В. БЕРЕЗНИЙ. З Різдвяною звісткою та Богоявленською Агіасмою до наших близьких

З благословення  високопреосвященнійшого Феодора, Митрополита Мукачівського і Ужгородського, відповідальний за роботу з сім’ями Великоберезнянського благочиння – протоієрей Серафим Гичка разом з прихожанами храму-каплиці на честь святого великомученика Пантелеімона, що в смт. Великий Березний в період святкування Різдва Христового та Богоявлення розділяли радість та допомогли відчути торжество віри недужним та людям з особливими потребами. 

Прагнучи привітати з днем народження свого найкращого друга, чи люблячих батьків чи людей, які нам дорогі, ми намагаємося зробити це завжди особисто. І не стільки важливо, яким буде сам подарунок, як та увага, яку ми проявляємо до наших близьких. Їм завжди приємно бачити, що ми готові принести в жертву свій час та зусилля, щоб привітати їх, подарувати теплоту своїх сердець та передати найщиріші побажання. Так і в дні «народження» нашого найкращого друга і люблячого батька – Спасителя Іісуса Христа, хочеться привітати його особисто. Тим паче він заповідував  нам де його завжди можна знайти: “Бо Я був голодний – ви мене нагодували, Я був спраглий – напоїли ви Мене, Я був роздягнутий – одягли, Я був хворий – ви відвідали Мене, Я був у в’язниці – і ви прийшли до Мене, Я був подорожній – ви Мене прийняли в свій дім…..“Кожному з найменших цих, що ви зробили – ви Мені зробили!” ( Матфея 25:31-46).

Отже, намагаючись хоч трішечки слідувати цим настановам та слідуючи новоствореним традиціям нашого приходу, ми відвідали недужних Великоберезнянської ЦРЛ, щоб розділити з ними чудове свято – Різдво Господа нашого Іісуса Христа.

Спочатку, як завжди, служили Божественну літургію в храмі на честь Великомученика та цілителя Пантелеймона, що діє на території лікарні. Після Богослужіння вихованці недільної школи та декілька діток з малозабезпечених і багатодітних сімей розповіли різдвяні віршики та проспівали колядки. В такі моменти дійсно розумієш, що найкраща проповідь – це слова про Бога з уст малих діточок, які в своєму серці так близько до Нього. А щоб допомогти пронести це слово й надалі, ми подарували маленьким колядникам дитячі Євангелія, з яких вони зможуть знайомитися з Христом ще ближче. Вже після цього відправилися безпосередньо в лікарню.

Проповідь Євангелія повинна пролунати по всій землі. А колядка – це теж маленька проповідь. Тому і ми намагалися донести її у всі кінці ввіреної нам лікарні. Спочатку побували в Реабілітаційному Центрі для дітей інвалідів та хворих на ДЦП, потім у відділенні Швидкої допомоги, приймальному відділенні, лабораторії, реанімації, хірургії, терапії, звичайно і в дитячому відділенні лікарні, пологовому відділенні та не обминули і адміністрацію лікарні. Колядки звучали по всім коридорам і в кожній палаті, для всіх лікарів та кожного пацієнта. Приємно було, що лікарі збиралися біля маленьких колядників та радіючи святу просили заспівати їм ще одну колядку, а потім ще. Для нас цей радісний настрій здавався таким звичним, а для них так хотілося розвіяти смуток лікарняних стін і болі та стогони хворих радісними дитячими голосками. Дійсно, як зрідка в лікарні може бути так весело і святково.

Поки для кожного звучали колядки ми помазували всіх святим миром та дарували на згадку маленькі іконки Різдва Христового та Великомученика Пантелеймона, які потім прикрашали кожне лікарняне ліжко, даючи хворим надію на здоров’я, а лікарям наснагу на їх важкий, але такий важливий в очах Бога труд.

Різдво нашого Спасителя об’єднало людство 2000 років назад, і кожного року знов і знов об’єднує нас. Об’єднує наші сім’ї, наших друзів, колег і просто всіх людей, незалежно від віку, статку, професії і навіть віросповідання. Всі стають немов однією сім’єю, в обіймах одного Батька. І велика радість бути частиною цієї сім’ї. Особливо розумієш це дивлячись в заплакані очі важкохворих людей, які розуміють, що для них це вже може бути останнє Різдво на цій землі. Які, напевно, дивлячись на маленьких колядників згадують, що ще ніби вчора і вони були такими, малими, безтурботними і щасливими, і так же щиро воспівали народження Христа, а зараз лежать вже часто безпорадні, в очікуванні зустрічи з ним. В цих сльозах ніби пролітає все їхнє життя і видніється велика надія, що воно було не марне. В такі миті ти розумієш, що ні одна книга, ні одна проповідь, не навчить тебе більше ніж ці багатозначні сльози і якщо вони не дотечуть до твоєї душі, не розчулять твоє серце, то зустріти народженого Христа тобі так і не вдасться.

протоієрей Серафим Гичка

Переглядів: 477

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.