Чи може християнин бути веселим, жартувати над іншими і самим собою? Чим для нього є почуття гумору, чи потрібно його проявляти, і в яких ситуаціях гумор доречний? Про це та інші особливості людського характеру читайте в інтерв’ю з МИТРОПОЛИТОМ Бориспільським і Броварським Антонієм.
– Почуття гумору – це християнська чеснота?
– У нормальному, здоровому гуморі є духовна користь: адже якщо гумор добрий, то мета жартів полягає не просто в тому, щоб блиснути власною дотепністю або посміятися над кимось, а в взаімному задоволенню людей. Якщо ми вміємо вживати гумор тактомно, не засуджуючи при цьому ближнього, то в доброму жарті є резон. Часто саме гумор допомагає знизити напругу в конфліктних ситуаціях, переключити свідомість, так сказати, розрядити обстановку.
Але в той же час не думаю, що почуття гумору можна назвати чеснотою. Доброчесність – це моральна якість людини, яке проявляється в його волі і вчинках, в той час як почуття гумору – це здатність помічати щось комічне в ситуації. У кожному разі, важливо пам’ятати, що жартувати можна, не забуваючи про почуття міри. Гумор не самоціль, і тому жартувати потрібно дуже обачно. Адже іноді навіть добрий жарт може збентежити і образити людину.
«Сміх може допомогти людині побороти негативні почуття, допомагає йому не зневіритися»
– Що таке сміх з православної точки зору?
– Добре про це пише Федір Достоєвський у романі «Подросток»: «Веселість людини – це краща риса людини, з ногами і руками. Інший характер довго не розкусити, а розсміється людина як-небудь дуже щиро, і весь характер його раптом виявиться як на долоні. Тільки з самим вищим і найщасливішим розвитком людина вміє веселитися чарівно і добродушно. Я не про розумовий його розвиток кажу, а про характер, про ціле людини».
Крім того, сміх може допомогти людині побороти негативні почуття, допомагає йому не впасти в розпач. Навпаки, бути постійно серйозним, перебувати в постійній напрузі дуже важко. Так, преподобний Антоній Великий завжди розбавляв свої духовні повчання гумором. І коли деякі його учні ніяковіли з цього приводу, преподобний приводив у приклад тятиву лука: якщо її сильно перетягнути, то лук може зламатися. Точно так і людина – якщо її весь час тримати в духовній напрузі, то є велика небезпека зриву.
У той же час потрібно навчитися розрізняти, коли час для плачу, а коли для веселощів. У Біблії на цей рахунок є дотепний вислів: «Є час нарікати, а є час танцювати» (Еккл. 3,4).
«Єдина печаль, яка пристойна християнину, – печаль про гріхи, а це – справа суто особиста у відносинах людини з Богом»
– Чи було властиве почуття гумору святим отцям?
– Строгість до самого себе зовсім не виключає веселого духу і вміння жартувати. З житій святих ми знаємо, що багато подвижників завжди були всповнені радісного духу. Їх плач був чимось особистим, тим, до чого вони вдавалися тільки наодинці з Богом. Єдина печаль, яка пристойна християнину, – печаль про гріхи, а це – справа суто особиста у відносинах людини з Богом.
Преподобний Серафим Саровський говорив, що коли на людину навалюється багато праці і навіть з’являється зневіра, то найчастіше саме добрий жарт може його підбадьорити. А преподобний Амвросій Оптинський дуже часто починав розмову зі своїми відвідувачами саме з жарту і тим самим відразу розташовував людини до себе. Читаючи повчання преподобного, переймаєшся теплою атмосферою спілкування старця зі своїми духовними чадами, пронизаної любов’ю і щирим гумором.
– Чи бували Ви в ситуації, коли гумор допоміг Вам впоратися з труднощами?
– Звичайно! Напевно, так буває в житті кожної людини – посмішка змінює напрямок найскладніших ситуацій.
«Радіти житті не суперечить поняттям про праведність християнина»
– Дехто вважає, що православ’я і гумор – несумісні поняття, що православним заборонено мати почуття гумору.
– Зовсім не заборонено. Та й як можна заборонити почуття гумору?! Мені здається, воно або є у людини, або відсутнє. Десь в стереотипах іноді створюється уявлення про людей віруючих як про похмурих, завжди серйозних людей. Це враження помилкове, так як віруюча людина не повинна сумувати.
Впадати в депресію – гріх. А радіти житті не суперечить поняттям про праведність християнина, адже саме християнство – релігія вищої радості, радості про те, що Господь наш Ісус Христос своїм Воскресінням звільнив нас від влади диявола і смерті і дав нам можливість стати причасниками Його Божественного життя.
«Уміння посміятися над собою вчить нас смирення і лагідності»
– Самоіронія – це корисна риса характеру?
– Самоіронія корисна в тому випадку, якщо за нею слідують правильні вчинки і виправлення людини. Інакше вона залишиться всього лише порожніми словами. Користь самоіронії полягатимуть в тому, що вона допомагає людині боротися з образою і хворим самолюбством. Уміння посміятися над собою вчить нас смирення і лагідності. А по-справжньому лагідна людина не рветься до гніву сам і не дратує інших.
З іншого боку, православні аскети вчать, що всяке явне осудження себе самого на показ може виявитися замаскованою похвалою, що є першим кроком до розвитку в людині гордості і славолюбства.
Розмовляла Наталія Горошкова
За матеріалами: http://www.boryspil-eparchy.org