“Паломницькі поїздки – це жива проповідь, в якій Господь все скаже сам”, – протоієрей Серафим Гичка

Днями з благословення Високопреосвященнішого Феодора, митрополита Мукачівського та Ужгородського прихожани храму на честь великомученика та цілителя Пантелеймона, що в смт. Великий Березний здійснили чергову паломницьку поїздку в «гості» до Пресвятої Богородиці, відвідавши один з Її неймовірних Уділів, а саме Свято-Успенську Почаївську Лавру.

Святі місця дійсно не тільки змінюють людей, які приїжджають туди з любов’ю та каяттям, але й притягують їх до себе знов і знов. Цього разу більше ніж 50 людей залишили свої, такі «невідкладні» справи, щоб поринути в інший світ. Світ, який ніби завжди поруч, і в той же час так далеко він нас, схований за нашими матеріальними бажаннями, земними стремліннями та постійним поспіхом невідомо куди. Світ миру і добра, світ любові і спокою, світ милості і прощення, світ благодаті Господньої, світ – нашої справжньої домівки. Цей духовний світ завжди притягує душі віруючих людей, намагаючись дати їм те, чого матеріальний світ дати ніколи не зможе. Але, на жаль, ми так зрідка готові пожертвувати чимось, часто таким не важливим, щоб відправитись на зустріч йому.

Здавалося б дійсно, навіщо кудись їхати, витрачаючи дорогоцінний час на виснажливі подорожі, які втомлюють, не даючи виспатись чи відпочити, стояти на багатолюдних богослужіннях чи довгих молитвах, вичікувати черги, витрачати гроші, і таке інше. Якщо можна сісти біля комп’ютеру в комфортній обстановці у вільний час і подивитися про будь-які святі місця планети, послухати піснопіння, «побувати» на літургії, дізнатися все про святині…і думати, що ти вже там побував. Можливо багато з нас так і роблять. Але це рівносильно тому, що коли ми зголодніємо, то підемо дивитися кулінарну програму, замість того, щоб приготувати поїсти, коли захочемо обійняти рідних, то візьмемо їх фото, замість того, щоб поїхати до них, захочемо комусь допомогти – і будемо дивитися, як роблять це інші. Рівносильно тому, що будемо читати про молитву, але ніколи не візьмем в руки молитвослов чи чотки і не почнем молитися. Будемо відвідувати літургії, але ніколи не приступимо до сповіді чи святого Причастя. Таке життя ніколи не наситить нас, ні фізично, ні духовно – це штучне життя. Хоча в наш час такі штучні цінності постійно намагаються нам нав’язати, переконуючи, що вони зможуть замінити нам живе спілкування з Богом.

Але справжній православний християнин – він не такий. «Вкусите и видите, яко благ Господь» (Пс. 33, 9), – пише псалмопівець Давид, і цим закликає нас не просто спостерігати за духовним життям осторонь, а безпосередньо брати в ньому участь у всіх його безкінечних проявах. «Вкусите» – це значить спробуйте, не бійтеся, довіртеся, відчуйте, з’єднайтеся з цим, прийміть це, розділіть, отримайте власний досвід, віддайтеся цьому, станьте частиною цього, причастіться, і тільки тоді побачите, зрозумієте, пізнаєте, навчитеся, повірите, в реальність духовного життя і безкінечну любов Бога до нас. Неможливо стати віруючою людиною, не маючи досвіду особистого пізнання Бога, яке може проявлятися в будь-яких відтінках, але завжди проникає в глибини нашої душі. Тому людина, яка має бажання не просто вірити в Бога, адже знаємо що і «біси вірять і бояться», а повірити Богу, повинна свої бажання втілювати в конкретні діла і так вчитися вірі. Адже «віра без діл – мертва». В православній вірі є безліч можливостей через, які ми можемо «вкусити» її і дійсно побачити у відповідь милість Господа до нас. Це і молитви і пости, і Таїнства Церкви, і досвід старців, і безліч чудес в нетлінних мощах, мироточивих іконах і звичайно святі місця – де все це гармонійно поєднується і змінює людину.

Саме за таким незабутнім духовним досвідом ми і відправилися в Уділ Пресвятої Богородиці, з молитвою припадаючи під Її покров. І дійсно, можна годинами говорити проповіді, намагаючись донести до людей розуміння благодаті Господньої, підбирати красиві слова, чи цитувати богословів, і так і не донести до людей цього. А можна відправитись туди – де без слів це стає зрозумілим кожному. Будь-яка паломницька поїздка – це одна з найкращих проповідей, в якій ти можеш мовчати, а Господь сам скаже все необхідне.

Цього разу знайомство з великою святинею ми почали зі святого джерела Праведної Анни. І вже тут видно чудо преображення людини. В джерело спускаються одні люди, втомлені від поїздки та багажу своїх проблем, – а виходять зовсім інші, ніби за хвилину повністю відпочивші, радісні, сповнені духовних і фізичних сил. В їх очах запалюється вогник благодаті, і вони вже ніби літають від легкості, не розуміючи куди подівся той багаж, який вже так давно гнітив їхні душі. Це дійсно під силу тільки благодаті Господній.

Наступною нашою зупинкою була вже безпосередньо Лавра, яка стала нашою домівкою на найближчі два дні. Поселившись ми відвідали вечірнє богослужіння та приступили до Таїнства сповіді. А після смачної трапези могли в тишині монастирських стін задуматись про головні цінності нашого життя. Наступного ранку причастилися за Божественною літургією, яка завжди особлива в таких місцях, та приклалися до всіх святинь, які так щедро залишила Пресвята Богородиця в своїй улюбленій обителі. Ще одне преображення людей спостерігаєш, коли вони переборюють свій страх і все ж таки залізають в печерку преподобного Іова Почаївського. Інколи це великий подвиг для них, але потім людина ніби починає дихати «іншим» повітрям і це неможливо не помітити. Після богослужінь, святинь та церковних лавок ми як завжди відправилися на скит, та монастирське кладовище. Це теж особливі місця, які залишають незабутні враження в душах людей. Також нам вдалося поспілкуватися з старенькою схимонахинею, яка поділилася з нами свої духовним досвідом. Вже під вечір ми з великою радістю, сповнені благодаті, відправилися до своїх домівок.

Благодать Господня дійсно змінює людей, і це особливо видно в таких поїздках, куди приїжджають одні люди, а звідти повертаються вже зовсім інші, оновлені, очищенні, приголублені, розслаблені, відпочивші, і саме головне – надихнуті на духовне життя. Люди – які «зарядили свої батарейки» і це буде відчуватися в них ще довго.

Коли ми їдемо в такі подорожі, то намагаємося в дорозі молитися, та говорити на різні духовні теми. Але коли повертаємося, – то бачиш, що говорити вже майже не треба, Господь вже сам все сказав в їхніх щасливих душах і блискучих очах! «Вкусите и видите, яко благ Господь» (Пс. 33, 9).
Повертаючись додому навіть не здогадувалися, що через декілька днів знову Пресвята Богородиця поверне до себе. Знайшлися люди, які почувши про нашу поїздку запросили поїхати з ними в Почаївську Лавру, бо теж хотіли відчути благодать цієї святині. І на наступні вихідні все повторилося знову.

Дійсно, паломницькі поїздки – це жива проповідь, в якій Господь все скаже сам.

Протоієрей Серафим ГИЧКА,

настоятель храму на честь великомученика та цілителя Пантелеймона смт. В. Березний

 

Переглядів: 395

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.