В. БЕРЕЗНИЙ-ПОЧАЇВ. Святі місця змінюють людей, особливо тих, хто приїжджає туди не як турист

Людина, щоб зігріти своє тіло, особливо в зимній період, запасається теплим одягом, дровами для печі або іншими приладами, що зігрівають, адже так важко жити в холоді. Важко, коли він пронизує тіло, сковує його, ослабляє. Людина може занедужати, втратити сили, та й будь-яке бажання щось робити, окрім думки як би зігрітися. І, навпаки, коли людині тепло, затишно, вона почуває себе розслаблено та спокійно, не дивлячись на погоду, чи холод надворі. Вона, радісна, здорова та має багато сил, щоб працювати над собою та допомагати іншим.

А як же наша душа? Напевно так само. Буває, душа холодна, і цей внутрішній холод заморожує все добре в людині, робить її егоїстичною, скерованою тільки на себе і свої потреби, без співчуття до ближніх. Цей холод народжує злість і навіює погані думки, спонукає на погані вчинки, робить людину жорстокою і відбирає надію на милість Господню. Важко жити такій душі. І зовсім по іншому душі – обігрітій духовним теплом. Вона м’яка і любляча, спокійна, смиренна і кротка. В ній лунає молитва і бажання розділити це тепло з усім світом, всіх обійняти і обігріти. Така душа дивиться на світ по-іншому, без осуду чи вигоди, а з каяттям та співчуттям, намагаючись змінити себе, а не інших. Легко жити такій душі.

Якщо зігрітися фізичним теплом буває легко, то знайти тепло духовне не завжди так просто.  Саме за цим теплом ми, разом з прихожанами Храму-Каплиці на честь великомученика та цілителя Пантелеймона, що на території Великоберезнянської ЦРЛ, відправилися в те святе місце, де сама Пресвята Богородиця своїм Божественним вогнем зігріває душі людей. А саме в Свято-Успенську Почаївську Лавру.

Святі місця змінюють людей, особливо, тих, хто приїжджає туди не як турист, а саме як паломник, з молитвою, каяттям та смиренним бажанням наблизитись до чогось дійсно святого. Інколи здається, що навіщо їхати кудись далеко, адже Бог повсюди. Але згадаймо слова великих святих, перед тим як відійти в Царство Небесне, вони говорили, щоб люди приходили до них на могилки, як до живих і вони їх вислухають і допоможуть. Здавалося б навіщо їхати саме до них на могилку, адже молитви чути повсюди? Але так вони говорили, щоб люди вклали якийсь труд і хоч маленький подвиг в своє життя. Чимось пожертвували, часом, справами, комфортом, грошима, потрудилися приїхавши до святих, і тоді їх молитви мають більше сили. Так і Пресвята Богородиця, яка в наших «домівках» завжди, коли ми приходимо до неї «додому», в один з її таких улюблених Уділів, запалює наші серця та зігріває душі благодатним вогнем, тепло від якого залишається ще на довго.

                За два дні перебування в Свято-Успенській Почаївській Лаврі нам вдалося відвідати всі її Храми, прикластися до святинь та мощей, побувати в печерці святого Іова Почаївського, ознайомитися з історією святої Лаври, відвідати вечірнє Богослужіння та звичайно Божественну Літургію, пройти сповідь у духівників Лаври та приступити до Таїнства Євхаристії. Також побувати на Скиту та приклонитися його святиням. І звичайно, пройтися по Чернечому кладовищі, щоб нагадати для себе чим закінчиться життя кожного з нас та перейнятися його миром і спокоєм. Цікаво було спостерігати особливо за дітками, вихованцями недільної школи, та й просто дорослими людьми, які ставали немов діти коли вперше в житті бачили таку велич і ставали її частиною, вперше в житті чули спів хору ченців і поринали в молитву, непомітно отирали сльози, не розуміючи звідки вони з’являються і чому.

                Святі місця дійсно змінюють людей. І враження паломників передати на папері неможливо. Треба просто подивитися в їх очі, які напевно ще ні разу так не світилися. Сказати що всі були задоволені – це не сказати нічого. Не дивлячись на втому, на яку ніхто не звертав увагу, всі були наче повернувшись з іншої планети, іншого світу, з Святої Гори з якої дійсно дивишся на світ і всю суєту в ньому зовсім по-іншому, вона як і всі житейські проблеми здаються такими незначними і неважливими коли відчуваєш маленький відблиск тієї неземної Благодаті, якою наповнене і наповняє це місце, і до якої ми надіємось бути причетними у вічності. Це місце не просто змінює, а й запалює, надихає, очищає, наповнює людину новою силою і благодаттю, такою необхідною в нашому холодному світі.

                Особливо дивує те, що туди приїжджають сотні людей з усього світу, з сусідніх країн долаючи тисячі кілометрів, а в нас, тут, буквально за горою, сотні людей які за все своє зайняте життя так і не знайшли пару годин часу, щоб відвідати цю святу Обитель. Шкода таких людей, але, напевно, кожному своє і своєчасно.

                Навіть серед наших паломників були такі, які хоч хотіли, але так і не поїхали, оскільки мали дуже «невідкладні» справи, які «звідкись» навалилися, хоча вже потім з сумом говорили, що в цей день нічого в них не вийшло і справи кудись «зникли». А були й ті, хто до останнього думали що поїхати не зможуть, а в останню хвилину все відкинули заради Бога, і поїхали не дивлячись ні на що, і все в них пройшло прекрасно. Господь все покрив.

                Бажаю, щоб кожен з нас, вчився духовне ставити вище матеріального. І, не дивлячи ні на що, періодично знаходив час, щоб підзарядити свої «батарейки», обігріти свою душу, не дати їй стати холодною, і  відвідував святі місця, їздив в паломництва, ходив хресними ходами, адже це дійсно змінює нас, і не боявся нічого, адже «Шукайте ж спершу Царства Небесного і правди його, і ВСЕ інше додасться вам. (Мф. 6: 33).

протоієрей Серафим Гичка для

m-church.org.ua

Переглядів: 1 306

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.