“Його душа жила в хорах”. Присвячено блаженній пам’яті Федора Небесного, регента Єпархіального хору

На третій день Пасхи Христової, 10 квітня 2018 року, на 55-му році життя, після тривалої хронічної хвороби, відійшов до Господа багаторічний регент хору Мукачівської православної єпархії Федір Йосипович Небесний (03.02.1964-†10.04.2018).

19 травня минуло 40 днів з часу відходу до Вічності цієї достойної Людини. Інформаційний відділ єпархії з цього приводу підготував спомини про неординарну, сильну духом особистість, яка жила церковним співом – всеціло, саможертовно і віддано Богу.  

Його серце й душа горіли небесним світлом, що виливалося у співі людських голосів, якими спочилий вправно керував…

Ігуменя Ніна (Мізун), настоятелька Свалявського Свято-Тройце-Кирило-Мефодіївського жіночого монастиря: 

– Ми зналися з Федором з дитинства, бо ж відвідували Мукачівський жіночий монастир. Він на два роки був старший за мене, співав на кліросі з монахинями. Деколи на свята ми виступали з театралізованими сценками, колядували, розповідали віршики. Часто навідувалися і до келії тодішнього регента монастирського хору – матушки Вікторії. Такі теплі спогади виринають!

Йому дуже подобався церковний спів, особливо піснеспіви “О Тебе радуется, Благодатная”  – він аж плакав. Будучи молодим хлопцем, на ті радянські часи був дуже віруючий і відданий Церкві та Божій Матері. Таким я його запам’ятала. Федя був мені за друга, однак згодом наші життєві лінії розійшлися – я вступила до монастиря, була поза межами Мукачева і ми довго не бачилися. З 1996 року, як мене було призначено настоятелькою Свалявського монастиря, Федір підтримував наш монастир, турбувався за його розвиток. Систематично хор під його керівництвом оспівував наші святкові богослужіння. Ось і на третій день Святої Трійці вони завжди співали у нас…

Оксана Кречковська, учасниця хору, начальник відділу культури Мукачівської РДА: 

– Коли я дізналася про смерть Федора, я вперше в житті не хотіла плакати з такого сумного приводу, а просто раділа, бо таку смерть треба собі заслужити! Його поховання було незвичайним похороном, а торжеством! “У Бога просто так нічого не буває”, – ця улюблена фраза Феді, в ту мить набула особливого значення…

…До участі в хорі я долучилася на початку 2000-х років. У той період колектив оспівував святкові богослужіння у чоловічому монастирі села Тишова Воловецького району. Ми їздили з учасниками хору туди регулярно – кожну неділю і всі свята 8 років поспіль, до 2006 року, оспівуючи Всенічні та літургії у маленькому дерев’яному храмі обителі. На той час настоятелем був покійний архімандрит Макарій (в схимі Неофіт) Фуцур, який дуже нас підтримував.

Умови добирання туди були з нелегких, іноді дорога була заметена снігом по пояс, ми від траси йшли пішки, піднімалися вгору. Температура повітря була надзвичайно низькою. Багато в пам’яті спливає приємних вражень тих років, чимало було пригод.

Був випадок, що на Святий вечір співали Всенічне у повному складі при кількості двох вірників у церкві! Але Федір вмів донести до нас, що ми попри все співаємо Богу. Взагалі він міг підібрати необхідні слова в будь-якій ситуації і сказати “ну, то значить так”. Люди після спілкування з ним задумовувалися над своїм життям.

Йому складали масу незручностей організаційні моменти нашого перевезення: то водії не могли, то у співаків змінювались плани. Дуже часто сам нас возив. За його ж словами, все мав купу “іскушеній”. Федя  дуже переживав і турбувався за кожного хориста, крім себе. І щоб ми були нагодовані, і мали чим доїхати. У фінансовому плані він також більше турбувався за учасників хору, ніж за власну сім’ю. Можна казати, що більшу частину своїх здоров’я і нервів він витратив через хор.

При розучуванні піснеспівів Федір надавав нам і передмову, пояснював про що співаємо, розкривав сутність, біблійне трактування. Адже учасники хору не всі церковні, а є фахівцями-музикантами. Він маючи імпульсивний характер не міг стерпіти неправильні інтонації співу, щонайменше перекручування не те, що слів, а букв!  Завдяки цьому я навчилася читати церковно-слов’янською мовою. Деколи знав і накричати, коли ми були сонні. Проте якщо би це таким строгим методом не робилося, можливо, і результату такого б хорошого колектив не досяг би.

Ми були в захваті від поїздок, які він нам організовував – відвідуючи зі співочою метою ті чи інші монастирі, культурні місцини, регент поєднував для нас і відпочинок пізнавального характеру. Ми могли насолодитися красою природи, відвідати історичні споруди, замки і т.д.

 

 

Однак наша невдячність і людська гордість завжди проявлялася – знали “виносити” йому мозок, складати претензії без суттєвих причин. А він завжди нас прощав!..

Цього року на Хрестопоклонну неділю ми співали в останній раз літургію під його керівництвом – у Свято-Михайлівському храмі с. Минай. Його стан вже був дуже важким,  мусів сідати, на деяких піснеспівах плакав…

Багато людей, учасників хору завдяки Федору досягли чогось в житті, він допомагав при життєвих проблемах, співпереживав. З ним можна було поспілкуватися на будь-яку тему завдяки його ерудованості. Це була людина-унікум, авторитет і фанат своєї справи, таких особистостей є одиниці.

Надія Садварій, подруга дитинства:

– Ми добре зналися змалку, бо ж мій батько служив у соборі Мукачева і батько Федора –  дияконом, також мами товаришували. А ми в дитячі роки біля церкви бігали, бавилися. Пригадую, як він довгий час співав у Мукачівському монастирі.  Згодом, коли не вистачало хлопців у хорі собору, йому запропонували поповнити ряди. Через декілька років в нього проявилися великі таланти, здібності до організаторських справ – зібрав близько трьох- чотирьох хорових колективів, а вже згодом став регентом і на високий рівень поставив Єпархіальний хор. Він дуже любив свою роботу, можна сказати фанатично ставився. Його душа жила в хорах – то була його стихія.

Звертався до мене із проханням допомогти колективу через благодійний фонд, я чим могла підтримувала. Ще покійний владика Євфімій просив мене сприяти йому, допомагати… Ми, будучи друзями з Федьою, частенько могли посперечатися з тих чи інших питань.

Восени минулого року він був дуже хворий і нутром я відчувала, що жити залишилося не довго.  Звичайно, тепер важко, бо його відхід це втрата і для хору, і для всіх нас. Але душею радію, бо Господь забрав його на таке величне свято.

Архімандрит Іларій (Гаврилець), намісник Красногорського чоловічого монастиря на честь Всіх святих міста Мукачева:

– З Федором Йосиповичем я був знайомий з 17-ти років, коли  прийшов у Ракошинський монастир послушником. Вони з хором приходили оспівувати святкові літургії. Вже згодом, будучи ризничним у мене виникли технічні питання щодо налаштування мікрофонів, мені ні з ким було порадитися. Тоді попросив допомоги Федора і він радо відгукнувся.

Коли був назначений до Красногорського монастиря, то моє перше богослужіння оспівував саме колектив Небесного. Вони час від часу приходили туди до покійного о.Миколая. Пам’ятаю, як Федір в скорому часі зателефонував і попросив зустрітися. Він поставив мені питання: “Чи хотіли би Ви, щоб ми завжди співали у монастирі?” Я із задоволенням погодився – на той час період був переломний і важкий: мене ще ніхто не знав, а  о.Миколая люди втратили…

Ось так ми й почали тісно співпрацювати з Федором Йосиповичем. Він дуже творчо й ретельно підходив до підбору й поновлення репертуару до тих чи інших Божественних літургій – в залежності чи я один служив чи в складі кількох священиків. Федір казав, що потрібно підлаштуватися під тон священнослужителів, відтак напередодні телефонував, радився. Він знав як прикрасити співом літургію, щоби люди не відчували дискомфорту. В результаті такого прекрасного підходу до співочої діяльності, вірники почали запрошувати хор і на вінчання.

Коли їздили закордон співати, на конкурси, завжди мене запрошували з собою, але мені не вдавалося. Федор дуже беріг своїх хористів, захищав їхню честь. До питання фінансової оплати підходив дуже тактовно і завжди був задоволений.

В останні місяці я побачив по його зовнішньому вигляду, що хвороба дуже швидко прогресує. На превеликий жаль, в один час почув, що Федор знаходиться в лікарні… Дуже відрадно, що наразі дружина покійного регента виконує його прохання не полишати з хором нашу обитель і колектив продовжує оспівувати у нас Божественні літургії.

Подружжя Садварій

Архідиякон Олександр, голова Єпархіального відділу церковного, культурно-просвітницького служіння, заслужений артист України:

– Був знайомий з Федором із дитинства, перша наша зустріч відбулася ще в старому Мукачівському православному кафедральному соборі. Ми товаришували, були постійно на кліросі, бо там співали і мама Феді – Софія та моя, матушка Марія. Згодом у нас з Федьою  та декількох молодих людей виникла думка створити при Кафедральному соборі хор, саме молодіжний. Врешті-решт Федя взяв на себе нелегку роботу по організації, становленню, підтримці, зацікавленню уцерковленої молоді в участі у цьому хорі. Він дуже добре володів знаннями церковного уставу, традицій та канонів церковного співу і дуже скрупульозно підходив до вибору нотного матеріалу… Зрештою, він зміг зібрати навколо себе  професійних музикантів.

Дуже переймався не тільки якісною стороною, підбором високопрофесійних співаків, але і атмосферою у хорі. Всі бачили надзвичайно важливе значення церкви у житті Федора і це якось гуртувало біля нього всіх, хто з дитинства звик бути з Богом, з церквою. Він дуже піклувався про хор. Шукав можливості і допомогу меценатів для того, щоб хор зміг побувати на різних фестивалях та конкурсах духовної музики, де проявляв високий професійний рівень. Разом з тим прагнув, щоб учасники хору мали незабутній відпочинок у різних куточках України та за межами, де завжди були учасниками богослужінь.

Матушка Яна, солістка Заслуженого академічного Закарпатського народного хору:

– Я особисто познайомилася з Федором Йосиповичем двадцять років тому. Він був першим з друзів, з ким мене познайомив о.Олександр перед переїздом із Києва на Закарпаття. Відтоді у нас були дуже теплі стосунки… З вдячністю згадую наші зустрічі та участь у хорі Кафедрального собору м. Мукачева, куди Федір Йосипович часто запрошував мене для участі в богослужінні, концертних виступах, колядах. Це незабутні моменти…

Федір мав твердий характер, але завдяки цьому була чітка позиція у хорі стосовно виконання богослужбових піснеспівів і взагалі підхід до цього. Це велика праця і талант – зібрати, утримати і підняти на професійний рівень богослужбовий спів у нашій єпархії.

Інна Небесна, дружина:

– На час нашого знайомства з Федьою я була студенткою Мукачівського державного університету, подруги-однокурсниці дуже просили прийти співати до хору. Я ж зростала у нецерковній родині, хоча деколи відвідувала храм на Красній горці, де служив покійний о. Миколай. Так за півроку я ніяк не могла наважитися прийти до колективу, але коли я прийшла все ж, то з першої хвилини зрозуміла, що не піду з нього. Сюди навіть не підійте слово сподобалося, я щось більше відчула на клітинному рівні, без слів чи думок, це було повне злиття. З того часу я не пропускала жодної літургії, не враховуючи період народження дітей.

Хочу зазначити той факт, що довгий період ми з Федором просто товаришували, він був одружений вдруге. На жаль, в нього згодом почалися сімейні проблеми і ми ще більше здружилися. Так, як ми були на всі 100 % найкращими друзями, я намагалася допомогти, щоб сім’я збереглася. Проте їхнє подружжя розпалося, а наша дружба на певному етапі переросла в більше. В 2009 році ми одружилися, в нас з’явилися донечки: Софійка (8 років) і Даринка (7 років).

Він був надзвичайно чудовим батьком, мені здається, що такі почуття як Федя мав до Даринки, яка має аутизм, неможливо порівняти ні з чим. Він вкладав дітей спати, казки сам придумував. Усі його п’ятеро дітей відчували доброту від нього і непідробно любили.

І мене, як чоловік, дуже підтримував, до сліз радів моїм успіхам, навіть коли лежав у лікарні переймався за мої конкурси, постійно телефонував. Це була надзвичайно світла, талановита людина, він турбувався і цінував усіх співаків хору, в тому числі і мене.

Ми з хором завдяки Феді відвідали десятки монастирів, храмів України і закордону, роширився наш світогляд. Багато-де люди після богослужінь підходили заплакані, дякували і казали: “ви допомогли нам сьогодні молитися”. Ось це найголовніші експерти нашого співу – люди в храмі.

Матеріальні цінності для нього не мали ваги. Він не любив ні дні народження, ні подарунки, це була людина правди, яка не прогиналася перед кимось, а відстоювала свою позицію.

Федір завжди перебував у такому стані підготовки до виступів, до співу. Це й не дивно, адже з молоком матері він всотував любов до церковного співу. Як розповідали, він в дитинстві в церкві з відкритим ротом стояв, був у захопленні… Ми не розуміли, який титанічний труд він здійснював, продумовуючи репертуар і т.п. У нас вдома бібліотека з нотами. Він наставляв мене, щоб я не полишала хор, продовжувала його справу регентства. І зараз з Божою поміччю я це опановую, проте відчуваю його неосяжні молитви.

Той досвід, який я отримала в хорі, допомагає мені наразі реалізовувати себе як фахівця в своїй роботі. Завдяки отакому навчанню й підтримці Федора вийшли у світ поважні на сьогодні музиканти. У хорі, яким керував чоловік починали діяльність Зеновій Корінець, заслужений діяч культури України, головний диригент Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г.Верьовки, Володимир Федас, головний диригент Черкаського академічного заслуженого народного хору, Ігор Сторін – соліст Вроцлавського оперного театру (Польща).

Просвітницька робота Феді, особливо спів у монастирі Тишева, допоміг долучити благодійників й меценатів, щоб обитель розбудовувалася. Пригадую, як один з наших хористів приймав Таїнство Хрещення, а Федор став хрещеним батьком. Це ті справи, які були плодами його віруючої душі…

Останні два місяці перед смертю він пробув у лікарні, духовно очистився, пробачив усім, плакав, мав радість від кожної хвилини життя. Дуже просився співати на Пасху, ледве його вдалося перемовити –  два дні проплакав, на третій сказав: “може я піду? ти мені ще приготуй костюм і білу вишиванку, може я ще піду, дуже хочу канон послухати…”. На похоронах ми й співали йому канон…

Похований він біля свого батька, на Росвигівському кладовищі в Мукачеві. Мене ж тепер особливо втішають діти. Старша Софійка не на роки розсудлива і впевнена, що татко в Божечка…

Високопреосвященніший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський:

– У недавньому часі відійшов до Вічності блаженної пам’яті прекрасна, чудова, жертовна для Церкви людина – мій тезка Федір Йосипович,  регент нашого Єпархіального хору. Переконані, що за величезні труди Господь упокоїть його душу в обителях праведних!

На Вознесіння Господнє вперше почув хор без нього, але хористи зуміли зберегти той ентузіазм, ту радість духовну, глибоку віру, яку він їм передав! Нехай Господь допоможе Інні Володимирівні (дружина покійного – авт.) продовжувати благу і добру справу, яку започаткував Федір Йосипович. Усім учасникам хору бажаю Божого благословіння – збережіть добре ім’я регента, любіть Бога і Церкву, будучи так їй відданими, як був Федір – до завершення свого життя.

Підготувала Ольга ПАЛОШ,

заступник голови Інформаційного відділу єпархії