«Коли плаче вітер»

…Невже таке буває? Невже вітер плаче? Хтось скаже – це занадто песимістично. Комусь, це буде не довподоби через «не стандартність» словосполучення, проте статею хотілося б сказати кілька слів про інший вітер та його плач. Про вітер, як алегорію Святого Духа… Назва замітки не передбачає відповідь на питання, а скоріш має на меті спробу опису того, що потрібно робити для того, щоб вітер не плакав. Тільки прочитавши до кінця весь текст можна сповна зрозуміти, що має на увазі ця, така собі анатономічно-природня назва.

ПЕРЕДІСТОРІЯ ІСТОРІЇ: Коротко, ось про що хотілося сказати… Одного травневого дня 2016 року їдучи в машині разом з владиком Феодором ми, як завжди в живих митях щодення вирішували поточні питання. Одним з них була назва книги про нього. Не так давно книга вже вийшла друком, але під іншою назвою “СВІТЕ ТИХИЙ”, а тоді, з восьми варіантів ми зупинилися на цьому: «Коли плаче вітер»…. Ось про деякі неопубліковані моменти книги і піде мова в замітці, яка присвячується 10-літтю архієрейської хіротонії нашого владики (23.12.2007-23.12.2017).

Владика Феодор – незвичний архієрей… Одного разу на моє ствердження: «Владика, Ви велика людина!», він у месинджері мені відповів: «Так, я велика людина, мій зріст: 1 м., 75 см.»))). Він живе якимось водночас звичним «незвичним» життям. Його думки, роздуми, правління – своєрідні! Він любить наприклад «слухати мовчазну тишу душі», або ж навпаки слухати коли «говорить тиша». Він любить те, на що ми ніколи в простому житті не звертаємо увагу.

Так ось однією з таких звичних і водночас незвичних, алегоричних речей у його житті є образ вітра і тиші. Чому власне ці образи і алегорії? Відповідь на це є в Святому Письмі. Тому, що не «великому і сильному вітрі», а в «тихому віянні вітра», як сказано в Святому Письмі про пророка Іллю був Господь. «І сказав: вийди і стань на горі перед лицем Господнім, і ось, Господь пройде, і великий і сильний вітер, що роздирає гори і розтрощує скелі перед Господом, але не у вітрі Господь; після вітру землетрус, але не в землетрусі Господь; після землетрусу вогонь, але не у вогні Господь; після вогню віяння тихого вітру, і там Господь» (3 Цар. 19, 11-12). Це «тихе віяння вітра» власне відлунює дію Святого Духа в Церкві. Про цю дію Духа через і в архіпастирському служінні на Мукачівській кафедрі владики ми і написали кілька слів…

«Дух дихає де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа» (Ін. 3, 8). Господь діє там, де є сприятливі умови для Його дії. Своєрідні умови мають назву: «серце», «віра», «любов»…

Богу, по Його природі, хоча вони й присутні в Бібілї для нашого ж ближчого розуміння Неба, не притаманні будь-які антропоморфізми, емоції. Але іноді образи дуже тонко показують те, як живе Дух.

Напевно найкращим в природі проявом і образом того, як і коли плаче вітер є приклад моря… Його хвилі під час вітру, як ніколи, природньо передають образ вітру, який плаче… Звичайно ми не бачимо його сліз, проте у вирі хвиль моря можна прочитати його сум…

Це незвичний сум! Цей сум може зрозуміти тільки той, хто сумує, і має предмет суму. Так само є і в дії Святого Духа в Церкві. Ми повинні докладати всіх зусиль, щоб Він не плакав. Він тільки тоді буде «не» плакати коли ми будемо жити Ним і з Ним. Найкраще це життя Духом реалізовується тільки в Церкві і з Церквою.

Є така розповідь. Одного разу молодого священика направили для проходження пастирського служіння в село. При цьому священночалля його попередило: в селі ніхто не ходить в храм! Наступного дня отець зробив в храмі незвичне оголошення. «Завтра відбудеться похорон Церкви»! В храм зібралося все село. Всім було цікаво кого ж це будуть відспівувати. Всі, підходячи до труни, відскакували від неї в страсі! Там лежало зеркало, і кожен бачив тільки себе… Отже, Церква – це живий організм, де кожен із нас є його клітиною!

Так само і в Церкві Христовій. Дух діє тільки там, де є воля і участь людини в Церкві. Без цієї симфонії життя Духа – неможливе. Він буде плакати… Причому не від того, що Він бездієвий, а від того, що ми не хочемо Його присутності в нас..

Через метафору дії вітру, ми зробили нікчемну спробу червоною ниткою крізь всю книгу на прикладі життя нашого владики показати, як перш за все у його житті діє Святий Дух і як Він діє в Церкві. Як наш архієрей докладає всіх зусиль, щоб Дух не плакав!

Святий Дух животворить усе. Він дає всьому творінню життя. Він хоче бути з нами, в нас, допомагати нам бути чистими, проте ми часто Його відштовхуємо від себе. Господь нам в житті часто ілюструє, що тільки від нашої вільної волі залежить, бути чи не бути з Богом. Дія Духа нам потрібна, щоб прийти в себе. Зупинитися на хвилину. Подумати, куди ми йдемо. Для чого? Чому? Як перемогти себе? Чому часто в житті щось йде не так? Часто нам потрібно зробити внутрішню паузу і послухати себе.

Ось таке слухання себе і спробу в цьому «слуханні» побачити дію Святого Духа і має на увазі наша назва книги. Ми рідко думаємо над тим, коли плаче вітер… Звичайно, – це щось дивне… Зазвичай, ми відчуваємо його в стихії: коли він дує, коли він теплий, коли – грізний, коли – мовчить. А, коли він плаче?

Думається, що він плаче коли ми його не хочемо відчувати біля себе, коли йому сумно до болі від того, що ми, на шкоду самим собі, часто не хочемо бути з ним… Так само є і в дії Бога в нашому житті, дії в нас Святого Духа.

І наостанок. Це може звучить дивно, але Церква декларує «плач», як добру рису в духовному житті. Це «плач» в покаянні, «плач» від радості пербування з Богом, «плач» від повернення до Бога тих, хто заблукав в житті…

Переглядів: 107

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.