літом, і восени зберуть врожай.

Лжеапостолы, лукавые делатели, принимают вид Апостолов Христовых. И не удивительно: потому что сам сатана принимает вид Ангела света, а потому не великое дело, если и служители его принимают вид служителей правды; но конец их будет по делам их.

 (2 Кор. XI, 13-15)

Минають дні, сонце стає теплішим для нас, засіяні землі покриваються зеленю, настає літо. Наше життя нам приносить  тепло. Своя власна сім’я, діти, міняються потреби, звички, ми дорослішаємо а значить чогось все таки життя нас вчить. Лишається лише закотити рукава і мирно трудитися над вирощуванням нашого насіння. Та як же ти будеш мирно трудитись коли навколо стільки спокус, всі кудись їдуть, відпустки, море, пляжі, вечірки, світ наче переробився і кудись масово тікає відпочивати. Але коли ж нам трудитися як не літом, нічого окрім самих людей нам не заважає, а навпаки тепло і хороша пора додають сил і натхнення розвиватися, трудитися на нивах життя. Тільки не піддатися на спокуси «праздних» людей, тих що так і не подорослішали, хто літо свого життя проводять в постійних гуляннях, компаніях, в кого лише насолода та азарт в думках, чиє серце наповнене бісами блуду, п’янства, тощо, а душа  страстями, хто живе сьогоднішнім днем і не замислюється над скорим пришестям осені а за нею і зими. Жаль, дуже нам жаль буде коли пройде тепле літечко і на серці з’явиться печаль про бездумно, марно прожитих днях.

Род проходит и род приходит, а земля пребывает во веки.

Восходит солнце, и заходит солнце, и спешит к месту своему, где оно восходит…

Все реки текут в море, но море не переполняется: к тому месту, откуда реки текут, они возвращаются, чтобы опять течь…

Что было, то и будет, и что делалось, то и будет делаться,

и нет ничего нового под солнцем…

Нет памяти о прежнем; да и о том, что будет, не останется

памяти у тех, которые будут после.

(Еккл. I, 4-11)

завантаженняІ вже не так співають птахи,

і наче дні стають коротші,

серце огортає смуток,

в життя приходить осінь.

Для нас відповідальна мить, пройшли роки

і тепер ми зможемо побачить

над чим трудились все життя,

літні дні на що могли ми стратить.

Ми мудріші стали і руки вже болять від тяжкого труда,

але ще трішки треба постаратись, довести всю роботу до кінця.

Осінь страх на нас наводить холодними ночами,

хмарами покрилось небо, хворіє серце сповнене печалі.

Не за горами вже зима, душею відчуваємо і серце знає,

Що взимку все навколо засинає, все вмирає,

Хто не готовий той не матиме життя.

Автор: о. Іоан Монастир

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

5 × one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.