Владика Феодор: «Природа людського болю в тому, що людина часто втрачає Небо»

«Природа людського болю в тому,

що людина часто втрачає Небо»

———————————————

Слово друге після Покаянного канону 

преподобного Андрія Критського

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Не так давно ми, браття та сестри, згадували один інтересний момент, який переживає кожна без  винятку душа. Це – момент відчуття болю. 

Йдеться не про біль тілесний, тому що медицина може легко його вгамувати, заспокоїти і зробити так,
щоб людина його не відчувала. Йдеться про біль душевний. І, напевно, із земнородних немає людини, яка б не відчувала такого болю. Болю, коли болить душа, яка зробила той чи інший гріх, або душа, яка не мириться з кимось, душа, яку образили або яка образила когось.

Душевний біль став отримувати все більше поширення серед інших недуг, які виникають у нас на ґрунті порушення заповідей та життя за «своїми» законами. Як з цим впоратися? Питання дуже непросте, адже часом наші болі викликані не якоюсь нісенітницею, а реальною «катастрофою» в житті, яка не дає нам ні заснути, ні нормально проводити час. Є такий вираз: «ця людина не має спокою душевного». Так буває тоді, коли людина відступає від Бога, людей і себе. Так буває тоді, коли людина, «впавши», починає вивчати без Неба, що таке є природа болю. В останні часи цей біль відчувається дуже явно, можливо, через те, що збільшилася кількість зла у світі, і I. Проповіді на великі свята, дні великого посту та пам’яті окремих святих тому цей душевний біль є ще більш болісним, бо це є біль за гріхи, біль за Церкву, за паству, за душі.

Тепер ми поговоримо з вами коротенько про індивідуальний біль, який відчуває душа. Чому він виникає і якою є природа цього болю? Зробимо таку невелику екскурсію-аналогію. Буває так, що людина живе зі своїми батьками, наприклад, син із старенькими батьками. І так буває, що син від’їжджає у довгострокове відрядження. Або взагалі виїжджає на інший континент. Таке трапляється досить часто. І уявіть собі, яка може бути сцена розставання стареньких, престарілих батьків зі своєю рідною кровинкою, з сином, який від’їжджає, і якого батьки, страшно сказати, більше ніколи не побачать.

«Природа людського душевного болю полягає в тому, що людина втрачає найдорожче на землі – Бога. Природа болю має в своїй основі алгоритм відстані. На скільки метрів, сотень метрів, кілометрів або просто кроків людина відлучається від дому Отчого, тобто від Бога своїми гріхами й пороками, тим біль стає більший».

Безсонна ніч батьків і сина – і ось настає момент розставання. Машина чекає біля воріт, біля хвіртки будинку. Важко уявити саму сцену розставання. Що може говорити мати, яка востаннє в своєму житті, бо дуже старенька, бачить свого сина? Вона, можливо, говорить настанови коротенько, поспішно, збиваючись, не стримуючи сліз. Батько приховує свої сльози, змітаючи їх, ніби піщинку, яка попала йому в очі, дає настанову синові, щоби був чесний, благочестивий, відвідував Божий храм, а батьки до кінця свого життя будуть молитися за нього. Син переступає поріг, батьки ще хочуть щось сказати, а уста не видають ніяких слів.

Переступивши поріг рідного дому, син іде, а батько з матір’ю зі сльозами дивляться, як по стежці до хвіртки йде їхня рідна дитина. Син обертається, бачить невеличкий старенький батьківський дім, востаннє бачить своїх рідних батьків, яких ніколи більше не побачить живими, сідає в машину і ще раз обертається. Батьки, які бачать востаннє свою дитину, нерухомо стоять, а на порозі тільки батьківські сльози.

Цю аналогію ми провели, щоби могли зрозуміти природу болю цих батьків і того сина, який залишає рідну оселю, рідний дім. Він залишає те місце, яке в дитинстві було для нього дорогим, ту землю, яку він копав своїми руками, він залишає рідне обличчя матері, яке ніколи не зможе пригорнути до себе.

Так ось: природа людського болю, душевного, полягає в тому, що людина втрачає найдорожче на землі – Бога. В цю неділю було оповідання в Євангелії про Адамове вигнання. Картина нічим абсолютно не відрізняється від тої, про яку я тільки що вам розповів. Господь виганяє з раю прабатьків. Отець люблячий, Який в прохолоді дня ходив зі Своїм вищим творінням, з Адамом і Євою, по Едемському саду. І вони відчували незмінну і таку, яку не можна пояснити мовою людською, благодать, коли були поряд з Богом-Отцем і своїм Творцем. Вони бачили і насолоджувалися красою Едемського саду, який був для них рідним, тому що там вони були створені з персті земної і там у них була дана Богом жива душа.

Залишають рідний дім двоє людей – наші прабатьки Адам і Єва. Недавно бачив намальовану картину, як сидить Адам неподалік від раю. Там, в раю, залишився чудовий сад, в реалії ж тепер немає красивих дерев, квітів – є тільки терня і колючі будяки. Так пише й Біблія. Вони навколо себе бачать страшну картину. Адам сідає на камінь недалеко від раю, де на воротах стоїть ангел з вогненним мечем, перегороджуючи шлях прабатьку і праматері Єві, не допускаючи їх навіть наблизитися до райських воріт. Адам стоїть на камені, поруч стоїть Єва. Він, опустивши голову, зі сльозами дивиться на ворота бажаного і разом з тим втраченого ним Раю…

У чому ж полягає природа болю? Я переконаний в тому і свідчу перед вами як ваш архієрей, що природа болю, в першу чергу, в тому, що наскільки метрів, сотень метрів, кілометрів або просто кроків людина відлучається від дому Отчого, тобто від Бога своїми гріхами й пороками, тим біль більший і більший.

Церква призиває людину до покаяння, і притча про блудного сина (Лк. 15, 11-32) повчає, що саме потрібно зробити людині, щоб побороти страшний душевний біль, який приніс розлуку з батьківським домом через гріх, пороки і падіння – потрібно повернутися!

Адам озирався у бік раю, але двері були закриті. І тільки через багато сотень років являється Той, Хто був обіцяний в першоєвангелії ще в раю Богом: «і ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3, 15). І тепер вже нема ангела, котрий боронить вхід душам людським в Небесне Царство. Але туди можуть ввійти тільки ті, хто в душі не мають болю, ті, хто вилікував свій біль, ті, хто, відійшовши від отчого дому, повернулися назад, на поріг, тому що там чекає в обіймах отець, як блудного сина. А безперестанна молитва Матері Божої і Матері усього світу завжди простирає руки, щоб грішного, окаянного, але того, хто плаче і кається, прийняти в свої материнські обійми.

І як добре, коли ми наближаємося, повернувшись назад, туди, звідки ми вийшли. З чистотою душевною, у вибіленій одежі, зі сльозами покаяння, до чого особливо в піст призиває свята Церква, ми лікуємо свої душевні недуги.

Запам’ятайте: природа болю має в своїй основі алгоритм відстані. Наскільки ми знаходимося вдалині від джерела блага і лікаря душ і тілес Бога, настільки наш біль буде сильніший. Наскільки ми будемо ближче, настільки зціляє Господь Всемогутній нашу душу. Звершується дивне таїнство. Логічно я не можу зрозуміти, як це може бути так, але сприймаю його по вірі і переконаний, бо сам, грішний у своєму житті, відчув це, коли словом «прости» або «каюся» розривається хартія гріхописань кожної людини.

Церква призиває в ці дні особливо частіше лікувати свої недуги. Мене запитують: а в інші дні? І в інші потрібно. Ви самі бачите, в якій суєті ми живемо. Тепер картинка новин і подій, які стаються в нашому житті, щодня різко змінюється на 360, на 180 градусів – і в жаху, у цьому хаосі людина хвилюється, не знає, куди дітися і що робити. В ці моменти біль ще більше переповнює людську душу.

Що треба зробити, щоб не боятись? Що треба зробити, щоб виправити не когось, але, в першу чергу, самого себе? Те, що ми чуємо вже третій день – преподобний Андрій Критський призиває в своїй молитві, взиває до душі, щоб вона піднялася. «Чому спиш? Піднімись і пощадить тебе Христос Бог наш», – говорить до своєї душі преподобний отець.

Слово «пробач» і слово «каюся» щадить і милує. Впали – і знову помилує, спіткнулися у гріховності – і знову приймає. Деколи, можливо, знесилюючись від наших падінь, Господь все одно любов’ю Своєю
покриває безліч наших беззаконь і гріхів.

Тому в сьогоднішній день я закликаю всіх, в першу чергу себе, а також вас, дорогі отці, брати та сестри, щоб ми чим частіше прибігали до Джерела зцілення, Лікаря душ і тілес, щоб ми могли лікувати свої недуги через покаяння, долучаючись до Святих Христових Таїн.

Не потрібно нехтувати покаянням. Христос завжди нам простягає руку допомоги, а ми бодай трохи протягнули. І те прийме, і намір наш прийме, і покаяння наше прийме, і молитву будь-яку без винятку прийме, тільки якщо вона виходить від серця, нехай коротеньку, нехай недовгу. Помилує Господь і таку душу. Я закликаю вас, щоб чим частіше ви у Великий піст приходили до Таїнства покаяння. Всім потрібно обов’язково сповідатись і причащатися на початку і в кінці посту. Це рекомендація для лінивих. А хто має більшу старанність – кожну неділю, або суботу, середу чи п’ятницю. Кому як зручно, хто на роботі – у вихідні може, хто не на роботі – у будні ще легше, бо людей менше на сповіді, більше можна виділити часу бесіді зі священиком. Тоді ви зрозумієте, на своїй душі відчуєте, як лікується природа людського болю, як ми крок за кроком повертаємося в Едемський сад нашої душі, який є Божим, але поки що зарослий терням гріхів, беззаконь і наших падінь.

Нехай допоможе нам Всемогутня сила Божа, яка зібрала нас сьогодні в цей святий кафедральний собор, а також в інші наші православні храми і обителі, де ми можемо приєднатися до Христових Таїнств, і в Таїнстві Євхаристії стати єдиним цілим з Джерелом усіх благ – Богом, Якому ми особливо нині, в дні Першої седмиці Великого посту, і протягом всього життя воздаємо честь і поклоніння на віки вічні. Амінь.

Хрестовоздвиженський кафедральний собор
м. Ужгород
05.03.2014

Наведено за виданням: Архієпископ Феодор (Мамасуєв). СВІТЕ ТИХИЙ. Вибрані бесіди, промови, вітальні слова, проповіді, філософські роздуми, богословські записки, думки (2007-2017) / Передмова: Онуфрій, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви. Упорядкування та загальна редакція: кандидат богослов’я, протоієрей Олександр Монич.  –Ужгород : ТДВ «Патент», 2017. – 314 с. − С. 56-61.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.