24-го листопада – день Ангела голови Соціального відділу, Відділу по зв’язках з громадськістю та представниками влади в Закарпатській області, директора єпархіального Прес-центру Мукачівської Православної єпархії, чудового пастиря, люблячого батька і співслужителя – протоієрея Феодора Горшкова. Разом з вітаннями, ми вирішили поспілкуватися з отцем Феодором та задати йому кілька запитань про його особисте життя, уподобання, інтереси та пастирське служіння людям.
– отець Феодор, вітаємо Вас з днем Вашого Ангела. Що означає Ваше ім’я?
В перекладі з грецької мови моє ім’я означає «Дар Божий».
– Знаю Ви є поціновувач естетики. Для Вас, як священника, що означає бути естетом?
Дякую за комплімент. Звичайно життя кожної людини має бути естетичним, адже ми знаємо, що Господь нас створив з двох частин душі і тіла. І ці дві частини одного повинні бути ідеальні у всьому. Одного разу святий, праведний Іоанн Кронштадський сказав, що «священник должен быть от блеска сапог до блеска ума». Ми повинні прожити своє житя так, щоб у вічному житті віддати достойну відповідь перед Творцем світу за те, як ми йшли до спасіння душі.
– Відколи пам’ятаєте себе свідомо віруючою людиною в Христа?
В храм Божий почав ходити в 11 років. Звичайно в такому віці ні прощо думати свідомо. Однак, пройшов невеликий відрізок часу і в 1992 році я почав регулярно ходити до Свято-Покровского храму-памятника і прислуговувати в олтарі Божому. На той час мені було вже 15 років.
Доречі, в цьому храмі на той час служили троє священників, двоє з яких вже відійли в життя вічне. Від них я навчився і церковної і пастирської естетики.
– Коли до Вас приходять різні люди, якими критеріями користуєтеся при відповіді на питання і розмові з ними?
Перш за все, хочу сказати, що «будь-яких» людей, які приходять перш за все не до мене, а до Христа, я ніколи не «фільтрую» і не «сію» по так званому соціальному статусу. Немаю на це ніякого, ні морального, ні пастирського права. Ми знаємо, що Святе Письмо нас вчить, що «добрий пастирь, покладає душу свою за овець свох» (Ін. 10, 11). Від старших кліриків нашої, Мукачівської єпархії я навчився поважати всіх без винятку людей. Памятая, як нам молодим священикам, розповідав колишній секретар Мукачівської єпархії протоієрей Миколай Логойда, що коли до нього приходили люди, то він знімав капелюх і перед першим секретарем обкому партії і перед нищим, який сидить перед храмом. Це я стараюся робити і виконувати у своєму житті.
У розмові з людиною стараюся допогти, підримати та віддати належне людині і її потребі тепло. Звичайно, з людьми не завжди легко працювати і допомагати їм. В мене був один випадок. Одного разу до мене підійшла жінка. Я їй подарував молитвослов. Показав, як молитися, в яких місцях потрібно хреститися і т.д. Однак, на превеликий жаль я її більше не бачив. Можливо вона і ходить в храм, але візуально я її непам’ятаю. Це до того, що не завжди те, що ти хочеш стається. В пастирстві велике місце відводиться Богу. Долі людей в Його руках, священик лише своєрідний провідник.
– Вас завжди можна побачити з телефоном. Як Ви ставитися до сучасної глобалізації і модернізації соціуму?
Так, як Ви вище відмітили, я несу послух в Мукачівській єпархії на посаді голови Соціального відділу. Масштаби послуху просто змушують, якщо так можна сказати «заставляють» мене користуватися сучасними засобами мобільного життя: телефоном, скайпом, планшетом і т.д.
Одного разу наш правячий архієрей, владика Феодор, сказав наступні слова: «Раніше люди їздили на конях. Потім, з технічним розвитком життя, з’явилися автомобілі. Відтак літаки. І чим далі сусупільство розвивається, люди всерівно не встигають, ні за часом, ні за життям, ні за роботою».
Апостол Павел в одному з своїх пастирських послань сказав: «Все мені можна, але не все корисно. Все мені можна, але ніщо не повинно володіти мною» (1Кор. 6, 12). І як пише той самий апостол ми люди «немічні». «Сила моя в немочі звершується» (2 Кор. 12, 9). Ми часом підпадаємо під різні спокуси. Адже ми люди не довершені, тільки один Господь без гріха. Але ми не можемо цим зловживати, тому що в Нас є душа, яка безсмертна. І все-таки душа людини більша ніж її тіло (Див. Мф. 6, 25).
– Ви любите морожено?
Ні. Хоча звичайно у всьому і у всіх людей бувають винятки. Якщо відверто, то солодке взагалі не люблю (посміхається).
– Пам’ятаєте той день і обставини коли безповоротньо вирішили стати священником Церкви Христової?
Вище ми вже говорили, що свідомо в храм я почав ходити в 15 років. Вже тоді в мене були задуми і тверда думка стати священиком. Прийшов час коли я закінчив духовну школу. Відверто, після закінчення духовної школи в мене з’явився невідомий страх і відповідальність перед Богом за те, як привести пастирю пасомих людей до Бога. Як сьогодні, пам’ятаю день, коли була розмова про моє висвячення у священики.
У 1999 році на Покрова Пресвятої Богородиці я став дияконом, а в 2000 році – на Преображення Господнє – священиком.
– В Мукачівській єпархії Ви є знана людина. Займаєте посаду голови Соціального відділу. На Вас лежить ряд інших єпархіальних послухів. Як Ви встигаєте справлятися зі своїми обов’язками?
В нашій єпархії багато відділів. На відділі Соціального служіння лежить велика відповідальність. На цей послух мене призначив наш архієрей, владика Феодор. Звичайно, така мудра людина, як наш владика бачить і відчуває, як і кому нести своє відповідне служіння. Він відчуває кожного відповідні можливості і внутрішні ресурси. З приходом на древню Мукачівську кафедру нашого владики, динаміка нашого церковного життя в нашій єпархії непроста і відповідальна. Кожний день доводиться спілкуватися з різними людьми, щоб вирішувати різні питання, які стоять на порядку денному. Часу для своїх обов’язків, як завжди не вистачає. В нашій єпархії ми не вибараємо собі послух, проте той послух, який вибирає нам наш владика ми завжди стараємося виконувати вчасно і відповідально.
– Що для Вас означає слово «щастя»?
Щастя – це є своєрідний духовний уют, про який повинна піклуватися кожна людина особисто. І якщо ми дбаємо про цей уют ми живемо в гармонії з Богом. Ті люди, які приходять в храм Божий і находять там спокій душі, вони є щасливими людьми, бо власне лише через причетність до Бога людина може бути по-справжньому, реально щаслива.
– Ви є щаслива людина?
Є. Часто в силу послуху, перебуваю закордоном. Хоча, про що зараз буду говорити, відноситься і до нашої ментальності. Часто доводиться бачити і чути людей, які перебувають за межами храму. Ці люди не ходять в храм, і переконують тебе ніби-то можна жити без Церкви. Їм, як вони говорять, Бог не потрібний, тому що коли звертаються до Бога зі своїм особистими проханням, вони не отримують той результат, на який вони очікують за короткий час. В храмі їм навязують думки далекі від їхнього світогляду. Знаєте, ці люди по-справжньому, нещасні, не щасливі. Їх, насправді, шкода. Щастя – це коли ти приносиш безкорисну користь людям, адже від цього ми отримуємо душевний уют, радість і отримуємо ще більшу моливість потрапити в Царство Боже.
– У Вас чудова сім’я. Проте, з Вашим графіком життя, знаю, Ви мало буваєте вдома. Чим займаєтеся, коли Ви вдома всі разом?
Служіння Богу і життя священника дуже важке. Господь милостивий і людинолюб. Він для людини хоче тільки все добре. Моя дружина з сім’ї священика. Їй не потрібно пояснювати, що таке ритм життя священика, адже жінка повинна допомагати чоловіку. Констатую факт, що на превеликий жаль, я мало проводжу часу вдома. Графік мого служіння дуже напружений. Коли є можливість побути на одинці з сім’єю, я стараюся провести цей час оптимально корисно для сім’ї. Провести його так, як проводить його справжній господар. Максимально корисно для всіх нас.
– З приходом на древнюю Мукачівську кафедру нині вже архієпископа Феодора структурі і роботі єпархії все в докорінним чином змінилося. Ви є людиною, без якої важко уявити собі сьогодення єпархії. Ким для Вас особисто є владика Феодор?
Гарно дякую за запитання. Коли мені було 15 років я познайомився з тоді ще ігуменом Феодором, сьогодні нашим керуючим архієреєм – архієпископом Феодором. Це людина великого серця. Високого духовного життя. Це людина, яка невимовно багато допомагає мені. Він мій батько, який з любов’ю карає, любить і веде правильною дорогою до спасіння.
– Ваш батько дуже рано відійшов до Господа. Мама зараз живе в сполучених штатах Америки. Коли буває важко на душі чим «заповнюєте» або «відганяєте» цей негативний «вакуум душі»?
Для мене це питання дуже болюче. Так сталося, що в 15 років я втратив батька. Не секрет, коріння нашої родини сягають Америки. Коли мені було 18 років туди поїхала моя мама. Зараз я дійсно сам. Звичайно, не враховуючи особисту сім’ю і велику сім’ї прихожан, друзів і єпархії. Вище ми згадували про модернізацію. І знаєте іноді вона мені допомагає. Я часто спілкуюся з мамою по скайпу. Однак, це віртуальне спілкування, ніколи не замінить живого бачення і спілкування з живою матір’ю. Коли буває важко я звертаюся з молитвою до Богородиці, адже Матір Божа є Матір’ю всіх матерів. І Вона, як ніхто є Заступницею Усердною за всіх.
– Якби Ви випадково отримали один міліон гривень, щоб Ви з ними зробили?
В дитинстві мама мене вчила, щоб я не був жадний. Вище ми говорили, що наш владика відчуває, кому і який давати послух. В своєму житті я вже переконався, якщо ти допомагаєш людям, то Господь дає тобі більше. Однак, головне, цим не зловживати.
У мене є мрія. Хотів би коли-небудь побудувати великий медико-соціально-реабілітаційний центр для дітей-інвалідів. Туди б і витратив ці кошти.
– Ви вже довго проходите свій пастирський послух в Свято-Покровському храмі-пам’ятнику, де були настоятелями відомі священнослужителі: Кабалюк, Коломацький, Пронін. Чим зараз живе храм?
Нещодавно з благословіння Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського і Ужгородського при нашому храмі був відкритий перший в історії єпархії Прес-ценр. З благослвоіня нашого владики я був призначений головою Прес-центру. Зараз готуємося до 100-ліття нашого храму. Є ідеї, щодо видання історичного нарису про наш храм. Роботи багато. Крокуємо лише вперед.
– Яке ваше улюблене блюдо?
Дуже люблю домашню кухню. А якщо відверто, то віддаю перевагу будь-яким блюдам, які приготовлені з душею.
– Знаю, у зв’язку зі своїми пастирськими обов’язками, Ви часто буваєте у в’язниці. Про що Ви розмовляєте з увязненими?
Дійсно, для мене в’язниця – це другий дім. Я, насправді, люблю відвідувати ув’язнених. Іноді це не вдається робити так, якби це хотілося. Однак, коли ти приходиш туди, ти відчуваєш зовсім іншу атмосферу. Атмосферу життя, відчуття часу, критеріїв життя і буття. Як правило з ув’язненими я люблю спілкуватися на різні теми. При спілкуванні з ними ти відчуває непідробне тепло і відвертість. Коли людина замкнута у фізичному просторі, вона веде себе зовсім по-іншому. В неї, там, відкриваються великі таланти.
– В чому вбачаєте зміст і сенс життя кожної людини?
На цей світ ми прийшли робити добрі справи. Чому учить нас і Господь. Закликаю всіх робити добрі справи, адже, як сказав Господь «Блаженні милостивії, які тії помиловані будуть» (Мф. 5, 7).
– Для Вас «життя» – це…?
Для мене життя – це бути в мирі зі всіма, самовіддане, відверте служіння Богу, і допомога один одному.
Гарно дякую за можливість спілкування з Вами
Розмову вів протоієрей Олександр Монич,
голова Інформаційного відділу
Мукачівської Православної єпархії