ДУБРІВКА. В обителі молитовно вшанували ікону Божої Матері «Іверська»

26 жовтня, в четвер 21-го тижня після П’ятидесятниці, в Дубрівському жіночому монастирі на честь Різдва Пророка і Предтечі Господнього Іоанна Хрестителя, що на Іршавщині молитовно вшанували ікону Божої Матері «Іверська». В день другого престольного свята до обителі з архіпастирським візитом прибув Високопреосвященніший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський.

Владику зустрічала настоятельниця монастиря ігуменя Серафима (Готра), понад 20 священнослужителів Іршавського благочиння та єпархії, численні паломники та віряни.

Перед богослужінням владика звершив чин освячення розпису монастирського храму на честь ікони Богородиці «Іверська».

За богослужінням усердною була молитва про мир та спокій в Українській державі.

Після літургії був звершений молебень до ікони Божої Матері «Іверська», після чого владика виголосив проповідь.

Нагадаємо, історія вшанування Іверської Божої Матері в Дубрівському монастирі має свою окрему історію.

В день пам’яті Різдва святого Пророка і Предтечі Господнього Іоанна Хрестителя 7 липня 2011 року Високопреосвященнійший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський освятив новий храм на честь ікони Божої Матері Іверської, і подарував обителі цей чудотворний список. Передісторія появи самого образа в монастирі сягає 2005-го року. Саме у 2005-му році, перебуваючи на Святій Горі Афон (Греція), тоді ще архімандрит, а сьогодні архієпископ Феодор приложив список ікони Іверської Богоматері, написаної на святій горі, до її чудотворного оригіналу і привіз зі собою в Мукачівський монастир.

Рубрика «З історії обителі» подається за книгою:

Володимир Роман. Свято-Іоанно-Предтеченський православний жіночий монастир у селі Дубрівка. – Ужгород: Гражда, 2013. – 80 с.: іл.

Засновником Свято-Іоанно-Предтеченського жіночого монастиря у с. Дубрівка є ігумен Феодосій (Боршош) – родом із с. Боржавське (нині с. Велика Чингава) Виноградівського району. Коли йому виповнилося 15 років, на Закарпатті розпочався православний рух, який не пройшов мимо і молодого Юрія (ім’я ігумена Феодосія до прийняття чернецтва). Познайомившись у 1914 році з нині вже канонізованим (до лику місцевих святих УПЦ в 2001 році) прп. Алексієм, він перейшов з греко-католицизму в православ’я, за що в 1918-му році його заарештували і запроторили в Сиготську тюрму. Але суд в Севлюші (нині м. Виноградово) виправдав Боршоша і відпустив на волю.

Коли в с. Іза появилося православне чернецтво, Юрій подався туди і вступив у Свято-Миколаївський монастир, де вже жило вісім ченців під керівництвом о. Алексія. Через деякий час у селі Теребля було засновано чоловічий Спасо–Преображенський чоловічий монастир, куди з благословення прп. Алексія був переведений Юрій. У 1924 році на прохання ігумена Іова (Войтишина) в приходському храмі села Данилово Юрія було пострижено єпископом Веніаміном у мантію з іменем Феодосій, а через два дні монах Феодосій був висвячений в ієродиякони. 12 квітня 1924 року архієпископ Саватій (Врабець) у Празі рукоположив Феодосія в ієромонахи. Після висвячення ієромонах Феодосій повернувся до Тереблянського монастиря.

Оскільки в парафіях не вистачало священників, то отця Феодосія, ігумен Іов направив на приходське служіння в с. Дубрівку. Там отець Феодосій звернувся до Владики Савватія з проханням дозволити будівництво в Дубрівці чоловічого скита на честь Іоанна Предтечі. І отримав таку відповідь “Сьогодні повідомляємо Вам, що згідно Вашого клопотання ми дозволяємо Вам будувати на “Горі” при селі Дубровці православну церкву і при ній будинок, призначений для монастиря”, о. Феодосій підшукав недалеко від села зручне місце в урочищі Гора, купив у Василя Білона невеличку земельну ділянку і у вересні 1925 року розпочав будівництво.

Навесні 1926 року взялися випалювати цеглу. Води близько не було, її доводилося возити бочками за кілька кілометрів. Допомагали хлопці з села, які потім і стали ченцями. Особливо відзначилися майбутні ієромонахи Зосима (Попович), Серафим (Бровдій) та інші. Фундамент для майбутньої церкви за благословенням архієпископа Савватія освятив в день Усікновення голови Іоанна Предтечі ієромонах Сергій (Марушка). Закінчили будувати церкву 1931 року, а 1940-1941 році її було розписано художником Гоголем, родом із села Білок Іршавського району.

Дана обитель стала першою православною на теренах Іршавського округу. Враховуючи заслуги духівника в укріпленні та поширенні православ’я на свято Преображеніє Господнього 19 серпня 1931 року архієпископ Савватій нагороджує о.Феодосія саном ігумена.

Ченці обителі разом з о. Феодосієм окрім церковного служіння займалися сільським господарством на монастирській землі, яка була єдиним джерелом для їхнього існування. 8 вересня 1952 року єпископ Мукачівсько-Ужгородський Іларіон видав наказ такого змісту: ,,1. Свято-Іоанно-Предтеченський скит ліквідовується і приписується до приходської церкви с.Дубрівка, як філіал; 2. Настоятеля скита ігумена Феодосія призначаю настоятелем прихода в с. Дубрівка з обов’язковою реєстрацією в уповноваженого’’. А через деякий час храм було перетворено на колгоспний склад.

Відродження монастиря розпочалося в 90-х роках ХХ століття. Розпочав справу відродження обителі протоієрей Димитрій Булатко, який до закриття монастиря був його послушником. Починаючи з 1996 року, на прохання о.Димитрія, настоятельниця Свято–Серафимівського жіночого монастиря в селі Приборжавське матушка Феодосія та монахині кожну неділю проводили богослужіння у відновленій церкві. А побачивши, що обитель користується чимраз більшим авторитетом серед місцевих жителів, було вирішено відновити монастир. Прохання на ім’я Іршавської районної адміністрації було вирішено позитивно. Про це свідчить документ, у якому вказується, що листом від 21 листопада 1996 року за №704 районна адміністрація надала дозвіл жіночому монастирю святого Серафима Саровського села Приборжавське на відкриття скиту в наявному приміщенні колишнього монастиря в селі Дубрівка Іршавського району.

Розквіт монастиря розпочинається з 30 квітня 1999 року, коли указом архієпископа Мукачівського і Ужгородського Євфимія (Шутак) настоятельницею монастиря було призначено ігуменю Феодосію (Марфинець). Ігуменя Феодосія була переведена на відродження Свято-Іоанно-Предтеченського монастиря з одинадцятьма сестрами – це були монахиня Варвара, інокині Серафима, Ісидора, Таісія, Артемія, Алевтина, Калина, Харитина, послушниці Марія та Марина. Історія як би повторюється. Води знову не було і сестри для своїх потреб носили її з села. Поступово розчищається територія монастиря. Проблема з церковними дзвонами гостро стояла. У зв’язку з цим виникла ініціативна група приватних підприємців Іршавського району, яку очолив архімандрит о. Віссаріон. До її складу ввійшли Іван та Юрій Кізляки, Михайло Попдякуник, Василь Вашкеба, нині покійний Йосип Коровський, Юрій Брунцвик та інші. За короткий час вони на власні кошти та пожертви інших людей змогли закупити і передати для новозбудованих монастирів краю більше десяти дзвонів, які були вилиті на виробничому обєднанні “Сірка”, що у Новому Роздолі Львівської області, і подарували чотири дзвони Дубрівському монастирю. Були побудовані нові житлові приміщення. З часом було проведено газифікацію монастиря, пробурюється 52 м свердловина для води. Рішенням Священного Синоду УПЦ у 2000 році Свято-Іоанно-Предтеченський чоловічий монастир було перейменовано на жіночий.

В 2001 році зроблено добудову до храму в честь Іоанна Предтечі (зберігся з 30-х років), а згодом побудовано два двоповерхові корпуси, дзвінницю, водосвятну капличку та гостинницю для паломників. В 2003 році розпочато будівництво нового великого літнього храму. Багато зусиль, енергії, мудрості для відновлення святої обителі вклала ігуменя Феодосія. Матушка Феодосія, мала багато планів, але хвороба не дала можливості реалізувати їх. На 71 році життя 14 серпня 2010 року померла ігуменя Феодосія, але життя продовжується і на зібранні сестер, яке проводив архієпископ Феодор, одноголосно настоятельницею обителі була вибрана монахиня Серафима (Готра), яка до того часу була благочинною монастиря і указом правлячого архієрея від 24 серпня 2010 року призначена в.о. настоятельки. 20 січня 2011 року у другий день святого Богоявлення Високопреосвященнійший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський звершив чин возведення в сан ігумені монахині Серафими (Готра).

В день пам’яті Різдва святого пророка і предтечі Господнього Іоанна Хрестителя, 7 липня 2011 року, Високопреосвященнійший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський, освятив новий храм на честь ікони Божої Матері Іверської, і подарував обителі цей чудотворний список.

Тривалий час починаючи з 1999 року до 2011 року духівником монастиря був протоієрей Михаїл Кюкало (на даний час прийняв монаший постриг з іменем Марк). Тепер духівником монастиря є архімандрит Сергій (Данкулич). Священнослужителем цього монастиря також є протоієрей Николай Пуровець.

Кожний день в святій обителі звершуються богослужіння. Ранкове Богослужіння розпочинається о 5.00 к.ч., а Вечірнє о 4.00 к.ч.

У монастирі зберігаються частиця мощей святого Іоанна Предтечі, апп. Петра і Павла, ап. Андрія Первозванного, вмч. Георгія, вмч. Пантелеймона, вмч. Варвари, муч. Феодосії, свт. Інокентія Московського, свт. Філарета Московського, преп. Сергія Радонежського, преп. Серафима Саровського, препп. Кирила та Марії (батьків преп. Сергія Радонежського), свт. Іоанна Златоустого, свт. Феофана (Говорова) Вишенського, свт. Ігнатія (Брянчанінова), св. блг. князів преп. Феодора Смоленського і синів його Давида та Константина Ярославських, преп. Параскеви Сербської, преп. Олександри Дівеєвської, преп. Амвросія Оптинського, блж. Матрони Московської.

Відпусти: 7 липня – Різдво Іоанна Предтечі; 11 вересня – Усікновення глави Іоанна Предтечі; 26 жовтня – Іверської ікони Божої Матері;

Настоятелька – ігуменія Серафима (Готра)

На даний час, у монастирі проживає 12 сестер, які несуть різний монастирський послух. Завдяки старанням та наполегливості ігуменії Серафими свята обитель розбудовується. Монастир відвідують багато паломників з України та країн СНД. На свята завжди приїжджає керуючий Мукачівською єпархією архієпископ Феодор. В ці святкові дні в обителі збирається декілька тисяч вірників.