Ігумен Іов (Гашпар)
(06.10.1911 – †10.01.1993)
Iгумен Іов (в миру Гашпар Іван) народився 6 жовтня 1911 р. в с. Воловець (нині смт Воловець Закарпатської області) в селянській сім’ї. Батько – Гашпар Федір Іванович, мати – Форзан Анастасія Іванівна. Закінчивши 6 класів народної школи, продовжив навчання в горожанці у Сваляві та Бржезніцах (Чехія). У 1926 р. вступає послушником до Спасо-Преображенського чоловічого скиту в с. Теребля Тячівського округу. 1 жовтня 1930 р. призваний на дійсну військову службу до чехословацької армії. Закінчив молодший офіцерський курс із званням сержанта та саперний курс із званням старшого сержанта. Служив у Берегові та в 10 кавалерійському полку в Комарно (Словаччина). 28 березня 1932 р. демобілізувався, до 1934 р. проживав в будинку батьків[1].
У 1934 р. вступає до монастиря св. Іова Почаївського в с. Ладомирово на Пряшівщині. При монастирській типографії виконував послух наборщика та друкаря на протязі одного року[2].
На початку 1935 р. преосвященним Дамаскіном, єпископом Мукачівсько-Пряшівським, переведений на посаду завідуючого господарством Єпархіального управління в Мукачеві. Разом з тим зарахований до числа братії відновленого монастиря в с. Угля.
4 травня 1936 р. єпископом Дамаскіном пострижений у мантію з іменем Іов. 6 травня 1936 р. в храмі в с. Велика Крива рукоположений в читця[3]. 29 серпня 1936 р. поступив на навчання у монастирську школу у Високих Дечанах[4], яку закінчив у 1940 р. Був прийнятий до числа братії монастиря в Дужи[5]. 1 вересня 1940 р. єпископ Захумсько-Герцеговинський Миколай (Йоканович) в храмі Введення Пресвятої Богородиці в монастирі Завала[6] рукоположив Іова в сан ієродиякона. 1 листопада 1940 р. в храмі Успіння Пресвятої Богородиці в монастирі Твердош[7] рукоположений у сан ієромонаха. Призначений настоятелем приходу в Дубровнику з приписними церквами в с. Любово та Главська. Склав іспити на водія 2 категорії[8].
У 1941 р. призначений настоятелем приходського храму в с. Милетичево (Банат) з приписними храмами в селах: Крива Бара, Сеченово, Хайдучица, Мали Гай, Велики Гай, Мала Греда і Велика Греда.
1 червня 1941 р. заарештований німцями, ув’язнений у концтаборі Ясенниця. Восени 1941 р. о. Іову вдалося втекти з табору та приєднатися до сербських партизан. 30 березня 1945 р. перейшов до Чехословацької армії. З вересня 1945 р. працював вчителем неповної середньої школи та тимчасовим настоятелем приходів Чеської православної церкви в с. Десна в Ізерських горах з приписними храмами в селах: Танвалд, Тифенбахе, Полубне, Горне Смржовке і Длней Смржовке (північна частина Судет)[9].
Указом єпископа Мукачівсько-Ужгородського Нестора від 23 травня 1946 р. призначений настоятелем приходу в с. Ганичі Тячівського району[10].
Протягом 1950-1951 рр. настоятель приходу в с. Кваси з філіалом у с. Білин Рахівського району. 25 вересня 1951 р. переведений на посаду настоятеля храму в с. Новоселиця Міжгірського району з тимчасовим обслуговуванням храмів у с. Лісковець та Рекіти[11]. 12 травня 1952 р. служить у с. Колочава Лаз з тимчасовим обслуговуванням храму в с. Колочава Горб[12]. Вже через п’ять днів, 17 травня єпископ Іларіон (Кочергін) переводить ієромонаха Іова на посаду референта Єпархіального управління в Мукачеві[13].
30 травня 1952 р. ієромонах Іов (Гашпар) був заарештований радянськими органами. 25 липня 1952 р. засуджений військовим трибуналом прикордонних військ МДБ Закарпатського округу за ст. 20-54-1 «а» УК УРСР до 25 років виправно-трудових таборів, з поразкою у правах на 5 років і конфіскацією майна[14]. 8 червня 1955 р. міра покарання змінена до 5 років ув’язнення без поразки у правах. Отця Іова звинуватили в тому, що у 1949 р. інформував бандитів про дії органів безпеки, допомагав продуктами та інше[15]. Звільнений з ув’язнення 11 липня 1955 р. У тюремних застінках перебував на протязі 3 років 1 місяця і 11 днів. Реабілітований 1992 р.[16].
З 27 липня по 30 грудня 1955 р. проживав у своєї сестри у Воловці. У кінці грудня 1955 р. прийнятий в клір Мукачівсько-Ужгородської православної єпархії. 30 грудня 1955 р. призначений настоятелем приходу в с. Тросник Виноградівського району[17]. 9 червня 1959 р. переведений на посаду настоятеля приходу в с. Колодне, з приписними храмами в с. Брід та Дешковиця Іршавського району[18].
1 серпня 1962 р. призначений настоятелем храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці в с. Веряця з приписною церквою в с. Горбки Виноградівського району[19]. У 1962 р. з благословення Святійшого Патріарха Московського і всієї Руси Алексія I (Симанського) нагороджений правом носіння наперсного хреста. У 1967 р. ієромонах Іов був возведений в сан ігумена.
25 липня 1973 року архієпископ Мукачівський і Ужгородський Григорій (Закаляк) в характеристиці на ігумена Іова (Гашпара) писав: «Игумен Иов (Гашпар Иван Феодорович), настоятель прихода в селе Веряца Виноградовского района один из культурнейших монахов. Со стороны прихожан за хорошее служение и содержательные проповеди пользуется большим уважением. Человек твердого характера»[20].
У 1974 р. з благословіння Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Пімена (Ізвекова) ігумен Іов був нагороджений палицею. У 1979 р. нагороджений хрестом з прикрасами. У 1979-1984 рр. – настоятель храму в с. Теково Виноградівського району.
21 грудня 1984 р. у зв’язку з хворобою зачислений у за штат духовенства Мукачівсько-Ужгородської єпархії[21]. Помер 10 січня 1993 р. Похований біля храму в с. Веряця Виноградівського району.
∗Опубліковано: Юрій Данилець, ієрей Олександр Монич. Ігумен Іов (Гашпар) (06.10.1911 – †10.01.1993) // Сповідники та подвижники Православної Церкви на Закарпатті в ХХ ст. / Авт. кол.: Ю. Данилець – голова авт. кол., архієпископ Феодор (Мамасуєв), архієпископ Антоній (Паканич), ієрей О. Монич, А. Світлинець, Д. Анашкін, С. Канайло, В. Міщанин, ієромонах Пімен (Мацола), протоієрей В. Юрина. – Харків: Видавництво «ТОВ Скорпіон Т-ЛТД», 2011. – 584 с. – С. 110-114.
[1] Особова справа ігумена Іова (Гашпара) // АМПЄ.
[2] Там само.
[3] Православный карпаторусскій вестникъ. – 1936. – № 2. – С. 13.
[4] Монастир Високі Дечани (серб. Манастир Високи Дечани/Manastir Visoki Dečani) – головний сербський православний монастир в Косово. Розташований в 12 км на південь від м. Печ, в західній частині Косова. Заснований у 1327 р. королем Стефаном. У 2004 р. внесений до списку об’єктів ЮНЕСКО.
[5] Монастир Дужи в честь Покрова Пресвятої Богородиці в XVI-XVII ст. був метохом монастиря Тврдош. У 1695 р. монастир в Дужи став резиденцією Герцеговинського митрополита. До 1945 р. монастир був чоловічим, з 1960 рр. в Дужи почали проживати монахині. Див. Образ Сербии. Сокровища Герцеговины // http://www.pravoslavie.ru/gallery/gallery21.htm
[6] Монастир Завала в честь Введення в храм Пресвятої Богородиці знаходиться в 50 км від Требинья в Герцеговині. Точних даних про заснування монастиря немає. Храм розписаний 1619 р. хіландарським монахом Георгієм Митрофановичем. На даний час послухання настоятеля монастиря несе ієромонах Василій (Копитич). Див. Образ Сербии. Сокровища Герцеговины // http://www.pravoslavie.ru/gallery/gallery21.htm
[7] Монастир Тврдош в честь Успення Пресвятої Богородиці розташований в 5 км на захід від Требинья в Герцеговині. За легендами монастир засновано імператором Костянтином. Згодом він був зруйнований, а відновлений в кін. XIII – поч. XIV ст. сербським королем Милутіном. Розквіт монастиря пов’язують з іменем митрополита Віссаріона I (поч. XVІ ст.). У 1694 р. під час війни венеціанців та турків монастир зірвали, монахи покинули обитель. Монастир відновлено у 1928 р. У 1992 р. туди перенесено кафедру Захолмсько-Герцеговинської єпархії. Див. Образ Сербии. Сокровища Герцеговины // http://www.pravoslavie.ru/gallery/gallery21.htm
[8] Особова справа ігумена Іова (Гашпара) // АМПЄ.
[9] Там само.
[10] ДАЗО. – Ф.Р – 1490. – Оп. 4д. – Спр. 165. – Арк. 76.
[11] ДАЗО. – Ф.Р – 1490. – Оп. 4д. – Спр. 170. – Арк. 157.
[12] Там само. – Арк. 158.
[13] Там само. – Арк. 159.
[14] Данилець Ю. Обмеження діяльності православного духовенства на Закарпатті в радянський період // http://h.ua/story/122962/
[15] Архів УСБУ. – Арх. кримін. спр. № 5254-С. (Гашпар І., Орос В., Бонь Д.). – Арк. 605.
[16] Там само. – Арк. 605.
[17] ДАЗО. – Ф. Р – 1490. – Оп. 4д. – Спр. 170. – Арк. 160.
[18] Там само. – Арк. 167.
[19] ДАЗО. – Ф. Р – 1490. – Оп. 4д. – Спр. 170. – Арк. 173.
[20] Особова справа ігумена Іова (Гашпара) // АМПЄ.
[21] Там само.