«І… Христос, і…червоні нитки, чи «або… Христос, або… червоні нитки»» («Не» на перший церковний погляд). Статтю саме на цю тему мене колись попросив написати редактор Єпархіального журналу Православний літопис. Матеріал вийшов в цьому ж журналі Мукачівської Православної єпархії (№ 3 (24). Травень-Червень. С. 26-29). Це був 2011 рік.
…Пройшло сім років, і час показав, що ця тема є актуальною і до сьогодні! Тому републікуємося:)
Моральним поштовхом і лейтмотивом появи нашої замітки стала не теорія чи ідея чогось або когось, а реальна практика, вірніше православна «псевдо-практика», яка руйнує і ставить під сумнів нашу власну, особисту віру під знак запитання. В чому проблема?…
Доволі часто доводиться бачити, як чи то звичайні перехожі, чи то віруючі (!) люди на тілі, на одязі, на авто, а то й на пеленах дітей, яких несуть до храму, до Таїнства Хрещення (!), чіпляють червоні нитки, стрічки. На питання для чого вони це роблять, – пояснюють: аби захистити себе, дітей чи майно від зла, від завидющих очей – вроків. На жаль, ніхто з цих людей не може точно пояснити, яким саме чином ця нитка – а не «щит віри» (Еф. 6, 16) має їх захистити, однак всі вони твердо переконані, що такий захист дієвий. І водночас, ні для кого не секрет, що саме червоні нитки є частим підручним засобом у різних магічних обрядах.
Іноді від знову ж таки віруючих людей доводиться чути просто завчену історію. Вона іноді звучить коротко, іноді довго, міняються слова, але суть залишається однією. Цю розповідь ми приводимо для того щоб показати «дві сторони медалі». Церковну і нецерковну. А далі повернемося до аналізу. «Раніше я не вірив чи вірила у вроки, вважаючи їх народною видумкою, дурними забобонами. Але віднедавна почав, -ла розуміти щось є.. Наш народ мудрий, він століттями нагромаджувавзнання про людську психологію та взаємини. Звісно, знімати вроки до бабусь я не піду, але дотримувати певних правил буду успілкуванні з людьми та виховувати в собі внутрішню силу не завадить. У житті нас оточують різні люди, – з одними приємно спілкуватися і проводити час, з іншими хочеться зустрічатися як найменше. Одні нас надихають, додають позиттивних емоцій, інші, навпаки, ніби висмоктують усі соки. Після спілкування з такими людьми почуваєшся фізично знесиленим, спустошеним, все валиться з рук, болить голова. Раніше їх називали людьми з дурним оком, тепер – енергетичними вампірами. Причому є серед них, умовно кажучи, активні і пасивні. І якщо останні висмоктують з тебе сили, не бажаючи цього (вони можуть бути серед друзів), – то активні атакують навмисне, підживлююючись чужою енергією. Найгірше, коли волею обставин змушений спілкуватися з «вампіром» постійно. Найкраща жертва для них – емоційно вразлива людина, яку легко «вкусити» і зробити боляче. Тоді вони або продовжують добивати «вкушенного», або на якийсь час відпускають його та беруться за іншу жертву. Часом нестерпно навіть бути поруч з такою людиною. При спілкуванні з «вампіром» треба намагатися дистанціжюватися, поставити подумки між собою і ним невидиму стіну. А ще намагатися… усміхатися цій людині (але при цьому не опускати цю стіну). Така доброзичлива реакція дратуватиме енергетичного «вампіра», «роззброює» його. Найголовніше – не уподібнуватися «вампіру», не відповідати йому тією ж монетою. Стосунки з ними варто звузити до необхідніших рамок. Окрім того, такі люди полюбляють викликати на відверті розмови, лізти в чужу душу і робити вигляд, що турбуються про вас. Вони усміхатимуться вам в обличчя, а запазухою триматимуть камінь. Бажано не ділитися з ними особистою радістю або досягненнями. У такі моменти ви відкриваєтеся, і «вампіри» висмоктують з вас увесь позитив. Більшість з них за натурою є людьми з важким характером, які вічно всім незадоволені. Вони скаржитимуться, що відпочили цього року ніяк: «погоди не було, у санаторії годували жахливо» «на базарі нічого путнього не придбав – лише витратився», «вдома самі проблеми». Це продумана тактика. Малююючи все в чорному кольорі, вони і вас вганяють в «депресняк». А ще робить захисний бар’єр, щоб йому бува, не наврочили, не позаздрили. Просто судить про інших по собі. Тим часом сам нерідко має, як кажуть у народі «дурне око». Лише подивиться на відкриту людину, і та за кілька хвилин спіткнеться, або раптом у неї заболить шлунок чи голова. У важчих випадках настає тривала чорна смуга у житті… Після цього так і хочеться пов’язати на зап’ястя червону нитку. Про всяк випадок…».
Ось така історія. Вона шаблонна. І іноді передбачувана. Чому так трапляється? По природі, перш за все внутрішній, тій з якою ми народжуємося ми є «позитивними». Однак, в силу різних обставин люди можуть ставати «негативними». Проте, ті з ким вони говорять, дивляться на них мають свою природу. А ось яка наша природа «сильна» чи ні це наша проблема. Так справа виглядає на перший погляд. Якщо на приведене подивитися з «колокольні» віруючої людини, то ніякі «каміння за пазухою» чи вампіри чи злі очі вам наврочать! Ці слова будуть дієві у тому випадку, якщо ми реальні практикуючі віруючі християни. Тобто, ті хто належить Христу, ми є «Христові». справа тут не в тому, що хрестик вас захищає «автоматично» в «онлайн режимі», а справа у нашій вірі. Її силі. Її «шкалі». Якщо ми носимо хрестики, а не віруємо в Христа. То…ми не Христові! Тоді «вампіри» з нами роблять що їм заманеться… Але не забувайте ці ж самі «вампіри» це наші ближні. Вони можливо іноді і не здогадуються, що вони є такими. І якщо нам доводиться працювати з ними чи часто спілкуватися з ними, допоможіть їм ненав’язливо очиститися.
Засобів у рецептурі аптеки під назвою «Церква Христова» – безліч. І ще. У що віримо, те й маємо. Мені іноді здається, що по силі віра людей у червоні нитки настільки сильна, що наша віра у Христа у порівнянні з цим відступає на другий план.
Є над чим поміркувати… Це перше про що хотілося сказати. По-друге… У нашій замітці хотолося б повести віртуальну розмову більше про так звану «червону нитку» на руці немовляти, з якою дитину приносять в храм до Таїнства Хрещення, хоча як можна побачити ця тема актуальна і виходить далеко за рамки храму. Звернемо увагу на парадигму. Дитина ще не охрещена, а вже має свій оберіг?! Повний конфуз, вірніше дилема. Таїнство і червона нитка. Хто кого?! Хто проти кого? Однак, поки що, зовні нічого страшного. Це лише зовні. Проте внутрішньо дитина вже своєрідно «програмується». А де молитва матері за цю дитинку? І т.д… Невже нитка сильніша за молитву? У цьому випадку переважно жінки, матері говорять шаблонну фразу: «Щоб дитинку не «врекли», не навели на неї порчу до хрещення на неї ми «прикріпили» червону нитку». Закарбуємо собі в пам’яті союз «до». Проходить певний час, після 40-го дня мати приносить дитинку до храму для її воцерковлення і що ми бачимо? Наша нитка, яку священик зняв з руки дитини перед Хрещенням, знову на руці в дитини. Іноді трохи у цікавому виді. Мається на увазі коли на червоній нитці на руці у дитини прив’язаний вже хрестик. Це вже «прорив» у вірі матері і батька, що є хрестик… Однак чому він висить не на шиї дитини? Чому знову ця червона нитка. Можливо наша віра у Хрещення дитини взагалі відсутня? Для чого тоді Христос віра в нього в Хрещення в Його ім’я? Трапляються випадки, коли деякі матері кажуть: «Якщо на шиї носити хрестик, не доведи Господи, дитинка може задихнутися і т.д.». Слова «якщо», «можливо», «а може», у цьому сенсі слова виправдання, слова невір’я, маловір’я. Так і ростуть наші діти. Окутані навколо церковною містикою, з домішками бабусиних забобонів і обрядів. Звідки це? Для чого це робиться? І найголовніше, що це дає?
Кілька біблійних текстів по темі нашої історії… «Під час пологів у неї виявилося, що близнята в лоні її. І коли почалися пологи у неї, то з’явилася рука, і повитуха схопила й прив’язала до руки червону нитку, сказавши: Цей вийшов перший. Але він забрав руку свою; і ось, вийшов брат його. І вона сказала: Це ж як ти розірвав перепону? І названо йому ім’я Фарес. Потім вийшов брат його з червоною ниткою на зап’ясті; І названо йому ім’я: Зара» (Бут. 38, 27-30). «Ось установа закону, що заповідає Господь. Нехай візьмуть для тебе безвадну червону ялівку, що в ній нема вади, що на неї не накладали ярма. І дасте її до священика Елеазара, а він виведе її поза табір. І заріжуть її перед ним. І візьме Елеазар пальцем своїм її крови, та й покропить кров’ю її перед скинією заповіту сім раз. І спалиться та ялівка на його очах, шкура її, і м’ясо її, і кров її з її нечистостями спалиться» (Числа19, 2-5). У першому біблійному тексті йдеться про старозавітню історію Іуди та його невістки Фамарь.
Другий текст стосується взагалі не червоних ниток, однак іноді на нього посилаються, як на джерело, яке підтверджує практику їхнього використання. У другому тексті йдеться про ялівку червоного кольору, без хиби, вади, та ще й таку, яку не використовували для робіт, що вимагають застосування ярма. Її різали, спалювали повністю, а попіл змішували з водою й використовували цю суміш для процедури очищення. Людину, яка стала духовно нечистою, окроплювали сумішшю попелу з водою, потім вона проходила ще деякі процедури і ставала чистою. Однак людина, яка окроплювала нечистого, хоча й не на довго, сама ставала нечистою. Що в цьому випадку означає саме червоний колір? Це символ суперматеріалізму, колір крові – знак сили тваринного походження. Біблія, в якій відсутні випадковості «По правді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все» (Мф. 5, 18) недарма підкреслює, що ялівка повинна бути повністю червоною. Якщо ялівка мала хоча б дві волосинки іншого кольору таку ялівку до виконання цієї установи закону не використовували. Червона ялівка, описана в Біблії, є символом «абсолютного» матеріалізму. Вимога щодо відсутності хиби – вказує, що для очищення потрібна модель «повноцінного» ворога віри в Бога. Пам`ятаймо, що не ялівка є ворогом віри, а лише символом такого ворога. Третя вимога – не застосування ярма – це модель вільної ідеї матеріалізму, у всій своїй силі та повноті. Ярмо, в цьому випадку, символізує визнання іншої сили, яка домінує над ідеєю матеріалізму. Отож, відповідно до установи про червону ялівку, яку спалювали повністю, – силою вогню спалювали матеріальність, попіл змішували з водою – символом Божого слова, духовності, добра.
У цих установах Біблія говорить про те, що спалена матеріалістичність разом із словом Божим, добром, духовністю очищує людину від духовної нечистоти. Мовою Старого Завіту червоний – адом/едом, однокорінним до нього є слово адама – земля. Пригадаємо, що – Едом – друге ім`я Ісава – брата-близнюка і водночас ворога Ізраїля (Бут. 25,30). Навряд чи сучасні православно-віруючі люди знають про ці тексти. Тай навіщо їм це, якщо є стальне словесне алібі «то все так робили». Є ще один цікавий і маловідомий генезис, тобто походження, зародження червоних ниток. Це кабалістичне вчення. Відповідно до якого його представники носять червону нитку на лівому зап’ясті. Чесно кажучи, відрізнити людину, яка займається Каббалою зовні практично неможливо. Адже Каббала – це не релігійна течія, це, наука, філософія та психологія, органічно з’єднані один з одним. Але, все ж таки, є одна ознака, яка вказує на те, що перед вами не звичайна людина, а каббаліст – це червона нитка, яку каббалісти носять на лівому зап’ясті. Що ж це за нитка і для чого її одягають? Згідно вчення Каббали, нас оточують потоки не тільки позитивної, але і негативної енергії. Власне кажучи, червона нитка захищає нас від лихого ока і псування, Який на нас можуть навести не дуже хороші і добрі люди. Звідки в них пішла традиція носити саме червону нитку?У стародавні часи червоною ниткою обертали гробницю Рахілі, похованої в землі Ізраїлю. У єврейського народу Рахіль вважається жінкою-матріархом, однією із «батьків» іудейського роду. Каббалісти вважають, що Рахіль представляє фізичний світ, і її головна мета – захистити своїх дітей (нас з вами від зла і ненависті). Тому, щоб одержати найбільш потужний захист, довгу нитку, якою було обернено гробниця, було прийнято розрізати на дрібні шматочки і надягати на ліве зап’ястя. Чому саме на ліву? Тому що, ліва рука з Каббали відображає одержує сторону душі і тіла. Саме через ліву руку ми отримуємо потужні потоки енергії (Вищий Світло), який і захищає нас від поганого впливу і пристріту. Але червону нитку треба ще вміти носити. Нехай її зав’яже у вас на руці хтось, хто вас любить, і кого ви любите. Зав’язувати нитку треба сім’ю вузлами, Не щільно, нитка не повинна стискати вашу руку. А після того, як нитка зав’язана, нехай той, хто її зав’язав, прочитає молитву «Бен Порат», яка посилить магічну дію нитки. На питання де взяти таку нитку? Каббалісти відповідають: «Звичайно, не можна взяти звичайний шнурок червоного кольору і пов’язати його собі на зап’ясті. Це нічого не дасть. Краще всього, щоб таку нитку виготовив каббаліст. Дуже потужною енергетичною силою володіють нитки, які виготовлені в Єрусалимі, а самі енергетично сильні нитки можна знайти в маленькому ізраїльському південному містечку Нетівот. Справа в тому, що виготовлені там нитки висвітлюють на могилі чудотворця, рабина і кабаліста XIX століття Баба Салі. Нитки, освячені на його могилі дійсно мають дуже могутньою цілющою і магічною силою. Тільки не забувайте, що одягнувши таку нитку, ви даєте Творця зобов’язання жити за законами духовного світу, очиститися від брудних і злих думок і позитивно сприймати і себе, і оточуючих вас людей».
Ох, і в час ми живимо, шановні читачі. Що хочеш, де хочеш, як хочеш і т.д. Дай нам Боже мужності не розгубитися в цьому всьому. Не загубити нашого Христа поміж цим всім! Питань просто безліч. Справа не в тому, що ми хочемо щось порівнювати, робити текстологічні аналізи біблійних текстів чи вчень на сумісність чи несумісність з Християнством, питання в іншому «і…і, чи або…або».
Невже ми християни до тепер живемо ще у Старому Завіті чи Старим Завітом? Що спільного між «повивальною бабкою», яка для того щоб просто відрізнити первенця від другого плоду нав’язала дитині червону нитку і Христом та Таїнством Хрещення. Невже старозавітна проста нитка сильніша за Христа?! Навіть, просто по-людськи: в що ми віримо?
Насамкінець хотів би зазначити, що в церковному просторі є чорне і біле. І все! Якщо ми не з Христом, то з ким? Самі, вирішуйте!
Бережіться, будьте Христовими!