Минуло вже майже два тижні, відколи ми повернулися звідти… З місця, де ми почувалися вільними від усього. Дотепер наші серця усе ще там. Наші думки у вільний час повертаються туди. Ми згадуємо про те, як ми молились, спілкувались, жартували, співали і жили на повну під Божим покровом. Чомусь згадуються слова Августина Блаженного: «Люби Бога і роби, що хочеш»…
Майже 4 дні і 3 ночі у Свято-Маріє-Магдалинівському жіночому монастирі с. Зарічева Перечинського району справили на усіх нас, без виключення, незабутнє враження. Звісно, їдучи туди, ми розуміли: знайдемо нових друзів, будемо більше відвідувати богослужіння. Проте відбулося щось невловимо більше, про що ніхто й не думав: ми здружилися і стали однією духовною сім’єю, яку об’єднав сам Бог.
Кажуть, одна поїздка може змінити усе життя. Для нас наша поїздка до табору і перебування у ньому змінили погляд на різні речі, на одне одного і світ загалом. Уже під кінець ми дійшли до висновку – тут кожен знайшов і отримав те, за чим їхав. Без перебільшення. Тому нам так не хотілось їхати і повертатись… Однак втішаючи себе тим, що наступного року табір знов відбудеться (а ми обов’язково за цим будемо пильно стежити 🙂 ), ми змирюємося і веземо додому частинку тепла і Божої благодаті.
Від імені усіх учасників молодіжного зльоту «Молодь ЗА приМИРення» висловлюємо щиру вдячність архієпископу Мукачівському і Ужгородському Феодору, з благословення якого відбувся зліт, ігумені Варварі (Поп) з сестрами жіночої обителі с. Зарічева, нашим дорогим серцю отцю Антонію Добошу і отцю Олександру Моничу, які ці дні провели разом з нами, а також усім тим, хто долучився до організації і проведення чотириденного табору. Божої підтримки Вам у нелегкому служінні і благодаті на нові проекти, що допоможуть молоді пізнавати Божу милість. На Многая і Благая Літа!
Протоієрей Антоній Добош, голова Відділу сім’ї Мукачівської православної єпархії:
– Ідея проведення молодіжного табору виникла ще під час дитячого табору «Камо грядеши», аби не залишити поза увагою наші молодіжки. Хотілось зробити змістовний табір при монастирі, щоб щодня була можливість помолитися. У першу чергу, хотілося наповнити табір богослужінням і участю у Таїнствах сповіді і Причастя, показати молоді чим живуть монахи і збагатитися духовними цінностями. А вже після цієї основи складовими мали бути бесіди зі священиками. Ми зі священиками узяли благословення від архієрея і за його підтримки табір відбувся. Відіграла допомога й настоятельниці Маріє-Магдалинівського монастиря ігумені Варвари, а також насельниць обителі. В результаті ми отримали те, що хотіли.
Протоієрей Олександр Монич, голова єпархіального Інформаційного відділу:
– Кожне молодіжне зібрання у наш час є явищем. Тепер молодь дуже важко зібрати, але разом з тим, ми збираємося і такі зібрання дають, перш за все, живе спілкування. Вони стирають бар’єр між священиком і віруючою людиною – у таборі можна легко підійти до священика, спитати про будь-яке питання, яке цікавить. У нас, навіть, були випадки, коли молоді люди знаходили свою другу половину під час таких з’їздів.
Кожний табір, який проводиться на території храму чи монастиря – це не просто активний відпочинок, це не екотур, це табір, де людина збагачується духовно. У наш віртуальний час ми намагаємося показати молоді, що є реальний світ, де можна співпереживати одне одному, ділитися радістю чи проблемами. Молоді люди перезавантажуються і виходять з табору зовсім іншими, роблять для себе особисті висновки. Ми, як люди робимо все можливе, але усе робить Бог – Він, як би це парадоксально не звучало, Сам приводить людину сюди. У подібних таборах усіх нас збирає Господь. Основним месиджем цьогорічного табору було прищеплення молоді бажання молитися за мир в Україні, щоб Господь чим скоріше дарував спокій на нашій українській землі.
Наталія Порташ, учасниця молодіжного зльоту, с. Заріччя Іршавського району:
– Я навіть не очікувала, що усе буде настільки приємно, тут зібрались дуже хороші люди. Навіть після табору між усіма нами залишиться любов. Ми провели ці дні, як одна сім’я, обмінювалися необхідними речами. Дуже дякуємо матушкам за їхню турботу і за те, що прийняли нас. Хотіла би, аби цей табір був щорічним, але, щоб він тривав щонайменше тиждень (сміється – Авт.).
Юрій, учасник молодіжного братства на честь Блаженнішого Митрополита Володимира с. Кучава:
– Мені дуже сподобалося, тому що в таких таборах люди преображаються. Священики старалися залишити в нас частинку Христового вчення і Матері-Церкви, щоб направити на правильний шлях. Я сам прийшов до віри через братство, через подібні табори, тому такі заходи для мене особливо радісні й цінні.
Олександр Алмашій, староста молодіжного братства на честь Блаженнішого Митрополита Володимира с. Кучава:
– Я взагалі не знав чи на 100 % зможу потрапити до табору через сімейні обставини. Але усі друзі зібрались їхати, тож і ми з братом поїхали. На початку табору ми з іншими молодими людьми не знали одне одного, однак зовсім скоро усі здружилися і між нами не було ніяких притирань. Думаю, що кожному табір приніс певну користь. Дні, які ми там провели були особливими: ми не відчували ані який сьогодні конкретно день, ані години не помічались – час був безмежний. Душа відчувала благодать. Навіть, коли виникали які-небудь незначні непрорахування, вони були не суттєвими і їх не можна назвати мінусами. Нас смачно годували монастирською їжею. Загалом, хочу сказати, що усе було дуже добре. Дякуємо усім за можливість гарно провести час!