ІВАННА ОНИСЬКО: «ЧАС: роздуми напередодні Нового року»

Час – одна з найбільших таємниць, котру людство намагається збагнути від початку свого існування. Але нічого, окрім його швидкоплинності, ми не пізнали в ньому. Тільки Святе Письмо піднімає цю завісу таємничості і говорить про те, що час даний лише людині і лише в земному житті. Для Бога ж часу як такого не існує, і 200-300 років у Нього, як декілька секунд у людському бутті.

Зовсім скоро перед нами відкриється час у Новий рік. Усі ми хочемо зустріти і відсвяткувати його. Але найбільше у ці хвилини зустрічі ми намагаємось хоча б подумки зупинити прірву, в котру час невпинно втікає. Перед нами постає питання «А в чому сенс пройденого і того, що ще потрібно пройти?».

І справді, в чому? «Адже тисячі років до мене і, напевно, ще тисячі після мене років пройдуть. І в цьому космічному вимірі часу я тільки мильна бульбашка». Для чого Господь вдихнув у мене життя і дав час? Кожного дня ми намагаємось такі глобальні і, напевно, хтось скаже, що філософські питання, закрити глибоко у своєму серці, аби лишній раз не бентежити нашу суєтність, до якої ми так звикли і полюбили. Але Новий рік є тим рубежем, на котрому питання саме випливає, якщо у нас вистачає хоч краплі свідомості поставити його собі.

Як глибоко помиляється людина, коли пріоритетом її буття стає «насолода»: від багатства, відпочинку, подорожей, від блуду і т. д. Або, до прикладу: «мушу весь рік пахати, щоб мати 2-3 тижні розкішного відпочинку» − це проста до болю, але найважливіша філософія життя для більшості сучасних людей. Невже Господь дав тобі цей рік, щоб ти його ціллю поставив можливість гарного відпочинку як найвищої винагороди за свої труди?!

Наскільки людина не цінує свою душу і цей безмежний дар життя, щоб зводити його тільки до матеріальної площини. Чи не занадто глибоко ми заблукали у пошуках земних задоволень, котрі, хочемо ми цього чи ні, але закінчуються під кришкою гробу? Все це у більшості випадків – величезна брехня, в котру кинув людство цей лукавий і проданий злу світ.

«Дар напрасный, дар случайный, Жизнь, зачем ты мне дана?» Тільки Святе Письмо дає нам вичерпну відповідь. Найперше, для чого ми народжені, підняті з небуття – це ВІЧНІСТЬ. Саме слово «человек» з російської мови тлумачиться, як «обращенный лицом (челом) в век (вечность)».

Суть цієї вічності відкривається перед нами через 6 днів після Нового року – в народженні Христа Спасителя, Бога, Котрий народився, щоб повернути нам втрачене Небо і втрачену вічність. У цьому народженні відкривається і вся правда про те, що таке щастя. Адже на протязі всієї історії, з року в рік, людство шукало щастя. «Воно намагалось знайти його через війни, ненависть, брехню, революції, майдани, пороки, блуд, комфорт» і не знаходило. І кожен раз ми бажаємо щастя в Новому році, та чи приходить воно? Чи до кінця ми щасливі? Ні! Лише ті з нас, котрі приймають раз і назавжди у своє життя народженого в яселках Христа.

Мученики віддавали свої тіла на катування, преподобні виморювали себе постами… Але ніхто з них не сказав, що є нещасним. І, навпаки, ми, маючи часто, здавалося б, усе, не вважаємо себе щасливими. Тому що, не вистачає любові, праці над собою, щоб навчитись цієї любові: до ближнього, а значить – і до Бога. А поки «навчитись любити» не стане пріоритетом і сенсом нашого буття, ми не отримаємо вічність, до якої призвані.

«Если я говорю языками человеческими и ангельскими, а любви не имею, то я – медь звенящая или кимвал звучащий. И если я раздам все имение мое и отдам тело мое на сожжение, а любви не имею, нет мне в том никакой пользы. Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла, не радуется неправде, а сорадуется истине; все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит. Любовь никогда не перестает…» (апостол Павло).

Завершуючи цей 2017 рік, найправильніше буде подякувати Богу за все, що з нами трапилось, тому що все дано нам во спасіння, подякуймо за те, що прожили його, тому що дехто, можливо, з наших рідних і дорогих людей уже не з нами. Запитаймо самі в себе, що я змінив у собі за цей рік? чи став людянішим? добрішим? в чому сенс? І побажаймо один одному в ці передноворічні і передріздвяні дні не земного благополуччя, а бажання хоч трошки навчитись любити, щоб уже тут, на землі, відчути ту вічність і щастя, для яких нас створив Господь.

∗∗∗

Не напрасно, не случайно
Жизнь от Бога нам дана,
Не без воли Бога тайной
И на казнь осуждена.

Сам я своенравной властью
Зло из темных бездн воззвал,
Сам наполнил душу страстью,
Ум сомненьем взволновал.

Вспомнись мне, забвенный мною!
Просияй сквозь сумрак дум, –
И созиждется Тобою
Сердце чисто, светел ум.

(митрополит Філарет Дроздов)

Переглядів: 43

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.