Серед мальовничої природи села Осій Іршавського району Божою волею постав Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир. 24 червня в святій обителі велично вшановували пам’ять ікони Божої Матері «Достойно Єсть» («Милующая»), яка є особливо шанованою в монастирі. На свято зібралася велика кількість священнослужителів та вірників Мукачівської православної єпархії, аби прославити Божу Матір, Яка кожну людину покриває Своєю материнською любов’ю та опікою. Про життя молодої обителі нам розповіла настоятелька монастиря монахиня Сергія (Марційчук).
– Матушка Сергія, яка історія заснування святої обителі?
– Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир заснований у 2000 р. Засновником монастиря був протоієрей, нині покійний отець Георгій Петровцій, який жив у нашому селі на покої. Одного разу на Пасху йому приснився сон – бачив гору, на якій ми зараз знаходимося, і чув голос Матері Божої: «На цьому місці будуй монастир». Через два тижні сон повторився ще раз. На третій раз о. Георгій прийняв це, як повеління Боже, і почав шукати вказане місце. Десь місяць ходив, шукав це місце з різних боків села. Коли прийшов у це урочище Кам’янка, оглянувся і побачив те місце, яке бачив у сні повелінням Матері Божої. Із самого початку тут зробили мармуровий хрест, поставили саме на тому місці, яке вказала Матір Божа і почали будувати храм. Спочатку був збудований тимчасовий храм, а згодом теперішній. Отець Георгій все казав: «Я не доживу, коли тут буде монастир, але тут буде монастир». Перша Божественна Літургія була відслужена 9 серпня 2000 р. в день, коли Церква вшановує пам’ять святого великомученика і цілителя Пантелеймона. З часом почали звершувати Літургії щонеділі. У 2003 р. почали будувати великий кам’яний храм на честь цілителя Пантелеймона. Три роки о. Георгій невтомно будував монастир, потім 3 жовтня 2004 р. раптово помер. Похований біля Свято-Михайлівського храму (тепер греко-католицького) в с. Осій. Після смерті о. Георгія, у 2005 р. з благословення Високопреосвященнішого Агапіта в монастир було направлено першого архімандрита Петра (Прядко). 26 липня 2005 р. за рішенням Священного Синоду УПЦ монастир було офіційно зареєстровано. Спочатку братія проживали у вагончиках, тут не було ніяких будівель. У листопаді 2011 р. з благословення та рішення правлячого архієпископа Мукачівського і Ужгородського Феодора монастир став жіночим. Так, 10 листопада 2011 р. в монастир були направлені ми з моєю сестрою зі Свято-Успенського жіночого монастиря, що в с. Домбоки Мукачівського району. 15 серпня 2012 р. в святій обителі відбувся перший монаший постриг – владика постригав нас із сестрою. Духівником, окормителем нашої обителі є архімандрит Марк (Кюкало), священнослужителями є о. Симеон та о. Сергій.
– Скільки сестер наразі несуть послух у молодій обителі?
– Четверо сестер: троє монахинь та одна послушниця. У монастир під час літніх канікул на послух приходять молоді дівчата, які допомагають сестрам, тому що нас дуже мало.
– Як проходить життя насельниць монастиря?
– Кожний день розпочинається з молитви. Просимо Божої допомоги на увесь день. Вранці у храмі звершується Божественна Літургія у 6:30 к.ч., вечірня о шостій годині за к.ч. Це найголовніше, бо це є духовною їжею, підтримкою для обителі та взагалі усього людства. Далі сестри виконують різний послух: печуть просфори, хліб, виготовляють свічки, роблять на огороді. Сестри постійно в труді і молитві. Хтось питає «Чи не скучно в монастирі?» – тут немає коли скучати, навіть подумати. Хіба якщо не робиш, не молишся, тоді ворог може легко мати на людину вплив і силу. А якщо з молитвою в труді, то все дуже легко переноситься.
У неділю та на свята богослужіння розпочинається близько десятої години. У неділю співає хор, зібраний із прихожан монастиря, сюди приходять люди з м. Іршави, с. Ільниці. Монастир відвідує багато паломників, туристів, адже він розташований поблизу туристичної бази. Так що люди мають можливість відпочивати і тілесно, і духовно.
Наразі на нашій території будується ще один трапезний храм. У майбутньому буде дзвіниця, джерело, роботи дуже багато, адже обитель молода.
– У Вашій обителі особливо шанованою є ікона Божої Матері «Достойно Єсть» («Милующая»)…
– З благословення правлячого архієрея ми почали вшановувати пам’ять ікони Божої Матері «Достойно єсть». Розкажу історію цієї ікони. На горі Афон знаходиться багато монастирів, вони поділяються на скити, келії. В одній печері проживав старець із послушником. Старець пішов на Всенічне бдєніє, а послушник залишився вдома, щоб не залишити келію без молитви. І чує стук у двері, заходить монах-чорноризець, інок і стає на молитву. Послушник молився і коли дійшов до часу, коли читав «Честнейшую Херувим», то інок його зупинив і каже: «А в нас іще моляться «Достойно єсть яко воистинну блажити Тя Богородицю, Присноблаженную и Пренепорочную и Матерь Бога нашего». Послушник попросив записати цю молитву, щоб не забути. Тоді цей інок узяв камінь і як віск розім’яв його, зробив плиту і пальцем написав із каменя ту молитву. З тих пір, старець і послушник віднесли плиту до адміністративного центру і почитання Божої Матері утвердилося. Від того часу почали вшановувати пам’ять цієї ікони. На кожній Літургії співається молитва «Достойно єсть», яка написана самим Ангелом з Неба.
– Матушка, що має бути основним під час вибору монашого шляху для спасіння душі?
– Найперше, це віра в Бога і любов до Господа. Як людина любить будь-яку свою роботу, вона буде усім серцем її робити. «Кто любит отца или мать более, нежели Меня, несть Меня достоин» і «Якщо хочеш іти за Мною, візьми хрест свій і йди за Мною». Так само коли дівчина любить свого хлопця, то вона кожний день про нього думає, мріє, так і коли возлюбиш усім серцем Господа – кожний день поминається Його Ім’я, читається Іісусова молитва.
– Цей шлях важкий?
– Якщо з Божою допомогою, то не важко. Бувають труднощі, але все долається з Божою допомогою. Господь дає труднощі, але дає ту силу, аби її подолати. Господь попускає людині випробування по її силам, те що вона може понести.
– Що б Ви побажали читачам?
– Перш за все, ніколи не переставати молитися до Матері Божої, яка є нашою духовною Матір’ю. Вона навіть більше нас вислуховує, ніж наша рідна мати, більше дає нам допомоги, ніколи не відвертає від нас свого обличчя. Ніколи, навіть у найбільших труднощах. Ніколи не залишає своїх чад. Потрібно молитися, просити, стукати, не залишати молитву до Божої Матері.
Ольга Палош, спеціально для Zaholovok.com.ua