Протоієрей Олександр Монич, голова Інформаційного відділу
Протоієрей Олександр Монич

Днями черговий раз їхав на запис телепрограми «Духовні обрії». Їхав в маршрутці де було багато людей. Мене вразила якась «незвична» тиша всіх, хто був в салоні. Це була тиша не така, до якої ми звикли. Не тиша душі в якій люди хочуть послухати себе, а тиша – «печалі». В цій тиші відчувався певний сум і смуток в душах тих, хто був в салоні. Кожен мовчав, бо думав про своє. В очах читалася збентеженість і думи про «завтра». Думи, які є природні і потрібні, але не настільки, щоб вони володіли всім єством і керували тобою до «суму».

Відразу мені згадалася семінарська парта і предмет Біблеїстики на одному з уроків якого ми вичали книгу пророка Єремії. В одній із глав пророчої книги, де йшлося про виведення з Вавілону вибраного Богом народу є такі слова: «Бо тільки Я знаю наміри, які маю щодо вас, — говорить Господь, — наміри на благо, а не на зло, щоб дати вам майбуття і надію. І взиватиме­те до Мене, і підете і помолитеся Ме­ні, і Я почую вас; і будете шукати Мене і знайдете, якщо будете шукати Мене усім серцем вашим. І буду я зна­йдений вами, — говорить Господь…» (Ієр. 29, 11-14).  В цих словах мені здається є своя квінтесенція, яка має відношення до нашої «маршрутки». Це слова: «і будете шукати Мене і знайдете, якщо будете шукати Мене усім серцем вашим».

Рано чи пізно кожен з нас задається релігійними питаннями. Кожен природньо хоче дізнатися більше про Бога, про віру і повноцінне життя. Кожен шукає Його в певні моменти свого життя. І ось пророк каже: хто шукає Бога – знаходить Його. Сам Бог дав таку обіцянку в Своєму Слові – Біблії, тому що Він Сам хоче цього! Бог любить Вас! Ви для Нього дорогоцінні. Настільки, що Бог віддав Свого єдиного Сина Іісуса Христа за Вас. Пам’ятаймо це!

Розмірковуючи на цим всім в автобусі поневолі прийшла в голову фраза: « Мертвий рай». Чому? Невже рай може бути мертвим? Це ж слова антоніми? Думається, саме так, через те, що всі, хто був в салоні автобуса були самодостатні, всі були думаю здорові, але якісь «похмурі». В мить подумав, що слава Богу ми всі живі, маємо можливість бачити, слухати, відчувати, переживати, вірити, допомагати, але ми за це часто не дякуємо Йому. Отже, ми ніби живемо в раю, але не цінимо його. Ми «закопуємо» цей рай самі своїм життям. Він для нас стає мертвим…

Будемо, друзі, радіти життю і тому, що щохвилини відбувається навколо нас…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.