На стежку до Господа став понад сто років тому Василій Самош

gfjghki_0Він 59 років у сані священика присвятив Православній Церкві та своїй пастві. Народився о. Василій Самош 18 грудня 1913 р. в с. Іза у селянській сім’ї. Господь нагородив його чудовим голосом.

На одному з богослужінь владика після літургії сказав настоятелю храму: «Цього хлопчика обов’язково треба відрядити в духовну семінарію на навчання». З Божого повеління о.Амфілохій відчув, що з цієї дитини може вирости майбутній душпастир. Тому власним коштом він посилає юнака Василія в Хустську гімназію, яку той успішно закінчує, і після цього (знову ж таки — на кошти архімандрита) направляється на навчання у Бітольську духовну семінарію в Сербії.

За період навчання йому дуже пощастило: духовним наставником Василія Самоша стає доктор богословія, професор отець Івaн Максимович, майбутній єпископ Белградський, Шанхайський, Паризький і, нарешті, — архієпископ Сан-Францизький, якого вже канонізовано Православною Церквою в Америці і причислено до лику святих.

Після закінчення семінарії, повернувшись на Підкарпатську Русь, молодий богослов 22 серпня 1937 року був висвячений у сан диякона у м.Мукачево єпископом Мукачево-Пряшівської православної єпархії, доктором богословія Дамаскіним і залишений дияконом при єпископі за свою духовну відданість і прекрасний голос. У 1938-му єпископ Дамаскін виїжджає з Підкарпатської Русі, і на його місце приїжджає православний єпископ Владімір (Раїч, Сербія), який також залишає служити диякона о.Василія при єпархії.

Після закінчення війни уже висвячений у сан священика о.Василій направляється настоятелем у прихід с.Бічки, де стає благочинним району і членом церковного єпархіального суду. З 1956 року він — настоятель Покровського храму в Ужгороді. Але знову почалися важкі часи. З «хрущовською відлигою» радянська влада починає жорстокий атеїстичний наступ на церкву. Закриваються храми, душпастирям майже заборонена проповідь без цензури. Так, уповноважений у справах релігій погрожує о.Василію забороною служити в храмі тільки за те, що в своїх проповідях священик нібито «занадто проповідує Св. Євангеліє». А скільки було ще всяких заборон! Комуністична влада не пробачила о.Василію його «гріхи». Спершу відбирає в нього (до слова, мабуть єдиного священика в м.Ужгород) не церковний дім, що було звичним для безбожної влади, а власну квартиру, мотивуючи це тим, що гроші в о.Василія «не трудові». Наступним кроком було закриття безбожною владою жіночого монастиря в с.Домбоки, де влада змушувала о.Василія взяти участь у цій ганьбі, на що він не погодився.

Та о.Василій завжди сповідував кредо: «Неможливо служити мамоні і Богу». Він проніс через все своє життя віру і любов до Бога, до ближнього, виконуючи старанно заповідь Христову — проповідувати Слово Боже. За його «непокору» влада о.Василію не давала можливості служити в кафедральному соборі. Через тиск на єпархію його відряджали в села Ярок, Коритняни, Пацканьово, Баранинці, Сторожниця і, нарешті, в с.Дравці.

В останні роки свого життя о.Василій разом з православною громадою віддав всього себе для побудови нового кафедрального православного Хресто-Воздвиженського собору в м.Ужгород. Не пропав даремно його труд, коли він, уже на схилі літ, просто неба і в холод, і в зливу молився зі своєю паствою. То під кафедральним собором, то під міськвиконкомом і, нарешті, у Будинку вчителя!

Свої молитви о.Василій возносив за мир і спокій в державі, за Божу допомогу в будівництві нового собору, який, без сумніву, став духовним православним центром, де тисячі віруючих й нині долучаються до великої духовної спадщини.

«Поважний вік, — говорив отець Василій, — це велика милість до мене, Христового служителя, і я буду старатися до послідньої хвилини вірно служити святому православію, молитися за молодих священиків, за наш боголюбивий русинський народ».

І не було в нього більшої радості в житті, коли він з усією громадою перейшов уже в новозбудований нижній храм Хресто-Воздвиженського собору, і де в день його освячення архієпископом Мукачево-Ужгородської православної єпархії Євфимієм о.Василію була дана висока честь першим розпочати святу літургію. В останні дні свого життя його заповітною мрією було бачити на новозбудованому храмі православний хрест.

29 червня 1996 року о.Василій Самош спочив. Із Божої ласки та із Божого провидіння о.Василій був похований у храмі в його основній частині фундаменту — як духовна частина фундаменту.

Славка ДУБРОВКА,
донька отця Василія

За матеріалами: http://nz.uz.ua

Переглядів: 53

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.